Читати книгу - "Шлях королів. Хроніки Буресвітла"

— Це Данлан Моракота, — тихо сказав Адолін батьку. — Вона прибула до табору вчора, щоби провести кілька місяців зі своїм татом, ясновельможним Моракотою. Нещодавно Данлан кілька разів зверталася до мене по допомогу, і я взяв на себе сміливість запропонувати їй місце однієї з твоїх секретарок, доки вона залишатиметься тут.

Далінар закліпав очима.

— А як же…

— Малаша? — Адолін зітхнув. — Не склалося.

— А це що за одна? — запитав Далінар, і в його приглушеному голосі вчувалась недовіра. — Скільки, ти кажеш, ця дівуля вже в таборі? Аж відучора? І ви вже на такій короткій нозі, що вона звертається до тебе з проханнями?

Адолін знизав плечима:

— Ти ж розумієш, що мені треба підтримувати репутацію.

Далінар зітхнув, поглядаючи на Навані, яка стояла досить близько, щоб усе чути, але з міркувань пристойності вдавала, що не слухає.

— А знаєш, зазвичай обирають одну дівчину, у котрої й шукають прихильності. «Тобі знадобиться хороша дружина, сину. І може статися — вже зовсім скоро».

— Коли я стану старим і нудним, може, тоді… — відказав Адолін, усміхаючись юнці. Вона була гарненька. Але всього за день, проведений у таборі? «Кров моїх пращурів», — подумав Далінар. Сам він три роки залицявся до жінки, яка зрештою стала його дружиною. Навіть якщо він не міг пригадати її обличчя, він усе ж добре пам’ятав, як наполегливо упадав коло неї.

Далінар, поза сумнівом, кохав її. Усі пов’язані з нею емоції зникли, стерті з пам’яті силами, яких не варто було спокушати. На жаль, він яскраво пригадував і те, як палко жадав Навані ще за кілька років до того, як зустрів свою майбутню обраницю.

«Припини», — наказав собі Далінар. Лічені хвилини тому він був за крок від того, щоби зректися трону великого князя. Тепер був непідхожий час, щоб відволікатись на Навані.

— Ваша Світлосте Данлан Моракота, — мовив він, звертаючись до молодої жінки. — Радий вітати вас серед моїх секретарок. Наскільки я розумію, мені прийшло повідомлення?

— Саме так, Ваша Ясновельможносте, — відказала та, присідаючи в реверансі. Дівчина кивнула в бік шеренги з п’яти телестилів, що сторчма вишикувалися на полиці, устромлені в тримачі. Вони скидалися на звичайне письмове приладдя, проте до кожного з них був прикріплений невеличкий заряджений рубін. Крайній стиль справа зрідка поблимував.

Серед писарок була й Літіма, котра, поступаючись старшинством, кивнула Данлан, щоби та подала телестиль. Дівчина поспішила до полиці й переставила миготливий пристрій на маленький письмовий столик біля кафедри. Акуратно прикріпивши до планшета аркуш паперу, вона встромила в спеціальний отвір флакончик чорнила, спритно крутнула його, щоби той став на місце, а тоді витягла корок. Світлоокі жінки з неабиякою вправністю обходилися самою лише вільною рукою.

Данлан сіла, звівши на нього погляд і неначе злегка нервуючись. Далінар, звісно, остерігався її: вона запросто могла виявитися шпигункою, засланою кимось із великих князів. На жаль, тепер, коли Джасна поїхала, у таборі не залишилося жодної жінки, якій би він повністю довіряв.

— Я готова, Ваша Ясновельможносте, — сказала Данлан. Голос дівчини звучав хрипло, а слова вона вимовляла з придихом. Якраз такі й вабили Адоліна. Далінар лише сподівався, що вона не була такою ж пустопорожньою, як її попередниці.

— Починайте, — розпорядився Далінар, жестом пропонуючи Навані зайняти одне з плюшевих крісел, що стояли в кімнаті. Решта секретарок знов опустилися на призначену для них лаву.

Данлан повернула самоцвіт телестилю на одну поділку, сигналізуючи адресанту, що його заявку на сеанс зв’язку вдовольнили. Тоді перевірила ватерпаси по краях планшета — крихітні пляшечки масла з бульбашками по центру, що давало змогу привести його в ідеально горизонтальне положення. Зрештою вона вмокнула телестиль у чорнило й помістила його на точку у верхньому кутку аркуша зліва. Утримуючи стиль у вертикальному положенні, вона ще раз прокрутила великим пальцем оправу самоцвіту, а тоді забрала руку.

Упершись кінчиком у папір, телестиль залишився на місці, немов затиснутий у невидимих пальцях. А тоді почав писати, точно відтворюючи рухи Джасни, яка за багато миль звідти орудувала пером, що утворювало пару з Далінаровим.

Схрестивши закуті в броню руки, князь стояв біля столика. Він помітив, що від тісного сусідства з ним Данлан ніяково, та йому аж надто не терпілося, щоб присісти й зачекати.

Джасна мала вишуканий почерк. А як могло бути інакше — вона рідко коли робила хоч що-небудь, не завдавши собі клопоту вдосконалитися в цьому. Далінар нахилився ближче, щойно аркуш почали вкривати знайомі — нехай і нерозбірливі — яскраво-фіолетові рядки. Із самоцвіту звивалися вгору тонкі струминки червонуватого диму.

Стиль зупинив свій біг і завмер на місці.

— Дядьку, — прочитала Данлан, — сподіваюся, що в тебе все гаразд.

— Так і є, — відповів князь. — Оточення сумлінно піклується про мене.

Це була кодова фраза, яка означала, що він остерігався — або просто не знав — когось зі слухачів. Тепер Джасна проявить обережність і не передаватиме секретної інформації.

Данлан узяла стиль, покрутила самоцвіт, а тоді записала продиктовані слова, пересилаючи їх Джасні за океан. Та чи була вона все ще в Тукарі? Закінчивши писати, секретарка повернула пристрій на точку в лівому верхньому кутку — там мали опинитися обидва стилі, щоби Джасна могла продовжити сеанс зв’язку, — а тоді переналаштувала рубін.

— Як і слід було очікувати, я опинилася в Харбранті, — прочитала Данлан. — Секрети, до яких мені кортить прилучитися, занадто потаємні навіть для Паланеуму, але неясні натяки трапляються. Темні місця. Чи все добре в Елгокара?

«Натяки? Місця? Про що вона?» Джасна була така — любила драматичні ефекти. Добре хоч не ходульну театральність, як-от король.

— Кілька тижнів тому твій брат щосили прагнув знайти смерть від клішень прірводемона, — продиктував у відповідь Далінар. Зачувши це, Адолін усміхнувся, спершись плечем об книжкову шафу. — Та, видно, має Вісника-охоронця. Він у порядку, хоча всім нам страх як не вистачає тебе. Я впевнений, що Елгокару не завадили б твої поради. Зараз за помічницю йому здебільшого править Її Світлість Лалай.

Може, це спонукатиме Джасну повернутися? Принцеса й Садеасова кузина не надто полюбляли одна одну, проте на час відсутності королеви саме та очолила монарших писарок.

Данлан шкряботіла, виводячи слова. Обіч делікатно кашлянула Навані.

— Ох, — спохопився