Читати книгу - "У пошуках легенди Книга 1 "Неймовірні пригоди", Yu Lee"

– І що це має означати? – хотіла я зрозуміти, до чого він хилить.

– Твій новий драконовий статус – це скоріше не подарунок, а покладений на тебе обов'язок захищати обидва народи та допомогти їм у їхньому примиренні. Отже тепер я сподіваюся на тебе, хочеш ти цього чи ні. І вже зовсім точно Ількор та його жителі не перестали потребувати Елітного підрозділу та всіх його членів, особливо зараз. Незабаром мені буде потрібна твоя допомога. Багато допомоги.

– Може тоді хоч вихідних як голова Альянсу в майбутньому більше даватимете? – запропонувала я. – У мене теж є особисте життя, а за свої обмани і недомовки ви мені трохи зобов'язані, – не те щоб я не злилася на нього, але в глибині душі вже потрохи розуміла.

– О, твоє особисте життя зачекає, і взагалі, відколи воно в тебе з'явилося? – сказав він як відрізав. – І не про вихідні тобі зараз слід думати. Ти ж уже чула, що на королівство насувається війна, коли так вчасно й квапливо повернулася. І від кого як не від тебе залежить її результат, Генерал Анніка. Ти тепер бойовий маг тринадцятого рівня, – серйозно сказав він. – Більшого я поки що не прошу.

– ЩО? Що означає генерал? Ми тепер офіційно у воєнному становищі? І звідки взявся тринадцятий рівень, якщо їх лише десять, – обурювалася я, а Том сидів мовчки, не знаючи, що йому робити. Він начебто і мій друг, але оскільки тепер я Генерал в Альянсі Магії, не розумів, як повинен зі мною поводитися.

– Так, саме Генерал! Ваш елітний підрозділ це все поголовно генерали, яким у командування даються інші загони і в особливих випадках ще й королівська гвардія, ти що забула? А оскільки ми на межі воєнного стану, ти й сама маєш зрозуміти, що відлучатися тепер тобі нікуди не можна. І ще, щодо рівня магії. Адже я стежу за тобою і зростанням твоєї сили. На момент, коли ти залишила Альянс, у тебе був восьмий рівень, а зараз твої сили значно зросли. Хоча вони, звичайно, ще дуже далекі від моїх, – додав він посміхаючись. – Але все ж таки вони вже далеко не десятого рівня, тому тобі зараз присвоєно тринадцятий.

– Ааа... ну звичайно, далекі..., я ж не чистокровний дракон, як деякі, – хмуро дивилася я на нього, склавши руки на грудях.

– Хто тобі сказав? – уважно подивившись на мене, спитав той.

– Орн, – зізналася я підступно посміхаючись.

– Так, це залишиться між нами і не повинно вийти за межі цієї кімнати! Сподіваюся вам зрозуміло? – суворо подивився він на мене і Тома, який ще не встиг перетравити цю інформацію.

– Та кому це цікаво, – тільки й сказала я, а Том просто у відповідь мовчки кивнув головою.

– Ну і добре, – відповів нам Августій.

– Так, а що, власне, відбувається? – запитала я його нарешті. – Нам справді оголосили війну? Дорогою сюди я ні про що подібне поки не чула. – Августій, очевидно, чекав від мене цього питання, тому відразу почав розповідати.

– У Рахмані останнім часом кояться дуже неприємні і не до кінця зрозумілі речі, це ти маєш пам'ятати. Схоже, потрапивши в опалу їхній головний королівський чародій, він же некромант, можливо, з частиною своїх прихильників, втік у нейтральні землі і зібрав там пристойну армію. Здебільшого це різноманітні темні прикликані їм істоти, але є й розумні. Судячи з усього, він вирішив скористатися слабкістю нашої королівської влади і захопити тут собі плацдарм для подальших завоювань. Вже було скоєно кілька набігів, тож загроза дуже серйозна. Можливо, найсерйозніша за весь час існування Альянсу. Це не попередні розбирання з розбійницькими бандами і парочкою некромантів, що з'їхали з глузду. Наш нинішній ворог дуже досвідчений і підступний, тож навіть король Рахмана вважав його дуже небезпечним. Тим не менш, не варто тішитися, що зараз у цього мага мабуть таки немає жодної державної підтримки. Король Георг переслідує його поки більше лише на словах, явно очікуючи яку ж шкоду той може завдати нам. Ситуація дуже небезпечна.

– Дідько, ну чому саме некроманти та їх нечисть?! Ненавиджу! У мене від них мурашки по шкірі, – сказала я. Том же практично всю нашу розмову просто уважно слухав та мовчав, але все ж таки вставив свої парочку мідних, як кажуть.

– А чи не ти казала, що скелети такі милі? – пригадав він мені нашу сутичку із живими мерцями.

– Томе, ти просто ще не знаєш на що здатні сильні некроманти, і в порівнянні з рештою почвар, скелети навіть тобі здадуться наймилішими створіннями.

– Правильно, тож треба бути готовими до всього Анніка. Сподіваюсь ти мене розумієш.

– Ну чому все це звалилося на мої плечі…, – вирвалося в мене легке зітхання.

– Тому що всі діти з магічними здібностями потрапляють до Альянсу, – з легкістю відповів Голова. – І тобі з першого дня казали, що не буде легко.

– Але не настільки ж... Та й взагалі, мене тут до такого вже точно ніхто не готував.

– Теж правда, – сухо констатував Августій. – До речі, у мене до тебе ще питання, – заявив він. – Звичайно добре, що ти розібралася з тією бандою в Твірені, але саму будівлю то навіщо з землею зрівняла? А раптом би в місті пожежа почалася?

– Так вийшло! Я через тих бандитів мало сама чуть не відправилась до прабатьків, – обурювалася я.

– З відьомським садом теж так вийшло? Ви поле з лісом розвернули до неподобства! – косо подивився він на мене, і мені вперше було неприємно, що чужі заслуги надали мені.