Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Ерагон. Спадок 📚 - Українською

Читати книгу - "Ерагон. Спадок"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ерагон. Спадок" автора Крістофер Паоліні. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 160 161 162 ... 233
Перейти на сторінку:
не наражай себе зайвий раз на небезпеку.

— Ти теж, — відповіла Арія.

Мати й дочка обнялись. А потім Ісланзаді глянула на Ерагона.

— Бережи її,— сказала королева, — благаю тебе, бо в неї немає ні дракона, ні Елдунарі, які б могли її захистити.

— Неодмінно, — в один голос відповіли Ерагон і Сапфіра прадавньою мовою.

Нарешті, все було обговорено й з’ясовано. Військова нарада закінчилась, і всі її учасники почали розходитися. Тільки Сапфіра та Ерагон залишились на місці. Сапфіра хотіла причаїтися за пагорбом аж до початку атаки, а Ерагон мав намір дочекатися темряви, щоб потім непомітно відвідати табір.

Першим пішов Роран, за ним Орик. Перед тим як піти, гном міцно обняв Ерагона.

— Ех, як шкода, що я не можу бути з вами, — скрушно похитав він головою.

— Я б теж хотів піти з тобою, — мовив Ерагон.

— Ну та нічого, — поплескав його Орик по плечу, — побачимось, коли все скінчиться, і хильнемо по барильцю меду на честь нашої перемоги. Ти ж не проти?

— Чекатиму з нетерпінням, — посміхнувся Вершник.

«Я теж», — озвалася Сапфіра.

— От і чудово, — кивнув Орик. — На тому й порішили. Ні, забув… Іще одне: спробуй зробити так, щоб Галбаторікс не взяв над тобою гору, бо тоді я вважатиму справою честі піти вслід за тобою…

— Ми будемо обережні,— посміхнувсь Ерагон.

— Дуже сподіваюсь на це, тому що навряд чи я годжуся на щось більше, ніж посмикати Галбаторікса за ніс.

«Хотіла б я це побачити», — сказала Сапфіра.

— Ну, що ж… Нехай боги охороняють тебе, Ерагоне, і тебе, Сапфіро.

— І тебе, Орику, сину Тхріфка…

Орик іще раз поплескав Ерагона по плечу й рушив до свого поні, якого прив’язав іще перед нарадою до куща.

Ісланзаді й Блодхгарм так само пішли. Залишилися тільки Джормандер і Арія, які ще й досі про щось розмовляли. За кілька хвилин намет покинув і Джормандер. І тільки Арія не поспішала прощатися. Ерагонові здалося, що вона хоче поговорити з ними на самоті.

І дійсно, коли всі нарешті пішли, ельфійка пильно глянула на Ерагона й Сапфіру.

— Здається, — сказала вона, — ви не про все тут розповіли… З вами точно щось сталося. Признавайтесь, про що ви не хотіли говорити в присутності Орина, Джормандера… і моєї матусі?

— А чому ти про це питаєш? — здивувався Ерагон. Арія трохи помовчала.

— Тому що ви обоє змінились, — відповіла вона. — Це через Елдунарі чи через щось таке, що з вами сталося під час бурі?

— Та ні,— сказав Ерагон, вражений проникливістю ельфійки, а потім, перезирнувшись із Сапфірою, додав:

— Тепер ми знаємо наші справжні імена.

Очі Арії зробилися великі-великі:

— Правда?.. І ви… задоволені ними?

«Майже», — відповіла Сапфіра.

— Тепер ми знаємо наші справжні імена, — повторив Ерагон. — Ми знаємо, що земля кругла. А ще під час польоту Умарот та інші Елдунарі поділилися з нами безліччю своїх спогадів, — він трохи сумно посміхнувся. — Не можу сказати, що ми зрозуміли геть усе, але завдяки їм речі стали здаватися нам… інакшими.

— Ясно, — тихо мовила Арія. — Ти думаєш, що ці зміни на краще?

— Думаю, так. Сама по собі зміна не є чимось добрим чи поганим, а от знання завжди знадобляться.

— А важко було відшукати справжні імена? — знову спитала ельфійка.

Ерагон розповів їй, як вони це зробили, а ще він згадав про всілякі дивні створіння, з якими їм довелося зіткнутися на острові Вройнгард. Здається, вони дуже зацікавили Арію.

І поки Вершник говорив про них, він раптом подумав про одну річ: а чи не сказати Арії своє справжнє ім’я? Ця думка збентежила Вершника, і він звернувся за порадою до свого дракона.

«Це конче необхідно?» — спитала Сапфіра.

«Гадаю, що так».

«Тоді роби, як знаєш, якщо тільки вона погодиться».

Отож, коли розмову про Вройнгард було завершено, Ерагон глянув Арії в очі й сказав:

— Хочеш почути моє справжнє ім’я? Мені б хотілося поділитись ним з тобою.

Якусь мить ельфійка мовчала, а потім тихо сказала:

— Ні! Тобі не слід говорити його ані мені, ані будь-кому іншому. Особливо тепер, коли ми так близько до Галбаторікса. Він здатен витягти його з мого розуму. А крім того, своє справжнє ім’я можна сказати лиш тому… тому, кому ти найбільше віриш.

— Я вірю тобі.

— Ерагоне, навіть ми, ельфи, обмінюємося своїми справжніми іменами тільки після багатьох-багатьох років знайомства. Знання, яке можна з них отримати, надто особисте, надто заповітне. Розповідати про нього — це надзвичайно великий ризик. Коли ти ділишся з кимось своїм справжнім ім’ям, ти вкладаєш у чужі руки всього себе без останку.

— Я знаю. Але, можливо, в мене більше ніколи не буде такої нагоди. Це єдине, що в мене є, і я хотів би віддати його тобі.

— Те, що ти пропонуєш, Ерагоне… Це найцінніше, що одна істота може дати іншій.

— Я знаю.

Арія здригнулась. Здавалося, десь глибоко всередині своєї душі вона боролася сама із собою.

— Ніхто ніколи не пропонував мені прийняти такий дар, — після тривалої мовчанки сказала вона. — Твоя довіра, Ерагоне, це честь для мене. Я розумію, як багато це для тебе означає, але ні… Я змушена відмовитись. Прийняти його тільки тому, що завтра нас можуть убити або взяти в полон, — це неправильно як стосовно тебе, так і стосовно мене. Небезпека не є виправданням безглуздих учинків, безвідносно до того, наскільки великою є загроза нашому життю.

Ерагон схилив голову. Її міркування були дуже переконливі, і він з повагою сприйняв її вибір.

— Добре, як скажеш, — мовив він.

— Дякую, Ерагоне.

— А ти коли-небудь говорила комусь своє справжнє ім’я? — за якусь мить спитав Вершник.

— Ні.

— Навіть своїй матері?

Вона скривилась:

— Ні.

— А ти знаєш його?

— Звичайно. Чому ти подумав, що я його не знаю?

Ерагон знизав плечима, трохи помовчав.

— І давно ти його дізналася? — спитав він. Арія мовчала так довго, що він уже подумав, що вона взагалі не відповість. Але ельфійка глибоко зітхнула й заговорила:

— Це сталося через багато років після того, як я покинула Ду Вельденварден, коли я нарешті стала звикати до своєї ролі між варденами та гномами. Коли Фаоліна й інших моїх товаришів не було поруч, я провела чимало часу наодинці із собою. Більшу його частину я витратила на дослідження Тронжхейма, блукаючи порожніми просторами міста-гори, куди рідко хто зазирав. Тронжхейм дуже-дуже великий, там є багато дивовижних речей: зали, люди, створіння, забуті речі… На свій подив, саме там я стала розуміти себе краще, ніж будь-коли до того. Одного разу я знайшла залу десь у верхній частині Тронжхейма — сумніваюсь,

1 ... 160 161 162 ... 233
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ерагон. Спадок», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (1) до книги "Ерагон. Спадок"
Innagavr
Innagavr 23 грудня 2023 04:12

Цікава і прекрасна книга. Дякую автору