Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

До Баоюя підійшла дівчинка й узяла в нього чашку.

— Звідки ти? — здригнувшись од несподіванки, запитав Баоюй. — Ти так зненацька з’явилася, навіть налякала мене.

Подаючи чай, дівчинка відповіла:

— Я ваша двірська служниця. Увійшла в дім чорним ходом — невже ви не чули кроків?

Баоюй пив чай і уважно розглядав дівчинку. На ній було поношене плаття, чорне, як воронове крило, волосся зібране у вузлик. Овальне личко й струнка фігурка робили її миловидною та привабливою.

— Виходить, ти тут служиш? — усміхаючись, запитав він.

— Так, — теж усміхаючись, відповіла дівчинка.

— Чому ж я тебе не знаю?

— Ви багатьох не знаєте, пане, не тільки мене, — всміхнулася служниця. — Адже я не подаю вам чай, не допомагаю одягатися. Звідки ж вам знати мене?

— А чому ти мені не прислужені? — здивувався Баоюй.

— Важко пояснити, — відповіла дівчинка. — Не варто говорити про це. Але в мене є до вас доручення: вчора вас запитував якийсь Цзя Юнь, і я попросила Бейміна сказати, що ви зайняті. Сьогодні він приходив знову, коли ви поїхали до палацу Бейцзінського вана.

Ледь вона це вимовила, як у кімнату, хихикаючи, ввійшли Цювень і Біхень. Вони несли великий чан із водою. Підтримуючи руками поли халатів, вони розгойдувалися з одного боку в другий, розхлюпуючи воду. Дівчинка кинулась їм назустріч.

Цювень і Біхень пересварювалися на ходу — перша запевняла, що друга забризкала їй плаття, друга — що перша наступила їй на ногу. Аж тут вони помітили, що хтось вийшов їм допомогти, здивовано підвели очі й побачили Сяохун. Вони поставили воду й увійшли в кімнату, де, крім Баоюя, нікого не було. Дівчатам стало ніяково. Вони приготували все необхідне для миття і, поки Баоюй роздягався, вийшли за двері. На іншій половині будинку вони відшукали Сяохун і запитали, що вона робила в покоях Баоюя.

— Хіба я була в його покоях? — здивувалася Сяохун. — Я загубила хустку й пішла подивитися, чи немає її у внутрішніх покоях. Раптом другому панові Баоюю схотілося чаю. Вас він не докликався, тоді я ввійшла й налила йому чаю. А незабаром з’явилися ви.

— Безсоромна шльондра! — спалахнула Цювень. — По воду ти не пішла, заявила, що в тебе інші справи, нам самим довелося нести, а ти скористалася з нагоди й пробралася до пана! Хочеш бути до нього ближче? Невже ти краща за нас?! Подивися в дзеркало! Чи достойна ти прислужувати панові?

— Завтра ж усім скажу, нехай воду й чай подає панові вона, — заявила обурена Біхень, — ми й пальцем не ворухнемо.

— Уже якщо на те пішло, нам краще зовсім піти, нехай сама тут прислужує! — підтакнула Цювень.

Поки вони обидві кричали й обурювалися, від Фенцзє прийшла стара мамка й сказала:

— Завтра прийдуть працівники саджати дерева, тому звелено попередити вас, щоб плаття й спідниці не сушили й не провітрювали де попало! На пагорбі поставлять шатро, і в тих місцях без діла не вештайтеся!

— А ти не знаєш, хто буде наглядати за працівниками? — поцікавилася Цювень.

— Якийсь Цзя Юнь, що живе у флігелі за палацом, — відповіла стара.

Цювень і Біхень не знали Цзя Юня, їм було однаково, і вони заходилися розпитувати стару про щось інше. Зате Сяохун здогадалася, що це той самий молодик, що напередодні приходив до Баоюя.

Треба сказати, що прізвище Сяохун було Лін, а дитяче ім’я Хун’юй — Червона яшма. Але, оскільки слово «юй» входило до складу імен Баоюя й Дайюй, її почали називати Сяохун. Вона належала до числа служниць, відданих у вічну власність родини Цзя, батько дівчини служив управителем усіх маєтків хазяїв. Сяохун виповнилося чотирнадцять років, коли її послали служницею у двір Насолоди пурпуром. Спочатку тут була тиша, але коли сестри й Баоюй оселилися в саду Розкішних видовищ, Баоюй вибрав собі саме двір Насолоди пурпуром. Сяохун була ще недосвідченою дівчинкою, але, маючи приємну зовнішність, плекала мрію дістати коли-небудь підвищення, тому весь час намагалася потрапити на очі Баоюю. Але його служниці зірко стежили за тим, щоб ніхто не наближався до їхнього пана. І от, коли Сяохун випала нарешті така нагода, їй довелося вислухати лайку та образи. Дівчина зовсім занепала духом від такого невезіння. Але саме в цей момент стара мамка раптом згадала про Цзя Юня. Серце дівчинки здригнулося. Смутна, повернулася вона у свою кімнату, лягла на ліжко й замислилася. Перевертаючись із боку на бік, вона міркувала про те, що жити на світі зовсім нецікаво.

— Сяохун, — раптом пролунав під вікном чийсь голос, — я знайшов твою хустку.

Сяохун підхопилася з постелі, вибігла у двір і побачила — кого б ви думали? Цзя Юня.

Сяохун, зніяковівши, запитала:

— Де ж ви її знайшли, пане?

— А ти йди сюди, — з усмішкою мовив Цзя Юнь, — я тобі все розповім.