Читати книгу - "Шазілір. Полум'я нового дня, Олена Гриб"

– Замах? Знову? Не помітно, що тебе непокоїть небезпека! Твій будинок як прохідний двір! Це дико! Безвідповідально! Безглуздо!

Губернатор обтрусив мушлі, що налипли на штанини, витер забруднені пальці об більш-менш чисті поли мундира й зніяковіло пробурмотів:

– Я ніколи не нехтував безпекою. Садибу охороняли собаки, люди на кшталт Тимора регулярно патрулювали периметр.

– А хіба будинків у тебе кілька? Тому що той, у якому ми живемо, майже беззахисний. Вирішив погратися з долею?

– Боявся відлякати чаклунку.

– І вибрав ризикувати життям?!

Але Міка розуміла, чому так сталося. Винна не безмозкість Керрейта, а їхнє спільне минуле. У ньому проклята раз-у-раз зникала з пам'яті губернатора, залишаючи порожнечу і відчуття втрати, та приходила до нього у снах – примарна чаклунка без обличчя, що зводила його з розуму своєю нереальністю.

Згодом Даріан зустрів нову архівну доглядачку і всі його інстинкти аж заволали, що вони вже стикалися. Ось тільки він не міг її згадати, як не старався. Провокував, розпитував, намагався загнати в пастку – і був вражений тим, що вона не надто ховала свою сутність.

А потім заявила про це прямо, і його світ змінився навіки.

– Не смій більше нариватися! – наказала Міка. – Чаклунка не захистить ні від стріли, ні від ножа. Хіба що собою, але мені такий варіант не подобається.

– Не буду, – прозвучало серйозно. – Мене теж не влаштовує твоя… твій варіант.