Книги Українською Мовою » 💙 Любовне фентезі » В твоїх руках не страшно, Ольга Островська 📚 - Українською

Читати книгу - "В твоїх руках не страшно, Ольга Островська"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "В твоїх руках не страшно" автора Ольга Островська. Жанр книги: 💙 Любовне фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 162 163 164 ... 180
Перейти на сторінку:
Розділ 87

Але виходить так, що всі пояснення доводиться відкласти.

– Дея Кахін, коли це було? Це минуле? − знаходжу я в собі сили відірватися від демона і подивитися на віщунку.

– Так… минуле… – тихим голосом шелестить та. – Я це видіння два дні утримувала, щоб… показати… тобі… боялася не встигнути. Далеко була. Надто далеко.

А вона ж, напевно, теж просторовою магією володіє. І дочка від неї цей дар, швидше за все, успадкувала. І онуки...

Літня жінка тепер уже всім тілом навалюється на свою палицю і стоїть, опустивши голову.

З нею щось не так.

Придивляюся до старенької уважніше й дуже швидко розумію, що вона ледве тримається на ногах, так магічно виклалася.

− Аєдане, опусти мене. Їй погано, – скрикую, вириваючись із рук свого демона, забувши про свої власні біди. Ті ще не настали. А тут моя допомога вже потрібна.

До Кахін, що повільно осідає на землю, ми з Аєданом кидаємося одночасно. Він підхоплює немічне тіло, утримуючи голову, щоб вона не вдарилася. Я хапаюся за зморшкуваті руки, без зволікань і сумнівів випускаючи свій дар.

− Вона надто виклалася. І виснажена, – шепочу, все глибше занурюючись у транс, щедро ділячись своєю силою. − Я підживлю. Але цього замало. Потрібен відпочинок та спокій для відновлення.

– Не витрачай… на мене свої сили, дівчинко. Я виконала… що мала… попередила. Тепер можу піти, – стискає старенька мою долоню. Заплющує втомлені очі.

Підіймаю на свого чоловіка благальний погляд. Невже він дозволить цьому статися? Невже не пожаліє її зараз?

− Що тут без нас уже сталося? – перериває наші переглядини Адлар.

Вони разом із Торі, тримаючись за руки, підходять до нас з боку грота. І тільки тепер я помічаю, що сонце вже сіло, і на ліс опускаються сутінки. Спалахує навіть сумна думка про те, що ми з Аєданом так і не побували в гроті. І не поцілувалися там... Шкода...

Принц, помітивши Кахін, що лежить на землі, здивовано дивиться на брата, явно чекаючи пояснень. А Торі – навпаки на мене з тим самим питанням у погляді.

– Не зараз, брате. Дорогою розповім. Міно, ти зможеш сидіти у сідлі? Досить добре почуваєшся? − вимогливо цікавиться у мене Аєдан.

− Так, звісно, − киваю впевнено. Якщо потрібно, то зможу.

– Брате, бери Кахін на коня, дівчат садимо на мого. І повертаємось до палацу.

Звісно, ніхто навіть не намагається з ним сперечатися.

І невдовзі ми вже справді повертаємось у місто тією ж дорогою, якою приїхали. Ми з Торі сидимо удвох на коні, якого веде Аєдан. А принц везе знепритомнілу віщунку.

− Так що ж трапилося? Навіщо вона весь день стежила за нами? − нагадує про своє питання Адлар.

Отже, і він помітив?

− Хотіла Міні своє видіння показати, − бурчить мій демон.

− Розповісти, ти маєш на увазі?

– Ні, показати.

– А так хіба можна? − ще більше дивується принц.

− Виявляється, так. Міна безперечно щось бачила. Хіба ні? – Аєдан озирається на мене.

− Так, бачила, − зізнаюся тихо.

Відчуваю, що Аєдан злиться. І можу зрозуміти чому. Навряд чи він очікував, що сьогоднішнє побачення обернеться тим, що йому доведеться повернути до палацу ненависну родичку, яку він сам звідти вигнав. І нехай його почуття честі не дозволило йому залишити стареньку в біді, все одно для Аєдана це, напевно, вкрай неприємно.

– І що ти бачила, Міно? − вириває він мене з тужливої ​​задуми.

− Танрагоса, − зізнаюся, проковтнувши гірку грудку. – Він… знає, що я жива.

– Звідки? – злякано скрикує позаду мене Торі. − Новини з Раграста до нього так швидко долетіти не могли.

– Він… він відкрив саркофаг у склепі… – про це навіть говорити бридко. Але доведеться.

Міцно вчепившись у луку сідла і нічого не помічаючи перед собою, я починаю переказувати те, що побачила. І хоч спочатку, вдаватися до подробиць мені не хотілося, але так виходить, що наповнені пережитим жахом слова самі собою все ллються, змальовуючи ті страшні й моторошні картинки, що мені довелося побачити.

Поки я не вичерпуюсь до краю, спустошено зітхнувши. Шепчу стомлено:

− Кахін сказала, що це видіння прийшло до неї уже два дні тому і назвала ці події минулим. Можливо, він уже в дорозі. І незабаром буде тут.

Деякий час усі мовчать. Тільки Торі схвильовано сопе мені на вухо. Поки я говорила, подруга міцно обійняла мене, даруючи свою мовчазну підтримку.

− Він сам не поїде. Візьме з собою Калвага, може ще когось із гвардійців, – хрипко вимовляє вона. І голос помітно тремтить.

Як би Торі не стверджувала, що її батько не всесильний і нічого їй у Раграсті не зробить, Танрагоса вона таки боїться. У своєму шаленому, божевільному стані він абсолютно непередбачуваний. І ось це лякає найбільше.

– Ти кажеш… що це минуле. Отже, Осіана більше немає? − схлипує подруга жалібно.

– Я не знаю, Торі, – стискаю її холодну руку.

− У будь-якому випадку вам, принцесо, треба якнайшвидше виходити заміж за мого брата і повертатися з ним до Аделхея, як прямій спадкоємиці королівського роду. Весільні урочистості доведеться відкласти, – впевнено вимовляє Аєдан. – Якщо ваш брат живий, ви зможете надати йому допомогу, якої він потребує. Якщо ні… ваш чоловік не дозволить похитнутися королівській владі в Аделхеї.

Іншими словами, повністю візьме цю владу на себе, як законний чоловік спадкоємиці. І це нам усім зрозуміло без зайвих пояснень.

– Ну, і ще один вагомий момент. Якщо ви поїдете з Раграста, то зі своїм батьком точно не побачитеся, – похмуро посміхається його демонічність.

І знову він має рацію. Це здається ідеальним рішенням. Якщо Торі тут не буде, то й загрожувати їй нічого не буде. Вони не перетнуться з Танрагосом, от про це Адлар точно подбає. А я… зможу не переживати за неї.

Тільки невідомо, як сама вона до такої пропозиції поставиться. Адже розуміє, що це буде означати.

І всі ми тепер чекаємо на відповідь принцеси.

− Я думаю, ви маєте рацію, − нарешті, зітхаючи, погоджується Торі. − Від урочистостей я цілком можу відмовитися, повірте. Не до них мені зовсім, коли я навіть не знаю, чи живий мій брат. Але про те, коли має відбутися шлюбний ритуал, не мені самій вирішувати. Чому ви у свого брата не питаєте, коли він буде готовий зі мною одружитися?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 162 163 164 ... 180
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В твоїх руках не страшно, Ольга Островська», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "В твоїх руках не страшно, Ольга Островська"