Читати книгу - "Фантомна довіра, Лана Вернік"

Понеділок і вівторок були лекційними днями, в решту днів група розбивалася на бригади і їздила на практичні заняття кожна за своїм персональним графіком, а от у лекційний день всі збиралися разом. Правда, бували дні, коли лекції читалися на весь потік одразу, та на першій лекції у понеділок була лише група Лори. Появу каблучки на пальці одногрупниці помітили всі.

Хтось заздрісно косив погляд, хтось лаконічно вітав, а Олена Пилявець верещала на всю аудиторію так, ніби це їй запропонували вийти заміж.

— Лоро, я за тебе так рада! Вітаю-вітаю-вітаю! Я, правда, не знаю твого хлопця, але отак здаля, — Олена примружилася, вдаючи, що приглядається до чогось у далині, — ви дуже гарна пара! І ти будеш пречудовою нареченою! Я впевнена! Коли весілля?

— Ми ще точну дату не обрали, але точно влітку. Липень чи серпень... У Степана зараз складний період на роботі, потрібно завершити багато справ.

— Липень-серпень — хороші місяці. Тепло, купа всього різного смачного дозріває. А потім кудись поїдете на медовий місяць? — допитувалася Олена.

— Я не знаю… Ми якось не говорили про це.

— Ну ти даєш! От я точно знаю: яке хочу весілля, куди поїхати на медовий місяць, коли і скільки матиму дітей.

— Ага, тільки не вистачає маленької дрібнички, — встряг у їхню розмову Валерій, — немає того лоха, який це все фінансово потягне.

— Іщенко… Вали звідси.

— Лоро, ти її не слухай, вирішуйте самі, ну, або як вийде... Спонтанність — вона якось краща. Коли все трапляється саме собою — виходить більш природно.

— Спонтанний… — Олена поглянула на нього спідлоба, на цей погляд Валерій відповів повітряним поцілунком і пішов на своє місце, бо продзвенів дзвінок.

— Ти йому подобаєшся, — усміхаючись, сказала Лора.

— Йому всі дівчата подобаються. Геть усі, — зітхнула Олена і теж почала діставати конспекти з сумки.

— Ну не знаю… — останнім часом Олена дуже виділялася на фоні "всіх".

Володимир Ільченко народження сина чекав з нетерпінням, і хоча вагітність Лесі протікала складно, лікарі стежили за її станом і давали благоприємний прогноз. Лесю госпіталізували напередодні терміну ймовірних пологів. Вона пролежала тиждень, і перейми все ніяк не починались. Засумувавши за домом, вона просилася хоч на один день піти і зробити сюрприз чоловіку і доньці — лікар заборонив, але жінка зробила по-своєму. Вона самовільно пішла з лікарні і по дорозі додому у неї почались перейми… разом з судомами. 24 листопада 1997 року.

Еклампсія.

(Еклампсі́я (лат. eclampsia “спалах, раптове виникнення”) — захворювання, яке виникає під час вагітності, пологів і в післяпологовий період; форма пізнього гестозу вагітності (Гестоз (лат. gestatio — носити, виношувати) — це синдром, що виникає у вагітних і проявляється у нездатності жіночого організму адаптуватися до вагітності. Гестоз — це загальна назва і є вторинним захворюванням, а причиною його є плідне яйце. Гестоз зазвичай зникає після пологів або через декілька днів після них. У розвинених країнах гестоз є основною причиною материнської смертності. Перинатальна смертність при гестозі перевищує середні показники в 5 – 7 разів. Частота гестозу серед усіх вагітностей коливається в межах 5 – 20 %). wikipedia.org

Перехожі викликали швидку допомогу, але лік часу йшов на секунди і жодні вжиті заходи не допомогли — Леся померла від асфіксії. Її ненароджений син теж…

Про ці події Людмила Василівна дізнається через пару тижнів, будучи на роботі, і у неї підкосяться ноги. Вона сяде на кушетку в сестринській і буде довго сидіти шокована. Людмила певний час ображалася на жінку, що зруйнувала її сім'ю, але побачивши яким Володимир став — була навіть вдячна, що Леся "забрала" його собі. Та Бог свідок — вона не бажала їй смерті... і особливо її дитині.   

Степан, у понеділок, цього ж 24 листопада, забрав Лору після пар. Вони збиралися сьогодні повечеряти з Тонею і Бакеро, та вдень цигану подзвонили і попросили ввечері вийти на роботу. Тоня була не проти кудись піти ввечері і без нього… Тим більше, що привід був. І привід не аби який — її подрузі зробили пропозицію.

Land Cruiser під'їхав до будинку, де Бакеро винаймав квартиру і Степан, набравши міський номер, повідомив Тоні, що вони чекають на неї внизу.

Доки чекали — Лора розглядала стихійний базар, що був біля виходу з метро і її погляд зачепився за маленьку літню жіночку, що продавала різні рослинки у пластикових стаканчиках з-під сметани і йогуртів. Від одного вигляду продавчині і її нехитрого краму у Лори клубок перетиснув горло. Жінка соромилася того, що робила, але нужденність змусила її вийти сюди. Вечоріло і Лора була впевнена, що жіночка нічого сьогодні не продала… Важко перевела подих.

— Що таке? — Степан повернув до неї голову.

— Я хочу поглянути, що вона продає, — сказала Лора і відчинила дверцята.

— Хто?

— Ота жіночка в сірому береті, — Лариса вийшла з машини.

— З тобою піти? — Степан поглянув у вказаний бік і зупинив погляд на жінці. 

— Ні… Лишайся тут.

Лора підійшла до жінки, минаючи ряд, наповнений консервацією, різною біжутерією і іграшками. У лотку біля маленької жіночки стояло з десяток різних молодих рослинок. На вигляд вони були з одного виду, але різного забарвлення.

— Доброго вечора… А що це за рослина? — запитала Лариса вказуючи на молодий пагін, зелене листя якого по краю мало нерівномірну білу широку смугу.

— Доброго… Фікус бенджаміна… Це Старлайт.

— Бенджамін це той, хто його вивів?

— О, ні, це помилкова назва, — очі жіночки загорілись і вона почала говорити. Виявилося, що така назва від англійського "benjamin" (бензоя), європейці помилково вважали, що фікус є джерелом бензойної смоли, тому так його називали. Що батьківщина цієї рослини Індія і Китай. Почала розповідати про полив і формування крони. Що звати її Серафіма Едурдівна, вона ботанік… Лариса заслухалася цю маленьку інтелігентну жіночку і здригнулася, коли до неї підійшов Степан.