Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Історик 📚 - Українською

Читати книгу - "Історик"

1 103
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Історик" автора Елізабет Костова. Жанр книги: 💙 Бойовики / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 163 164 165 ... 204
Перейти на сторінку:
поговорити, поки наш друг не чує нас. Я не хотів лякати вас. Немає такого документа, у якому говорилося б про те, що прочани повернулися у Валахію з мощами. Шкода, але я брехав. Влад Дракула точно був похований у Светі Георгі, де б він не був, і я знайшов дещо важливе. Стефан говорив, що Светі Георгі знаходиться поруч із Бачково. Я не побачив ніякої подібності між регіоном Банково й вашими картами, але існує лист від настоятеля Бачковського до настоятеля Рільського, датований початком шістнадцятого сторіччя. Я не наважився показати вам його в присутності нашого товариша. У листі написано, що настоятель Бачково більше не потребує допомоги настоятеля Рільського або інших духовних осіб у придушенні єресі у Светі Георгі, бо монастир спалили і його ченці розійшлися. Він попереджає настоятеля Рільського про те, щоб він остерігався ченців відтіля або будь-яких інших ченців, які поширюють ідею про те, ніби дракон убив Светі Георгі (Святого Георгія), оскільки це ознака їхньої єресі.

— Дракон убив… почекайте, — сказав я. — Ви маєте на увазі рядок про монстра й святого? Кирил пише, що вони шукали монастир зі знаком того, що святий і монстр були рівними.

— Святий Георгій — один із головних персонажів болгарського іконопису, — тихо сказав Стойчев. — Ідея, що дракон переміг його, вважається страшним перекрученням. Але ви ж пам’ятаєте, що ченці Валахії шукали монастир, у якому вже був цей знак, оскільки це було б прийнятне місце, де тіло Дракули можна було об’єднати з головою. Мені цікаво, чи не існувала велика єретична течія, про яку ми не знаємо, відома і в Константинополі, і у Валахії, а може, й самому Дракулі. Чи не створив Орден Дракона власну гілку релігії, відокремлену від єдиної церкви? Чи не створив він власну єресь? До сьогоднішнього дня я ніколи не думав про таку можливість, — він похитав головою. — Ви мусите поїхати в Бачково й запитати там настоятеля, чи не знає він, де могли зрівняти або переставити місцями монстра й святого. Ви повинні запитати його таємно. У моєму листі до нього, який ваш гід візьме й, без сумніву, прочитає, писатиметься тільки про те, що ви хотіли б вивчити маршрути прочан, але там вам треба буде знайти нагоду поговорити з ним віч-на-віч. Там є ще чернець, який колись був ученим, історик — дослідник монастиря Светі Георгі. Він працював з Атанасом Ангеловим і був другою людиною, яка побачила «Хроніку Захарія». Його прізвище було Пондєв, а тепер хто знає, яке ім’я він узяв, ставиш ченцем. Настоятель допоможе вам знайти його. І ще одне. У мене немає карти місцевості Бачково, але я впевнений, що поблизу монастиря є довга, вигнута долина, якою колись протікала річка. Пригадую, що бачив її колись і розмовляв про неї з ченцями, хоча назви зараз я вже не пам’ятаю. Чи не може це бути хвостом вашого дракона? Але де тоді його крила? Це вам теж слід перевірити.

Я готовий був стати перед Стойчевим на коліна і поцілувати його ноги — настільки я був йому вдячний.

— Але чому ви не поїдете з нами?

— Я б не послухався навіть племінницю, щоб зробити це, — відповів він, посміхаючись Ірині, — та боюся, що це викличе ще більшу підозру. Якщо ваш гід буде думати, що я досі зацікавлений у вашому дослідженні, він стане ще уважнішим. Приходьте до мене, як тільки ви повернетесь у Софію, якщо зможете. Я весь час буду думати про вас. Тож бажаю вам безпечної подорожі, хай пощастить вам знайти те, що шукаєте. Нате, візьміть оце. — Він вклав у руку Хелен маленький предмет, але вона так швидко стисла його в руці, що я не побачив, що це було й куди вона його поклала.

— Містер Ранов пішов надовго, що не властиво для нього, — тихо зауважила вона.

Я подивився на Хелен.

— Може, мені піти перевірити, де він? — я навчився довіряти інстинктам Хелен і пішов до головних воріт, не дочекавшись відповіді.

Прямо за межами комплексу я побачив Ранова, що стояв з якимось чоловіком біля довгої блакитної машини. Той чоловік був високим, елегантним, у літньому костюмі й капелюсі, але щось у ньому змусило мене відступити у тінь воріт. Вони щось жваво обговорювали, а потім різко зупинились. Гарний чоловік ляснув Ранова по плечу й сів у машину. Я немов сам відчув удар цього дружнього жесту. Я знав цей жест, ця рука вже колись опускалась і на моє плече. Звичайно, як би неймовірно це не було, але чоловік, що повільно від’їжджав від паркування, був Гежа Йожеф. Я чимдуж кинувся назад у двір і приєднався до Хелен і Стойчева. Хелен уважно дивилася на мене, можливо, вона теж навчилася довіряти моїм інстинктам. Я відвів її на мить убік, а Стойчев, хоч і здивувався, але був занадто ввічливий, щоб поставити мені питання.

— Здається, Йожеф тут, — швидко прошепотів я. — Я не бачив його обличчя, але хтось, дуже схожий на нього, тільки-но розмовляв із Рановим.

— Лайно!.. — тихо вилаялася Хелен.

Мабуть, це був перший і останній раз, коли я чув, як вона лається.

За хвилину Ранов уже поспішав до нас.

— Час вечеряти, — сказав від сухо, і я подумав, чи шкодував він про те, що залишив нас зі Стойчевим на кілька хвилин. Із його тону я зрозумів, що він не бачив мене біля воріт. — Ходімо зі мною, ми поїмо.

Мовчазна вечеря в монастирі була смачною, домашню їжу подавали двоє ченців. Деякі туристи залишалися з нами в готелі, і я помітив, що дехто з них розмовляв не болгарською мовою. Люди, що говорили німецькою, мабуть, приїхали на відпочинок зі Східної Німеччини, і, можливо, та інша мова була чеською. Ми їли з апетитом, сидячи за довгим дерев’яним столом, ченці сиділи за сусіднім столом, і я із задоволенням думав про вузькі ліжка, що очікували нас. Ми з Хелен не могли побути наодинці, але я знав, що вона думала про Йожефа. Що йому треба було від Ранова? Або, точніше, що він хотів від нас? Я згадав попередження Хелен про те, що за нами стежили. Хто сказав йому, де ми були?

Це був важкий день, але я був настільки збуджений майбутньою поїздкою в Банково, що з радістю вирушив би туди пішки, якби це було швидше. Замість цього ми полягали спати, щоб підготуватися до завтрашньої подорожі. Серед хропіння жителів Східного Берліна й Праги я чув голос Россі, він щось говорив про нез’ясовані питання нашої роботи,

1 ... 163 164 165 ... 204
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Історик», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Історик"