Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Ерагон. Спадок 📚 - Українською

Читати книгу - "Ерагон. Спадок"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ерагон. Спадок" автора Крістофер Паоліні. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 163 164 165 ... 233
Перейти на сторінку:
Ерагон, він не чув більше нічого. І тільки-но він хотів вимовити закляття, щоб посилити гостроту слуху, — пролунав глухий стук, супроводжуваний якимось клацанням.

Потім іще один… Іще…

Нарешті Ерагон зрозумів, що то за звуки — так іде по камінню дракон. Мурашки поповзли Ерагонові по спині: яким же повинен бути той дракон, щоб його кроки лунали аж так далеко!

«Шруйкан», — подумав Вершник, і всередині нього все похололо від страху.

Тим часом по всьому табору сурмили тривогу. Люди, гноми й ургали прокидались і запалювали смолоскипи.

Невдовзі з намету в супроводі своєї няньки-опікунки Грети швидко вийшла Елва. Дівчинка вже встигла одягнути коротку червону туніку, поверх якої накинула невеличку кольчугу.

Якраз у цей момент кроки в Урубейні затихли. Темне тіло дракона закрило значну частину ліхтарів і сторожових вогнів міста.

«Який же він величезний! — приголомшено подумав Ерагон. — Більший за Глаедра, це точно… Невже він такий, як Белгабед?»

Аж раптом чорний дракон стрибнув угору, за межі міста, і розпростав свої гігантські крила. Вони були схожі на напнуту свіжим вітром сотню вітрил. Коли він зробив ними помах, повітря струснулось, немов від удару грому, а по всіх навколишніх селах загавкали собаки й закукурікали півні.

Ерагон припав до землі — так миша ховається від орла.

Елва смикнула Вершника за край куртки.

— Треба йти, — спокійно сказала вона.

— Чекай, — шепнув Ерагон. — Не зараз.

Зірки зникали на небі там, де Шруйкан описував кола, піднімаючись все вище й вище. За його обрисами Ерагон пробував бодай приблизно визначити розмір дракона, але ніч була надто темна, а відстань надто велика для того, щоб це зробити. Але, в усякому разі, Шруйкан був неймовірно великий. За сто років життя дракон не міг вирости такий сам — мабуть, Галбагорікс якось прискорював його зростання, так, як це він зробив і з Торнаком.

Вершник дивився на тінь Шруйкана, яка повільно рухалася вгорі, і молив бога про те, щоб Галбаторікса не було з драконом, а якщо вже король там, то щоб він не здумав перевіряти розум тих, хто внизу. Інакше він неодмінно виявить…

— Елдунарі,— видихнула Елва. — Ось що ти ховаєш!

— Елдунарі? — з подивом запитала нянька-опікунка дівчинки. — А що воно таке?

Елва вже відкрила рот, щоб відповісти, та Ерагон затис його рукою.

— Цить! — шикнув Ерагон. — Не тут… Не зараз!..

Елва кивнула, і Вершник прибрав руку.

І в цю саму мить струмінь вогню, завширшки з річку Анора, пройшов дугою по небу. Шруйкан мотляв головою туди-сюди, розсипаючи потік сліпучого полум’я над табором варденів та прилеглими полями. Ніч сповнили звуки, схожі на гуркіт водоспаду. Нестерпний жар війнув в обличчя Ерагона. А потім полум’я враз випарувалось, як імла на сонці, залишивши по собі рухомий слід і димний їдучий сморід.

Велетенський дракон повернув назад, іще раз змахнув крилами, стрясаючи повітря, і чорною розпростаною масою полетів назад у місто, щоб зникнути за високими будівлями. Почулися кроки, брязкіт ланцюгів, і, нарешті, все знову стихло.

Ерагон полегшено зітхнув, спробував ковтнути слину й не зміг. Серце Вершника калатало так, що було аж боляче.

«І ми повинні вбити… ось це?!» — подумав він, похоловши від страху.

— А чому він напав? — спитала Елва тоненьким переляканим голоском.

— Щоб вселити в нас страх, — похмуро відповів Ерагон. — А може, хоче збити з пантелику.

Подумки Вершник знайшов Джормандера й наказав йому перевірити, чи всі вартові залишилися на своїх постах. Треба було подвоїти охорону до кінця ночі.

— Ти відчувала щось від Шруйкана? — спитав він Елву за якусь мить.

Дівчинка здригнулась.

— Біль. Дуже сильний біль. А ще гнів… Якби його воля, він убивав би кожну живу істоту й спалював би дощенту кожну билинку… Він божевільний.

— І до нього не можна достукатись?

— Ні, припинити його страждання — це єдине, що можна для нього зробити.

Ерагонові стало боляче. Він чомусь завжди думав, що вони зможуть урятувати Шруйкана від Галбаторікса.

— Нам треба йти, — пригнічено сказав Вершник. — Ти готова?

— Мені пора, — зиркнула Елва на Грету.

— Куди це ти? — розхвилювалась опікунка.

Елва шепнула їй кілька слів, і жінка трохи заспокоїлась — здатність малої зазирати в чужі серця не переставала дивувати, а водночас тривожити Ерагона.

Утім Грета дала свою згоду аж після того, як Вершник заховав і себе, і Елву від її погляду. Треба було рушати вбік пагорба, де на них уже чекала Сапфіра.

ЧЕРЕЗ СТІНУ ПРЯМО В ЧЕРЕВО

— Тобі конче треба це робити? — спитала Елва.

У цей час Ерагон якраз оглядав стремена на сідлі Сапфіри. Вершник на мить зупинився й глянув у той бік, де на траві, схрестивши ноги, сиділа дівчинка й перебирала пальцями лусочки на своїй кольчузі.

— Що? — не зрозумів він.

Вона торкнулася до губ маленьким гостреньким нігтиком.

— Твій рот постійно щось жує… Це мене дратує,— за мить сказала Елва й додала: — А ще викликає огиду…

Тільки тепер Ерагон помітив, що нервово покусує внутрішню поверхню правої щоки — на ній уже навіть з’явилося кілька кровоточивих ранок.

— Вибач, — мовив він і швиденько проказав закляття, щоб зцілити щоку.

Цілу ніч Вершник намагався не думати ані про те, що насувалося, ані про те, що вже відбулося.

Він пробував думати тільки про те, що є: ось дотик свіжого повітря до руки, ось відчуття землі під собою, ось спокійний подих і повільне биття серця… Так, як було колись у дитинстві.

Однак невдовзі на сході зійшла зоря Айдайль. Отже, скоро світанок — пора готуватися до битви. Ерагон перевірив кожну деталь свого спорядження, відрегулював усі ремінці на сідлі, так, щоб Сапфірі було якомога зручніше, звільнив підсідельну сумку від усього зайвого, що в ній було, залишивши тільки скриньку із серцем сердець Глаедра й м’яку ковдру. Потім він разів п’ять застібав і розстібав пояс, на якому висів меч. Насамкінець перевірив сідельні ремінці. Здається, все.

Вершник зістрибнув із Сапфіри.

— Вставай, — сказав він, звертаючись до Елви.

Та зиркнула на нього не надто привітним поглядом, але зробила так, як він звелів. Ерагон узяв її за худенькі плечі й легенько смикнув за край лускатої кольчуги. Він хотів пересвідчитись, що вона сидить на малій як слід.

— Хто це зробив тобі таку кольчугу? — спитав Ерагон.

— Двійко чарівних гномів… Брати на ім’я Умар і Улмар, — на щічках Елви з’явились ямочки, коли вона посміхнулася. — Правду кажучи, вони не вважали, що мені це потрібно, але мені… вдалося їх переконати.

«Не сумніваюсь, що так воно й було», — сказала Сапфіра Вершникові.

Той стримав посмішку. Добру половину ночі дівчинка

1 ... 163 164 165 ... 233
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ерагон. Спадок», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (1) до книги "Ерагон. Спадок"
Innagavr
Innagavr 23 грудня 2023 04:12

Цікава і прекрасна книга. Дякую автору