Читати книгу - "Східна троянда. Таємниці королівство, Віккі"

Вона вела свій щоденник, записуючи думки та емоції.  

Її серце хвилювалося за Сафію.  

Що вона зараз відчуває? Чи справді щаслива? Так, підтримка у неї є, але чи достатньо цього?  

Вікторія докладала всіх зусиль, щоб бути поруч, як колись Сафія була поруч із нею.  

Вона згадувала ті часи, коли була маленькою, а Сафія, мов старша сестра-захисниця, завжди піклувалася про неї. Вони були нерозлучні.  

А тепер, коли вони виросли, ролі змінилися.  

Тепер Вікторія піклується про старшу сестру, намагаючись підтримати її у найважчий момент.  

Їй хотілося б вберегти її від усього, що могло зашкодити.  

Але чи зможе вона?  

За вікном барабанив дощ, торкаючись скла дрібними краплями. Вікторія пила свій улюблений кавовий напій, заглибившись у свої думки. Їй не давала спокою Сафія.  

Раптом телефон засвітився.  

Відеоповідомлення.  

Вікторія, відчувши тривогу, миттєво схопила телефон, забувши про щоденник. Вона натиснула на екран і тут же побачила сумне обличчя сестри. Сафія ледве стримувала сльози.  

Її серце розірвалося.  

— Сафіє… Що сталося?! — запитала вона, відчуваючи хвилювання в голосі. — Знову він? Знову Мухаммед тебе образив?!  

Сафія опустила погляд, видихнула й тихо відповіла:  
— Просто... у нього проблеми. Він втратив роботу. Розізлився. Пішов. Але він заспокоїться і повернеться.  

Вікторія насторожено нахилилася ближче до екрану:  
— Він тобі не нашкодив? Він тебе не бив? Не… не душив?  

Коли пролунало слово “душив”, Сафія здригнулася.  

Її очі стали вологими, а Вікторія завмерла.  

Вона помітила на шиї сестри червонуваті сліди.  

Удушення.  

Раптовий жах охопив її, а гнів почав підійматися хвилею.  

— Цей виродок душив тебе! — різко сказала вона. — І ти ще вірила, що він зміниться?! Це не кохання, це маніпуляція!  

— Вікторіє, — прошепотіла Сафія, — йому просто важко стримувати свою запальність…  

— Запальність?! — зірвалася Вікторія. — Шкодити своїй “коханій” дружині—це нормально?! Це любов?!  

Сафія замовкла.  

Вона усвідомила, що Вікторія права.  

Сльоза скотилася її щокою.  

— Пробач, сестро, — тихо сказала вона. — Я думала, він зміниться… Але я помилялася.  

Вікторія видихнула, відчувши якесь полегшення—нарешті вона почула те, що Сафія повинна була зрозуміти давно.  

— Сестро, поки не пізно, йди від нього! Поки він не забрав у нас тебе… Ми приїдемо і заберемо тебе!  

Вікторія чекала відповіді, а Сафія дивилася в екран.  

Ще секунда—і вона прийме рішення, яке змінить її життя назавжди.  

Сафія мовчала.  

Її розум розривався на дві частини.  

З одного боку—вона могла повернутися до рідних, бути у безпеці, більше не боятися спалахів гніву Мухаммеда.  

Але з іншого—чи могла вона просто покинути його?  

Адже він робив усе, що міг. Він навіть розлучився з першою дружиною.  

Він обіцяв змінитися.  

І Сафія вірила йому.  

Кохає його.  

І не могла відпустити, незважаючи на його запальний характер.  

Вона була впевнена—з часом він справді зміниться.  

Її відповідь була остаточною.  

— Я не повернуся додому, — твердо сказала вона Вікторії. — Ні ти, ні королівська сім’я не повинні втручатися в наше життя. З часом усе налагодиться.  

Вона відчула провину перед сестрою.  

Вікторія так сильно намагалася її вберегти, а вона…  

— Пробач мене, — сказала вона тихо. — Тоді, під час сімейної вечері… я заздрила твоєму щастю з Дем’яном. Я хотіла бути так само щасливою, як ти. Ось чому я повернулася до Мухаммеда.  

Вікторія застигла на кілька секунд, потім видихнула.  

— А я хочу вибачитися перед тобою, — сказала вона. — Я повинна була більше приділяти тобі увагу, а не просто показувати, що в мене все чудово.  

Сафія легко всміхнулася.  

— Я давно тебе пробачила.  

Вона попросила сестру передати родині, що любить їх. Що з нею все гаразд.  

Але чи справді це було правдою?  

Раптом двері квартири відчинилися.  

Мухаммед.  

Сафія швидко закінчила дзвінок.  

Зв’язок обірвано.  

Вікторії було нестерпно бачити, як Сафія страждає, терпить і водночас не може покинути тирана, якого все ще кохає. Вона не знала, що робити, її руки опускалися. Вона закрила обличчя долонями, щоб не розплакатися.  

Раптом у кімнату увірвалася радісна Емма.  

— Вікторіє, ти не повіриш! — захоплено вигукнула вона. — Сибіл повернулася з Англії!  

Вікторія трохи підняла голову, але її очі все ще відображали тугу.  

— Вона нарешті покинула Амірана, — продовжила Емма. — І уяви! Скоро відбудеться її розкішне весілля з принцом Оману! Спочатку церемонія в Катарі, де він забере її як наречену та проведе обряд нікяху, а потім велика королівська свадьба в Омані!  

Емма, не помітивши стану Вікторії, схопила її за руку.  

— Потрібно зайнятися шопінгом, купити шикарні наряди для двох весіль!  

Вікторія лише ледь кивнула, її губи залишалися стиснутими.  

Емма нарешті помітила її стан, сіла поруч на ліжко й запитала:  
— Щось сталося? Ти говорила з Сафією?  

Вікторія важко видихнула:  
— Вона… вона нещасна. Жаліє, що поїхала від нас. Але… не може покинути Мухаммеда.  

Емма насупилася.  

— Але як?! Як ти можеш витягнути її звідти, якщо вона сама цього не хоче?!  

Вікторія похитала головою.  

Емма мовчки обняла сестру.  

— Все налагодиться, — прошепотіла вона. — Ми щось придумаємо.  

Раптом вони почули рух за дверима.  

Підслуховувала Хаадія.  

Вона зайшла до кімнати й серйозно сказала:  
— Вам не варто хвилюватися. Ваша мати зробить усе, щоб повернути Сафію. Вплив і влада на її боці.  

Вікторія й Емма зустрілися поглядами.