Читати книгу - "Мобі Дік, або Білий кит"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ба навіть більше, він міг би вбити всю команду. Хіба він не казав, що ніякий шторм не змусить його спустити вітрила? Хіба не розбив на друзки свій небесний квадрант? Хіба в цих згубних водах він не визначає курс наосліп, із самим тільки непевним лагом? А під час цього тайфуну хіба він не поклявся, що не скористається громовідводами? І цьому божевільному старому буде дозволено затягти всю команду з собою до пекла? Так, так, він буде свідомим убивцею тридцяти чоловік, якщо з кораблем скоїться лихо; а якщо Ахаба не зупинити, цей корабель чекає страшне лихо — так підказує мені серце. І тому, якщо його зараз… спекатися, злочину не буде. Цить! Він наче марить уві сні? Так; там, у каюті, він зараз спить. Спить? Та ще живий — і скоро прокинеться. Тоді я не зможу постати проти тебе, старий. Ні намовлянь, ні прохань, ні вимог ти не хочеш слухати; все це ти зневажаєш. Бездумна покора твоїм бездумним наказам — ось що тебе тішить. А ти кажеш, що люди зв'язані твоєю клятвою, як ти; що кожен із нас — Ахаб. Боронь Боже! А чи є інший спосіб? Законний? Узяти його під варту і привезти додому? Як?
Як вирвати живу силу із живих рук цього старого? На таке й останній дурень не пішов би. Та нехай, припустімо, він зв'язаний, весь замотаний мотузками і тросами, прикутий ланцюгом до підлоги своєї каюти; він тоді буде страшніший, ніж тигр у клітці. Я б не витерпів такого видовища; я б просто тікав світ за очі від його криків, я б втратив спокій і сон, якщо не розум, у цьому страдницькому плаванні. Що ж тоді лишається? Земля від нас за сотні миль, і найближче — неприступна Японія. Я стою сам-один тут, у відкритому морі, і між мною та законом — два океани і один материк. Атож, це так і є. Та хіба небо стане вбивцею, коли вразить блискавкою майбутнього вбивцю в його ліжку, так, щоб шкіра спеклася з простирадлом? І хіба я стану вбивцею, коли… — І він повільно, обережно, дивлячись убік, приклав дуло зарядженого мушкета до дверної стулки. — Отут висить ліжко Ахаба; його голова на цьому рівні. Один порух пальця — і Старбак лишиться жити, і знов обійме свою дружину й дитя. О Мері, Мері! Сину мій, синочку! Та якщо я пробуджу тебе не до смерті, старий, а до життя, хтозна, у якій глибині опиниться тіло Старбака ще на цьому тижні — разом із тілами всієї команди? Великий Боже, де ти? Чи повинен я це зробити? Так чи ні?.. Вітер ущух і змінився, сер; фор— і грот-марселі зарифлені; ми йдемо за курсом.
— Табань, табань! О Мобі Дік, серце твоє в моїх руках!
Цей крик раптом долинув з каюти, де спав тривожним сном старий капітан; здавалося, голос Старбака змусив його довгий німотний сон заговорити.
Уже наведений мушкет здригнувся, наче в руці п'яного, і вдарився в одвірок; Старбак боровся з янголом; і, відвернувшись від дверей, він поклав знаряддя смерті на колишнє місце і пішов геть.
— Він надто міцно спить, містере Стабб; іди вниз, розбуди його і розкажи про все сам, а я пригляну за палубою. Ти знаєш, що йому сказати.
Розділ 124
Стрілка
Уранці море ще не заспокоїлося, і хвилі линули за кормою «Пекводу», штовхаючи його вперед, мов широкі, дужі долоні велетня. Невтомний вітер дув без упину, і небо й повітря були наче напнуті вітрила; здавалося, весь світ, тріпочучи, мчить за вітром. У яскравому ранішньому світлі невидиме сонце ховалося за білою запоною, і здогадатися, де воно зараз, можна було тільки по сліпучій плямі там, де падали на палубу схрещені леза променів. Розкішна краса буяла довкола, подібна до пишноти вінчаних царів і цариць вавилонських. Море здавалося чашею розплавленого золота, що дихає світлим жаром.
Ахаб уже давно стояв один і мовчав, як зачарований; і щоразу, коли корабель, плавно зісковзнувши з хвилі, опускав бушприт, він повертався, щоб побачити яскраві сонячні промені на носі, а коли корабель різко сідав на корму, він озирався, щоб бачити, як сонячне світло струменить звідти і як ті самі золоті промені виграють на неухильно-рівній борозні в нього за кормою.
— Ха, мій корабель! Ти наче морський екіпаж сонця. Хо, хо! Народи землі, слухайте! Я везу вам сонце. Хвилі — мої коні; гей, гей! Я правлю морем!
І раптом, шарпнувшись назад від якоїсь нової думки, він рвонув до стерна і хрипким голосом наказав стерновому назвати йому курс.
— Схід-південний-схід, сер, — злякано відповів матрос.
— Брешеш! — І капітан ударив його міцно стисненим кулаком. — Ти зранку тримаєш курс на схід, а сонце світить із корми?
Тут усіх охопило збентеження; те, що помітив Ахаб, чомусь не привернуло уваги інших — мабуть, тому, що було надто очевидним.
Утупившись у нактоуз, Ахаб швидко позирнув на компас; його піднята рука поволі опустилася, і здавалося, що він зараз теж похилиться. Старбак, що стояв позаду нього, теж зазирнув усередину, — дивно! Обидва компаси вказували на схід, тоді як корабель, безперечно, йшов на захід.
Та матроси ще не встигли стривожитися, як капітан, коротко засміявшись, вигукнув:
— Усе зрозуміло! Так бувало й раніше. Містер Старбак, вчорашня буря просто перемагнітила компаси, от і по всьому. Ти ж, певно, чув, що так буває.
— Так. Але зі мною такого ще не бувало, сер, — похмуро відповів зблідлий помічник.
Слід завважити, що такі випадки справді інколи трапляються з кораблями під час сильних штормів. Магнітна енергія, що міститься в стрілці корабельного компаса, як відомо, подібна до електричного струму в небі, і тому великого дива тут немає. У тому разі, коли блискавка влучає в самий корабель, збиваючи реї і снасті, її дія на стрілку компаса буває ще більш згубною: магнітна енергія зникає, і тоді користі з неї не більше, ніж з бабусиної спиці. Але в обох випадках розмагнічена чи перевернута стрілка ніколи не відновлює своєї енергії сама по собі і не повертається в належне положення на картушці; причому, якщо були пошкоджені компаси в нактоузі, то це може статися і з усіма іншими
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мобі Дік, або Білий кит», після закриття браузера.