Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Історія Лізі 📚 - Українською

Читати книгу - "Історія Лізі"

692
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Історія Лізі" автора Стівен Кінг. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 166 167 168 ... 183
Перейти на сторінку:
і їздив на ньому, поки він шантажував вас, місіс Лендон. Ми це точно з’ясували. І він ховав машину в тому старому гравійному кар’єрі, це також ми з’ясували точно. Ми тільки не могли це довести, бо…

— Він стер усі свої відбитки пальців.

— Атож, стер їх усі. Але ми з Жуєм знову й знову ходили туди…

— Жуєм?

— Пробачте, із Джо. Із заступником шерифа Олстоном.

Жуй, подумала вона. Мабуть, уперше вона так виразно побачила, що це були реальні люди і кожен мав своє реальне життя. Вони навіть були наділені своїми кличками. Жуй. Заступник шерифа Джо Олстон, відомий також як Жуй.

— Місіс Лендон? Ви мене слухаєте?

— Так, Дене. Ви дозволите мені називати вас Деном?

— Звичайно. Отже, ми знову й знову ходили туди, щоб усе там рознюхати, подивитися, чи нічого ми там не знайдемо, бо було чимало ознак, що він часто бував утому кар’єрі — обгортки цукерок, кілька пляшок з-під кока-коли й усе таке інше.

— Кока-коли, — тихо повторила вона й подумала: бул, Ден, бул, Жуй, бул — кінець.

— Атож, це був, мабуть, його улюблений напій, але жоден відбиток пальця на жодній із покинутих там пляшок не був тотожний із його відбитками. Єдине ототожнення, яке ми змогли зробити, було з відбитками хлопця, який украв автомобіль ще в далекі сімдесяті роки і тепер працює клерком у фірмі «Квік-е-Март», в Оксфорді. Інші відбитки, які ми зняли з пляшок, певно, також були відбитками пальців, що належали клеркам. Але вчора опівдні, місіс Лендон…

— Лізі.

Запала коротка пауза, поки він осмислював її репліку. А тоді провадив:

— Учора опівдні, Лізі, на невеличкій стежці, яка виводила з того кар’єра, я знайшов справді дорогоцінну річ — скло від плафона. Він зняв його й викинув. — Голос Бекмана посилився, в ньому зазвучали ноти тріумфу — це був тепер голос не заступника шерифа, а нормальної людської істоти. — І то була та річ, яку він брав у руки не в рукавичках і забув витерти потім! Відбиток великого пальця з одного боку й великий жирний відбиток указівного пальця — з другого! Там, де він схопився за цю штуку. Ми одержали результати ідентифікації по факсу, сьогодні вранці.

— Джон Дулін?

— Атож. Дев’ять точок збігу! Дев’ять! — Запала пауза, а тоді він заговорив знову, й голос його звучав уже не так тріумфально — А тепер, якби нам тільки вдалося зловити скурвого сина.

— Я певна, нікуди він від вас не дінеться, — сказала вона й подивилася тужливим поглядом на свій сандвіч із тунцем. Вона втратила нитку своїх думок про Аменду, але апетит до неї повернувся. Замінити цю розмову споживанням бутерброда здавалося Лізі цілком виправданою заміною, а надто в такий спекотний день. — У всякому разі, він перестав надокучати мені.

— Він покинув округу Касл-Каунті, я готовий присягтися в цьому своєю репутацією. — Нота непомильної гордості прозвучала в голосі заступника шерифа Дена Бекмана. — Думаю, тут стало для нього занадто жарко, тож він покинув свою вкрадену тачку і вшився звідси. Так само думає і Жуй. Джим Дулей та Елвіс — обидва визнали за ліпше покинути цей дім.

— Його прозвали Жуй, бо він любить жувати тютюн?

— Ні, мем, зовсім не тому. У школі він і я грали на лінії в команді «Лицарі Пагорбів Касла», яка стала чемпіоном ліги «А». «Тарани Бенґора» зуміли тричі приземлити м’яч, та ми однаково їх переграли. Ми стали єдиною командою з нашої частини штату, яка виграла золоті медалі після п’ятдесятих років. А Джо весь той сезон грав так, що його ніхто не міг зупинити. Навіть коли четверо хлопців висіли на ньому, він, можна сказати, пережовував їхню оборону й проривався вперед. Тому він і дістав своє прізвисько Жуй, і я досі його так називаю.

— А якщо я його так назву, він мене не вдарить?

Ден Бекман весело засміявся. Він був у захваті.

— Ні! Він буде дуже втішений!

— Тоді о’кей. Я Лізі, ви Ден, а він — Жуй.

— Я гадаю, так воно і є.

— І дякую вам за дзвінок. Це була чудова поліційна робота.

— Дякую за високу оцінку, мем, Лізі. — Вона відчула радість у його голосі, й це було їй приємно. — Телефонуйте нам, якщо ми зможемо зробити для вас щось іще. Або якщо цей покидьок з’явиться знову.

— Неодмінно зателефоную.

Лізі повернулася до свого сандвіча з усмішкою на обличчі й протягом усієї решти дня не думала ні про Аменду, ні про омріяний корабель «Рожеві троянди», ні про Місячне Коло. Але вночі вона прокинулася від звуку далекого грому та з відчуттям, що щось велике не те щоб гналося за нею або полювало на неї (воно начебто не хотіло завдавати собі зайвого клопоту), а подумало про неї. Думка про те, що вона присутня в розумі цієї потвори, наповнила її бажанням заплакати або заверещати від жаху. Або водночас і плакати, й верещати. Або дивитися кіно по телевізору, курити сигарети й пити міцну каву. Або пиво. Пиво, можливо, й краще. Пиво поверне їй бажання заснути. Але замість підвестися з ліжка вона вимкнула лампу на своєму нічному столику й лежала дуже тихо. «Я більше не зможу заснути, — подумала вона. — Я просто лежатиму тут тихо, поки на сході не почне розвиднятися. Тоді я зможу встати і зготувати собі каву, якої мені хочеться тепер».

Але за три хвилини після цих думок вона вже задрімала. А через десять спала глибоким сном. Трохи згодом, коли зійшов місяць, їй приснилося, що вона летить над якимось екзотичним пляжем із дрібного білого піску на чарівному килимі-самольоті БОРОШНО ПІЛСБЕРІ, її ліжко протягом кількох хвилин було порожнє, а кімната наповнилася пахощами франжипанів, жасмину та цереуса, який розквітає вночі, пахощами, за якими тужила її душа і які водночас жахали її. Але потім вона повернулася, і вранці Лізі майже не пам’ятала свого сну, сну, в якому вона летіла над білим пляжем озера, що в Місячному Колі.

8

У реальній дійсності робота з винесення книжкової змії відрізнялася лише в двох аспектах від тієї, яку вона вже бачила у своїй уяві, й та різниця була дуже малозначущою. По-перше, половина команди містера Партриджа, яка складалася з двох осіб, виявилася не хлопцем, а дівчиною — міцною дівулею років двадцяти із гаком, із кінським хвостиком кольору карамелі, який вибивався з-під фірмового кашкета бейсбольної команди «Ред Сокс». По-друге, Лізі не могла собі уявити, як швидко буде зроблено всю роботу. Попри нестерпну спеку в кабінеті (не допомагали навіть три

1 ... 166 167 168 ... 183
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Історія Лізі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Історія Лізі"