Читати книгу - "Ніколи, Кен Фоллетт"

Піппі виділили окрему кімнату поруч. Від зміни місця проживання дівчина була перезбуджена, їй нетерпеливилося оглянути решту бункера.

— Це ніби як у старому вестерні, коли влаштовують табір із фургонів, — промовила Піппа.

Вона думала, що батько приєднається до них пізніше, й Полін не хотіла її розчаровувати. По одному потрясінню за раз.

Полін запропонувала доньці шипучки із холодильника.

— То в тебе тут власний мінібар! — вигукнула Піппа. — А в мене тільки вода. Треба було хоч солодощів прихопити.

— Тут є супермаркет, там і купиш.

— І я можу піти туди без Секретної служби? Оце так!

— Так, можеш. Це найбезпечніше місце на планеті.

«Хай як іронічно це звучить», —додала вона подумки.

Проте Піппа розгледіла іронію. Її піднесення вмить випарувалося. Вона сіла із задумливим виразом на обличчі.

— Мамо, а що станеться, як ядерна війна таки почнеться?

Полін пригадала, як менш ніж місяць тому сама просила Ґаса повторити їй основні факти й вжахнулася, коли він описав те, що станеться з людьми. Полін кинула сповнений любові погляд на доньку, вбрану в стару футболку з написом «Полін — наша кандидатка». На лиці Піппи відбилися цікавість і тривога, але не переляк. Вона ще не пізнала жорстокості й болю розбитого серця. Полін подумала, що донька заслужила на правду, хай навіть та й засмутить її.

Одначе все-таки пом’якшила страшну правду. Замість «У першу одну мільйонну частку секунди утворюється вогненна куля, діаметром двісті метрів. Усі, хто перебуватиме в цьому радіусі, загинуть миттєво» сказала:

— Спочатку безліч людей згорить від високої температури, навіть не встигнувши нічого зрозуміти.

— Щасливці.

— Можливо.

Далі мало бути «Вибухом зруйнує всі будівлі в радіусі півтора кілометра. Майже всі в цій зоні загинуть від ударної хвилі або уламків»:

— Після того вибух знищить будинки.

Піппа запитала:

— А що робитиме влада?

— У жодної країни світу не вистачить медиків, щоб надати допомогу всім постраждалим. Лікарні будуть переповнені, й багато людей помре, не дочекавшись порятунку.

— Скільки?

— Усе залежить від кількості бомб. У разі війни між Америкою та Росією загине близько ста шістдесяти мільйонів американців, бо обидві країни мають велетенські ядерні арсенали.

Піппа була вражена.

— Але ж це десь половина населення.

— Так. Але наразі нам загрожує війна з Китаєм, у якого ядерної зброї менше. Попри те, за нашими оцінками, жертвами стануть близько двадцяти п’яти мільйонів.

Піппа добре знала математику.

— Кожен тринадцятий.

— Так.

Вона спробувала уявити собі.

— Це тридцять учнів моєї школи.

— Так.

— П’ятдесят тисяч вашингтонців.

— Але боюся, це лише початок, — промовила Полін, подумавши: «Гадаю, можна змалювати їй повну картину». — Радіація спровокує рак та інші хвороби в наступні роки. Це нам відомо після Хіросіми та Нагасакі, де ядерну зброю застосували вперше. — Повагавшись, Полін додала: — А те, що сталося сьогодні в Кореї, це як тридцять Хіросім.

Піппа вже мало не плакала.

— Навіщо ти це зробила?

— Щоб запобігти значно гіршому.

— Що може бути гірше?

— Генерал Пак завдав ядерних ударів по двох містах. Третє могло бути в США.

Піппа сполошилася:

— Життя американців нічим не цінніші, ніж корейців.

— Життя всіх людей безцінні. Але американці обрали мене своєю лідеркою, і я пообіцяла захищати їх. Я роблю все можливе. Навіть не знаю, що ще мала зробити за останні два місяці для уникнення нинішніх подій. Я запобігла війні між Чадом і Суданом, намагалася зупинити країни, які продають зброю терористам, заплющила очі на затоплення китайцями в’єтнамського судна, знищила табори ІДВС у Сахарі й не стала окуповувати Північної Кореї. Жодне із цих рішень не було помилкове.

— А як щодо ядерної зими?

Піппа ніяк не могла вгамуватися, але вона мала почути чесну відповідь.

— Жар від ядерних вибухів спричинить тисячі пожеж, дим та попіл підіймуться високо в атмосферу, й сонячне проміння не зможе дістатися землі. У разі вибуху сотень або й навіть тисяч бомб через відсутність світла Земля охолодиться, не йтимуть дощі. Найбільші сільськогосподарські регіони замерзнуть або висохнуть. Тож більшість із тих, хто переживе вибух, спеку й радіацію, помре з голоду.

— Отже, це буде кінець людства?

— Не факт, якщо у війну не вступить Росія. Та навіть за найгіршого сценарію люди залишаться в місцях, де будуть сонце й дощ. Але в будь-якому разі це означатиме кінець знаної нами цивілізації.

— Цікаво, яким буде життя тоді?

— Про це написали тисячу книжок, і кожна оповідає різну історію. Як воно станеться насправді — не знає ніхто.

— Було б набагато краще, якби всі відмовилися від ядерної зброї.

— Але так не буде. Це однаково, що вимагати в техасців відмовитися від пістолетів.

— Можливо, вдалося б зменшити її кількість.

— Це називається контролем за озброєнням, — мовила Полін, — і зараз я бачу, як моя донька мудрішає.

Полін уже доволі довго пояснювала Піппі, як влаштоване життя, тож тепер мала попіклуватися й про інших американців. Узяла пульт від телевізора.

— Подивімося новини.

Ведучий сказав:

— Мільйони американських домівок та підприємств сьогодні зранку залишилися без світла внаслідок збою в комп’ютерних мережах кількох постачальників електроенергії. Експерти підозрюють, що причиною цього міг стати комп’ютерний вірус.

Полін прокоментувала:

— Китайці.

— Вони на таке здатні?

— Так. Найімовірніше, ми відповідаємо їм тим самим. Це кібервійна.

— Пощастило, що ми тут.

— Це місце має автономну електромережу.

— А чому вони атакували населення?

— Це одна з їхніх численних спроб зашкодити нам. В ідеалі їхня мета — військові канали зв’язку, щоб ми не могли запускати ракети й літаки. Проте комп’ютерні мережі армійців надійно захищені. Цивільні системи захисту не такі ефективні.

Подивившись на Полін, Піппа зауважила проникливо:

— Ти заспокоюєш мене, але вигляд маєш стурбований.

— Твоя правда, люба. Кібератаку ми витримаємо, та непокоїть мене дещо інше. За китайською військовою філософією, з кібератаки все починається. За нею йде справжня війна.

* * *

Абдул виїхав з Ніцци й узяв курс узбережжям на захід. Кія сиділа біля нього, Наджі — пристебнутий у дитячому кріслі ззаду. Абдул купив невеличку вживану сімейну машину. Місця в салоні було замало для його статури, але для недалеких поїздок авто те що треба.

Траса тягнулася вздовж