Читати книгу - "Тягар пристрастей людських"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Погано.
Філіп вийшов із кабінету. Випробування виявилося не таким болючим, як він очікував, тож хлопець навіть не надто засмутився. Не варто було і сподіватися, що роботу вдасться отримати з першої спроби. Газету він зберіг і, вийшовши, ще раз перечитав оголошення: у крамниці в Голборні теж шукали продавця. Кері пішов туди, але виявилося, що на це місце вже когось найняли. Якщо він хотів хоч щось сьогодні з’їсти, слід було зазирнути до Лоусона в студію, перш ніж той піде обідати, тому хлопець рушив уздовж Бромптон-роуд до Єоманс-роуд.
— Послухайте, до кінця місяця я без копійки, — сказав він Лоусонові, щойно випала нагода. — Ви не позичите мені півфунта?
Просити грошей виявилося страшенно складно. Філіп пригадав, як колеги в шпиталі з легкістю (наче це вони робили послугу) позичали у нього невеличкі суми, які навіть не збиралися повертати.
— Жодних проблем, — озвався Лоусон.
Однак, понишпоривши у кишенях, художник знайшов лише вісім шилінгів.
У Філіпа стиснулося серце.
— Ну, гаразд, позичте тоді п’ять, ви не проти? — байдуже кинув він.
— Ось, тримайте.
Філіп пішов до громадської лазні у Вестмінстері й витратив шість пенсів, аби помитися. Потім замовив щось поїсти. Він не знав, чим зайнятися по обіді. До шпиталю повертатися не хотілося — там одразу почнуть розпитувати, до того ж роботи зараз там усе одно не було; у кількох відділеннях, де Філіп працював, дивуватимуться, куди він зник. Хай собі думають, що їм заманеться, байдуже: він не перший студент, що покинув навчання без попередження. Філіп пішов до безкоштовної бібліотеки й погортав газети, поки йому не набридло, а тоді взявся за «Нові арабські ночі» Стівенсона[313], але виявив, що не може читати — слова не мали жодного змісту, і він продовжував розмірковувати про свою безвихідь. Думки весь час поверталися до одного й того ж, і від такої зацикленості розболілася голова. Урешті-решт, помираючи від бажання подихати свіжим повітрям, він рушив до Ґрін-парку і ліг на травичку. Він із жалем думав про свою фізичну ваду, що не дозволила йому піти на війну. Потім Філіп заснув, і йому наснилося, наче з ногою раптом усе стало гаразд, і він вирушив до Південної Африки у складі угруповання йоменів. Картинки, які він бачив в ілюстрованих виданнях, розбурхали фантазію: ось він у формі захисного кольору сидить із іншими чоловіками у вельді навколо багаття. Коли Кері прокинувся, було ще зовсім світло, і незабаром він почув, як Біґ-Бен вибив сьому. Попереду дванадцять годин, а податися немає куди. Нескінченна ніч жахала. Небо вкрилося хмарами, і він злякався зливи; доведеться знайти якийсь пансіонат, де можна винайняти ліжко. Раніше йому траплялися оголошення на будинках у Ламбеті: «Хороші ліжка за шість пенсів», але Філіп ніколи там не бував і боявся гидкого смороду та паразитів. Кінець кінцем він вирішив якомога довше залишатися на вулиці. Філіп сидів у парку до закриття, а потім потинявся довкола. Навалилася втома. Спало на думку, що нещасний випадок був би подарунком долі — тоді його заберуть до шпиталю, і він зможе лежати там кілька тижнів. Опівночі голод зробився нестерпним, тож Філіп пішов до ятки на Ґайд-Парк-корнер, з’їв там кілька картоплин і випив філіжанку кави. Потім ще трохи погуляв. Турботи заважали заснути, до того ж він страшенно боявся, що його забере поліція. Філіп помітив, що тепер по-новому дивиться на констеблів. Це була його третя ніч під відкритим небом. Час від часу він сідав перепочити на лавиці на Піккаділі, а на світанку потягнувся на набережну. Філіп прислухався, як Біґ-Бен вибиває кожну чверть години, і прикидав, коли вже прокинеться місто. Уранці він витратив кілька мідяків, щоб умитися і причепуритися, придбав газету з оголошеннями і знову вирушив на пошуки роботи.
Так продовжувалося кілька днів. Філіп їв мало й почувався слабким та хворим; йому ледве вистачало сил на пошуки роботи, знайти яку, схоже, було вкрай складно. Кері звик до тривалого очікування в затильних кімнатах крамниць, сподівань, що його візьмуть, та до грубих відмов. Читаючи оголошення, він обійшов усі райони Лондона і впізнавав чоловіків, чиї пошуки роботи завершувалися так само безплідно, як і його. Дехто намагався з ним познайомитися, але він був занадто стомлений і нещасний, щоб відповідати на їхні люб’язності. До Лоусона він більше не ходив, адже заборгував йому п’ять шилінгів. У напівпритомній свідомості плуталися думки, і Філіпа більше не обходило, що з ним станеться. Він часто плакав. Спочатку Кері гнівався на себе й соромився сліз, але потім відчув, що вони дарують полегшення і якимось чином втамовують голод. У передранкові години він жахливо страждав від холоду. Якось уночі Філіп прослизнув до своєї кімнати, щоб узяти свіжу білизну; він потрапив усередину близько третьої, упевнившись, що всі сплять, і пішов геть о п’ятій. Йому вдалося трошки полежати на ліжку — воно виявилося чарівно м’яким, усі кістки боліли, тож витягнутися на постелі було так приємно, що навіть не хотілося спати. Звикнувши до постійного голоду, він менше страждав від нього, але відчував слабкість. Думка про самогубство переслідувала його, проте Філіп щодуху протистояв їй; він не хотів обдумувати цю можливість, бо відчував, що врешті-решт не витримає і піддасться спокусі. Він запевняв себе, що безглуздо вкорочувати собі віку, адже незабаром повинно щось статися. Філіпові не вдавалося позбутися думки, що його ситуація занадто абсурдна, щоби ставитися до неї серйозно. Вона нагадувала йому хворобу, від якої страждає, та врешті-решт неодмінно одужуєш. Щоночі він присягався собі, що нічого не змусить його знову залишитися на вулиці й що вранці він напише дядькові або містерові Ніксону, їхньому повіреному, або Лоусону; однак, коли займався світанок, не міг змусити себе принизитися і зізнатися, що він — справжній невдаха. Філіп не знав, як поставиться до цього Лоусон. У їхній парі художника завжди вважали несерйозним, а Кері пишався своєю розсудливістю. Йому доведеться розповісти всю історію свого божевілля. Філіпа турбувала думка, що Лоусон допоможе, а потім розірве з ним стосунки. Дядько і повірений неодмінно чимось допоможуть, але Філіп боявся їхніх докорів. Не хотілося, щоби хтось докоряв йому, тож він стискав зуби і повторював собі: те, що сталося, було неминуче просто тому, що сталося. Шкодувати безглуздо.
Дні тягнулися нескінченно довго, а позичені Лоусоном п’ять шилінгів швидко закінчилися. Філіп мріяв про неділю, коли можна буде навідатися до Ательні. Він сам не знав, що заважало йому зробити це раніше, крім нездоланного бажання впоратися самому. Однак Ательні сам неодноразово опинявся у безнадійній
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тягар пристрастей людських», після закриття браузера.