Читати книгу - "Академія об'єднаних талантів. Туман бажання, Лада Астра"

  Ще триста років назад Терссія була ідеально збалансованим магічним світом, де кожен житель мав здібності й без великих зусиль користувався ними. Будь-хто міг використовувати будь-який струмінь за своїм бажанням.

   Маги жили в мирі й злагоді з такими расами, як ельфи, гноми, тролі та дракони. Зло звісно було присутнє, але у всесвітніх масштабах воно мало допустимий відсоток. 

    Гармонію цього прекрасного світу порушив лише один маг – божевільний і могутній лорд Іррій Гаррд. Він з дитинства мав неабиякі здібності, а ще був дуже допитливим. І ніби ж у цьому немає нічого поганого та це тільки на перший погляд так здається. Бо саме його над вміння та допитливість призвели до жахливих експериментів.

     Він хотів заволодіти всіма струменями одночасно. Цікаво йому стало що буде, якщо притягнути їх усі відразу? І це йому вдалося, але зіткнувшись в одній точці одного залучення, вони просто вибухнули й знищили мага.

  Цей вибух похитнув рівновагу і зробив діри у просторі, звідки до Терссії почали пробиратись монстри з нижніх світів. Була війна, монстрів знищили, а на проривах поставили охорону та біди на цьому не скінчилися, бо згодом в родині магів народилася дитина без внутрішнього магніту – перший спустошений, яких з роками стало так багато, що вони тепер були щось на кшталт окремої касти.

   В інших рас теж почалися великі проблеми. Дракони втратили здібність перетворюватись на людей, тому тепер вони живуть в горах у віддаленні від усіх. У ельфів з'явилися великі проблеми з народжуваністю. А гномів та тролів мучать смертельні хвороби, вбиваючи їх цілими поселеннями. 

     Магія поступово покидає цей світ і ніхто за багато років так і не зрозумів як це зупинити.

 ЕЛЬВІРА 

  Тихо відкриваю двері до кабінету ректора і потрапляю спочатку в пусту приймальню. Звісно ж секретар сьогодні вихідний. Стукаю і чую глухе “Проходь”. 

    Моя сміливість чомусь вирішила мене залишити в цей момент. Руки так трясуться, ніби я у вбивстві зізнаватись маю. Але все ж таки переборю себе і захожу в середину, де панують сутінки, якийсь такий морозний холод та елегантна розкіш інтер'єру. 

   Арій Драгг певно найзагадковіша персона нашого сьогодення. Декілька років назад він приїхав невідомо звідки до нашого імператора і просто купив у нього цю академію.

  Щоб було зрозуміло наскільки багатий цей маг, треба відзначити що Академія об'єднаних талантів завжди була гордістю імператора Персія, тож важко навіть уявити що мав запропонувати йому Арій, щоб викупити цю “перлину” імперії.

    Я бачила його в друге. Першого разу на посвяті у першокурсники й от зараз. Важко було визначити його вік, бо обличчя ніби зовсім молодого хлопця, а от у чорному як ніч волосі де-не-де видніються сріблясті ниточки. 

   Повний дисонанс, який збентежує і додає якоїсь невпевненості у власній безпеці поруч з цим магом. Дивне і ніби нераціональне відчуття та я завмерла біля дверей, не в змозі ані сказати щось, ані зробити крок уперед. Стояла і витріщалася як він заклопотано копирсається у якихось папірцях.

– Ти прийшла подивитись на мене? – спокійно запитав ректор не підіймаючи голови. 

   Мусила прокашлятись і видати щось розбірливе стосовно своєї проблеми. Мукала, мекала, екала та все-таки розповіла свою історію коротенько, уникаючи причини пробудження бойової магії.

– То як ти зрозуміла, що вона пробудилася? – тим часом перепитав Арій.

– Стіну пробила, – спочатку ляпнула, а потім вже подумала я. 

– В академії?

 – Ні, що ви, у… Знайомого.

– Правильно я зрозумів, що саме цей знайомий і став причиною пробудження твого сплячого магніту? 

– Це вже не важливо. Просто я не хотіла бути бойовим магом, тому зробила усе, щоб тяжіння до бойових струменів згасло. Але тепер… Це не можливо, тому я і прийшла до вас, усвідомлюючи, що ходити з неконтрольованим магнітом дуже небезпечно. 

– Розумна дівчинка. Я чекав тебе раніше, але ти протрималась доволі довго. Аж два роки. Здивована? Ми з усім викладацьким колективом теж були здивовані, коли дівчина з таким потенціалом вирішила відмовитись від кращої магії нашого світу і проміняти її на факультет травників. Так, Ельвіра, ти пробудила цікавість багатьох і мою в тому числі. Тому я знаю навіщо ти два роки зливалася з кольором стін нашої академії. Та, як я розумію, не допомогло.

 – Не допомогло, – погодилася, важко зітхнувши.

– Я не буду лізти у твої особисті причини таких вчинків, але маю поставити тобі питання. Ти все ще не хочеш бути бойовим магом?

– Не хочу та хіба в мене тепер є вибір? – приречено запитала я. 

– Вибір є завжди, Ельвіра, – загадково промовив ректор і підвівся, щоб наблизитись до мене.

   Серце забилося десь у п'ятках від того, який він високий в порівнянні зі мною. На його фоні я точно виглядала маленьким мишенятком. 

– Якщо ти не маєш бажання стати повноцінним бойовим магом, я можу тобі в цьому допомогти. 

– Як саме? – запинаючись уточнила я.

– Дуже просто. Ти будеш навчатись на двох курсах паралельно. Тобі треба навчитись приборкувати бойову магію, а для цього потрібно лише декілька предметів відвідувати і не обов'язково вивчати усе досконально, тож ти зможеш суміщати навчання. Я власноруч складу тобі розклад і повідомлю магістрів про наш маленький експеримент. Від тебе потрібна тільки згода.