Читати книгу - "Малюк на мільйон, Тая Смоленська, Ая Кучер"

Те, який гарний і граціозний вигляд має сестра, ріже щось всередині. Темне волосся спадає хвилями, на обличчі — професійний макіяж. Мабуть, її Дамір знайшов час попередити, а я збиралася похапцем.

Я різко розвертаюся, намагаючись сховатися за колоною. Хочу урвати секунду спокою, впорядкувати думки. Але ледве не налітаю на якогось чоловіка, той в останню мить встигає відставити келих, щоб не розлити на мене напій.

— Перепрошую, — зітхаю, намагаючись усміхнутися.

— Нічого страшного. Еліна, так? Дочка Веніаміна Акімова?

— Так. А ви…

— Леонід Аристархович. Давній друг вашого батька.

Чоловіка я не впізнаю, але не багатьох друзів тата я знала. Лише тих, хто іноді приїжджав до нас додому, поки я там гостювала. Тому із цікавістю розглядаю чоловіка.

Йому явно за п’ятдесят, навіть на його світлому волоссі помітна сивина. Особливо на скронях. Виглядає як пересічний відвідувач таких заходів. У дорогому костюмі, з годинником, вартість якого могла б зрівнятися із чиєюсь зарплатою за все життя.

— Прийміть мої співчуття, — чоловік м’яко усміхається, я киваю. — Я був на похороні, але поспілкуватися з вами так і не вдалося. Ви тут одна?

— Я тут із… чоловіком, — закінчую, після невеликої затримки. — Він поки що зайнятий.

— Ах, так, Дамір, якщо не помиляюся. Він якось хотів зі мною зустрітися, але все часу не було. Ваш батько завжди на мене сварився за це. Леоніде, життя не вічне, папери нікуди не подінуться…

Усміхаюся, приємно чути, як хтось тепло відгукується про батька. Нехай ми не були близькими, але я все одно його любила. І зараз із розповіді Леоніда точно впізнаю тата. Він любив давати поради, хоч ніколи сам їх не дотримувався і вважав, що знає все краще за інших.

Леонід рухається залом, а я йду поруч. Розмови на абстрактні теми значно кращі, ніж стикатися віч-на-віч із Даміром. Здається, він хотів використати мене як привід, щоб поговорити з друзями батька?

Саме це я і роблю. Не моя провина, що сам Дамір занадто зайнятий Евеліною. Нехай потім сам себе картає, що не впорався із завданням.

Насправді мені байдуже, що там із боргами. Упевнена, що батько майже нічого не залишив мені. Він вважав, що достатньо видати мене заміж, і більше мені нічого не потрібно. Тому мене не турбує питання того, як Алієв збирається розв’язувати проблеми банкрутства мого батька.

Завтра оголосять заповіт, на якому я нічого не отримаю, і від мене всі відчепляться.

— О, Тимуре, — Леонід гукає якогось молодого хлопця. — Покажеш Еліні лоти для аукціону? Я обіцяв, але виникли невідкладні справи. Це мій син, тож віддаю вас у надійні руки. Прошу мені вибачити, потрібно переговорити зі знайомим.

Леонід занадто жваво для свого віку йде в інший кінець залу. Здивовано проводжаю його поглядом. Той справді заводить із кимось розмову, але не можу позбутися дивних відчуттів. Мене чи то кинули, чи то навмисне сюди привели.

Тимур дуже схожий на свого батька, тільки, зрозуміло, рази у два молодший. Чоловік усміхається, намагаючись приховати сміх за кашлем, а потім пояснює мені:

— Батько так нехитро постарався нас познайомити та звести.

— Я тут із чоловіком, — вимовляю, бажаючи прояснити ситуацію. — І нових знайомств не потребую.

— Я теж із супутницею. Але мого батька це ніколи не зупиняло. Він плекає надію якнайшвидше одружити мене з підхожою дівчиною. Чим швидше, тим краще.

— З огляду на довгий процес розлучення, швидко нас звести не вийде, — усміхаюся, оглядаючи зал. Евеліна крутиться біля своїх подруг, а Даміра я ніде не бачу. — Тож, боюся, на вашого батька чекає розчарування.

— Мій батько з тих, хто може організувати розлучення за лічені години, дай йому привід. І пропоную перейти на «ти», не люблю безглуздий офіціоз. Ходімо, проведу тобі екскурсію, якщо батько зобов’язав. Зазвичай лоти зберігаються в надійному місці, але цей аукціон нетиповий. Заможні сімʼї виставили різні цікаві речі, які не є витворами мистецтва чи дорогоцінностями, це, скоріше, трофеї. Але всі будуть боротися за них до останнього, щоб показати, що готові відстібнути великі гроші на благодійність.

— Ти вже пригледів собі щось?

Тимур хмикає.

— Так, бейсбольну биту з автографом легенди бейсболу.

Мені варто було відмовитися, але я погоджуюся. Чіпляюся за фразу Тимура про розлучення. Це був жарт чи Леонід справді може таке організувати? Якщо до нього звернеться дочка давнього друга, чи допоможе він?

Я заздалегідь готуюся до важкого розриву, мені нічого обміняти на свободу. А союзники не завадять, готова хапатися за будь-яку ниточку. Дамір ясно дав зрозуміти, що не збирається розлучатися навіть після того, як скрізь з’являється з моєю сестрою. Тож — дарованому коню зуби не рахують, на все згодна.

На вітринах виставлені різні експонати, але жоден із них не чіпляє погляд. Натомість я намагаюся ненав’язливо дізнатися більше про те, чим займається Леонід.

— Будує хмарочоси в центрі. «МелБуд», упевнений, ти про них чула, — знизує плечима, не роблячи із цього таємниці. — Що, це дало мені кілька бонусних балів як нареченому?