Книги Українською Мовою » 💙 Драматургія » Мобільні хвилі буття, Володимир Володимирович Рафєєнко 📚 - Українською

Читати книгу - "Мобільні хвилі буття, Володимир Володимирович Рафєєнко"

223
0
23.11.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мобільні хвилі буття" автора Володимир Володимирович Рафєєнко. Жанр книги: 💙 Драматургія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18
Перейти на сторінку:
прапорцях. У першу чергу. Це ж росіяни.

Елеонора: Божа Матір, дякую тобі за все! Була я інтелектуалкою, була заміжня, була й вагітна. Час прийшов стати щасливою. Ідемо до тебе, Артеме, ідемо до тебе, чоловіче й тату. Господи (хреститься), дякую Тобі за все! (повертається до всіх, кланяється) І вам, шановне товариство, дякую за гідну компанію. Ви – справжні українці й чудові люди. Ми непогано провели час.

Коля Хромий (підводиться й біжить до воріт, весело кричить): І закручусь, і забігаю: де промінь?.. де промінь? Умру, як жертва вечірня. І затопчуть каруселеві коні бідне створіння. Умру, як жертва вечірня! Умру, як жертва вечірня! Умру, як жертва вечірня!

Казимир: Вибач, Васю, але цього разу все якось так.

Вася Цвіт: Не переймайся. Ти точно ні в чому не винен, бо ти – це тільки я сам.

Казимир: До речі, ви б могли всі на ніч у ліс піти й там спробувати переждати до ранку.

Вася Цвіт: При такому мінусі з вітром ми до ранку не доживемо. Крім того, їх і в лісі повно. Ти ж чуєш стрілянину? Це в лісі стріляють.

Данило Андрійович: Але справді, керівник нашого драматичного колективу в цьому випадку правий. Вивішувати білі прапорці можна тільки на машини з надписом «Діти».

Казимир: Дуже шкода. Мабуть, вам таки доведеться вмерти.

Вася Цвіт: Мабуть.

Владислава Федорівна: Ви всі божевільні! Усі! (шоковано хитає головою, іде)

Степан Григорович: Ходімо всі разом. Сутінки сходять. Ще так рано темніє. Крім того, здається мені, там, на повороті, військові машини. Бачите, до сусідів під’їхали. Ходімо швидше. У своєму домі й помирати легше.

Усі підводяться й гуртом ідуть до воріт «Ближніх садів».

Стрілянина. Вибух. Затемнення.

Сцена 3

Спальня в будинку Цвітів. Цокають ходики. Чутно звук роботи опалювального котла. Від регулярних вибухів іноді дзеленчить невидимий посуд у шафі. Навпроти ліжка накритий великий круглий стіл. На ньому пляшки з вином, великі святкові келихи, домашнє печиво, у нього встромлені три українські прапорці, у глиняному горщичку волоські горіхи, у вазочці мед, на окремій тарілочці тонесенько нарізаний хлібець. За столом сидять Марія Цвіт, Вася Цвіт, баба Карпа, Коля Хромий, Елеонора. Коля Хромий у паузах між своїми репліками тихесенько, але майже без перерви співає українські народні пісні. Казимир протягом усієї сцени сидить у своєму фотелі.

На столі горять дев’ять ліхтариків, подібних на ті, які ми вже бачили у Цвітів.

Стіл і персонажі дублюються на головному екрані. Повільний рух камери, мед, вино, тонесенькі хлібці, обличчя, очі, усмішки, спів Колі Хромого.

Баба Карпа: Ось бачите, не дарма ми з Колею вам ліхтарів нанесли. З ліхтарями краще все ж таки. Правда?

Коля Хромий: А потім в паркані хтось виламав штахету, ліхтариками груш вчарований між віт. В ту дірку в паркані відкрився світ поету – великий, і складний, і незбагненний світ.

Вася Цвіт: У нас тільки два, що від сонця заряджаються, тож вечорами в нас завжди дуже темно.

Баба Карпа: А ми з Колею таких ліхтариків накупили ще на початку ковіду. Коля дуже любить ліхтарики. Він без них взагалі не засинає. Ще світло, а він увімкне кілька ліхтарів і тоді вже лягає в ліжко. Темряву не любить. І в тиші починає плакати.

Коля Хромий (читає скоромовкою, розхитується вперед і назад, розмахує руками): І лише там, де хвилі виснажено вертають назад, де пісок захлинається в хвилях, сягнувши своєї міри, видно, що вірності в повітрі стільки ж, скільки і зрад, а надії довкола стільки ж, скільки й зневіри. І все те, що є, випалюється, мов ліси, і зберігається, як церковне срібло. Тиша лише посилює голоси. Темрява лише окреслює світло.

Елеонора (бере тонесенький хлібець і намащує на нього трішки меду): У вас хліб є! (сміється) Я три тижні його навіть не бачила.

Марія Цвіт: Будь ласка, пригощайтеся, прошу вас! У нас всього багато! У нас ще є! Правда, Васю?

Вася Цвіт: Усі пригощайтеся, будь ласка! Бабо Карпо, Колюсю! Ану ж, не сумуйте. Колю, що ти тільки співаєш, а їсти нічого не береш? Дивися: печиво, мед, горіхи! Ти ж любиш солодке?

Баба Карпа: Він, коли дуже злякається чогось, співає й вірші пригадує.

Елеонора: Я вам така вдячна, що ви мене до себе запросили. Мені б самій у будинку було б лячно й дуже сумно.

Вася Цвіт (бере в руки пляшку, наливає): Ну що, вип’ємо, поки є на це час. Маріє, Елеоноро, тобі теж краплинку?

Елеонора: Я не знаю, чи можна…

Вася Цвіт: Краплинку можна. Це дуже хороше вино! Я купував його на річницю нашого з дружиною весілля.

Марія Цвіт (усміхається): Як, власне, мед і горіхи.

Баба Карпа: І коли воно у вас намічається?

Вася Цвіт: Так уже намітилося. Якраз 24 лютого, коли війна розпочалася, ми з Марією стали чоловіком і дружиною. Такі справи.

Баба Карпа: Нічого собі свято у вас.

Вася Цвіт: Та так. Колюню, я тебе благаю, припини співати, дз’їж-но горіхів з медом. Ти ж любиш, я знаю.

Вибухи. Десь поруч раптом стає чутно кулеметні й автоматні черги.

Марія Цвіт (дивиться в келих): Це в сусідньому кооперативі вже стріляють?

Вася Цвіт: Так. Мабуть, на «Копернику» стрілянина. Цікаво, вони вивішували білі прапорці чи не вивішували? Але добре. Пропоную випити за нашу країну. Хай живе! Хай квітне! Хай нам всім буде перемога! За Україну!

Коля Хромий: З твоїх знамен несу червоне кредо. Впаду, як треба. Тільки ти – іди.

Всі врізнобіч: За Україну! (усі п’ють)

Коля Хромий (скоромовкою): Україна ж – це країна барокко. Мандрувати нею – для ока втіха. І тому западає спокуса в око: зруйнувати все. І скільки б не їхав…

Баба Карпа (перебиває Колю, протягує йому намазаний медом хлібець): Припини оце все на хвилинку! Бери в руки хліб і їж. Бери, кому кажу! От молодець. І чай для тебе спеціально заварювали, теж бери. Та не перекинь, кому кажу! Колю, ти ж доросла людина (витирає серветкою чай, що Коля таки розхлюпав)

Дуже гучні кулеметні й автоматні черги.

Марія Цвіт: Боже мій, Васю, це десь у нас по вулиці. Це вже в нас тут.

Баба Карпа: Ні, здається, усе ж таки в сусідньому кооперативі. Звідтіля звук йде. Це за парканом. Ще не в нас.

Елеонора: А мені чомусь не лячно. Усе це, як не крути, повинно закінчитися. Ви не відчуваєте цього?

Марія Цвіт: Чого саме?

Елеонора

1 ... 17 18
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мобільні хвилі буття, Володимир Володимирович Рафєєнко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мобільні хвилі буття, Володимир Володимирович Рафєєнко"