Читати книгу - "Некоханий, Драч Марія"

— Звідки ти знаєш? Він тобі про це сказав?

— Ні. А чому ти вирішила, що це не так?

— Ти як маленька дитина, Аріно, — Аліна заусміхалась. — Ми поки з тобою тут розмовляємо, він з тебе очей майже не зводить. Якщо людина не кохає, ніколи в житті ось так не дивитиметься.

— Герман звичайний егоїст і просто спостерігає за тим, щоб його річ нікуди не поділась.

— А мені здається, що ти все занадто драматизуєш, але це потім мине. Ти подивишся на нього іншими очима і зрозумієш, що тобі дуже пощастило в житті.

Я була категорично не згодна з сестрою, але не наважилась продовжити суперечку, тому що побачила батьків, які наближались до нас.

— Мамо? Тату? — я підвелась з-за столу і кинулась до них в обійми.

— Здрастуй, моя хороша, — мама поцілувала мене в щоку.

— Здрастуй, доню, — тато ласкаво усміхнувся.

— Ганно, Олексій, добрий вечір, — Герман виник поруч зі мною геть несподівано. Ще мить тому він стояв в оточенні друзів, а тепер вже тут.

— Германе, чудово виглядаєш, — мама заусміхалась.

— Дякую. Ви сьогодні теж чарівна. Як минула відпустка?

— Чудово. Тепер я готовий з новими силами взятися за роботу, — тато засміявся і дістав з внутрішньої кишені піджаку портсигар.

— Грандіозні плани. Пропоную приєднатися до нашої компанії. Ми зарази обговорюємо нинішні тенденції на ринку, ваш аналітичний склад розуму нам не завадить.

— Із задоволенням, — чоловіки знову залишили нас, Аліна пішла до своєї родини, а я з матір’ю залишилась наодинці.

— Як твої справи, доню? — мама присіла за стіл і розправила спідницю своєї синьої шовкової сукні.

— Добре, — не замислюючись, збрехала я.

— Герман тебе не ображає?

— Ні, він із повагою ставиться до мене.

— Чудово. А коли народиш йому дитину, життя тільки щасливішим стане.

Мене всю ледь не пересмикнуло. Я не хотіла дітей. Та і куди зараз мені їх взагалі народжувати? Я сама із собою поки що впоратися не могла. До того ж тепер у мене були певні плани щодо навчання.

— Можливо. Але пізніше, — акуратно відповіла я.

— А нащо тягнути?

— Мамо, краще поговоримо про вашу із татом відпустку.

— Все було добре. Татові серце підлікували. Ти ж знаєш, як він хвилювався, коли його компанія збанкротувала, але зараз ніби на здоров’я не скаржиться. Лікар попередив, що йому неможна хвилюватися, але Олексу важко тримати під контролем. Сама знаєш.

— Так, твоя правда.

— Макарови теж тут, — мама подивилась кудись позад мене, напевно, помітивши ще якусь важливу родину. — Треба обов’язково привітатися.

Тепер я взагалі залишилась на самоті. Герман кудись пішов із чоловіками, щоб викурити сигару і обговорити бізнес. Узявши свій недопитий келих із шампанським, я пішла на балкон. Якщо почнеться офіційна частина, я її звідти неодмінно почую.

Над містом вже давно панувала ніч. Відчувався легкий прохолодний вітерець. Я спостерігала за зірками і повільно насолоджувалась своїм напоєм.

— Нудьгуєш?

Я озирнулась і побачила Сашка. Він також тримав у руці келих. Моє серце на мить ніби завмерло, а потім різко застукало швидше, ніж ще мить тому.

— Ні, просто насолоджуюсь самотністю, — квапливо відповіла я і відвернулась, відчувши, що мої щоки стали гарячими.

— Я теж полюбляю самотність. У ній чітко відчуваєш кожен звук, який не чуєш у натовпі, — Сашко підійшов ближче і притулився попереком до кам’яного бортику балкона.

— У твоїх словах є сенс, — зазначила я.

— А що ти відчуваєш, коли знаходишся на самоті?

— Свободу, — не вагаючись, відповіла я зробила ковток зі свого келиха.

— Знаєш, а я досі не можу зрозуміти, що така молода і вродлива дівчина робить поруч із такою людиною, як Зацепін? Ви ж абсолютно різні люди, я навіть сказав б, з інших світів.

— Так склалися обставини, — відповіла я, знизивши плечима.

— Напевно, це жахливо, коли доводиться підкорятися цим бісовим обставинам? — продовжив свої філософські міркування Сашко.

— Жахливо, — погодилась я. — Але тільки напочатку, коли намагаєшся звикнути до нової дійсності. Трохи пізніше вже просто навіть не помічаєш цього.

— А ти вже звикла? — Сашко уважно подивився на мене.

— Не знаю. Напевно, ще в процесі. До таких речей неможливо звикнути за один день, — я усміхнулась і подивилась на дно свого келиху, де бульбашки шампанського повільно здіймались на поверхню і зникали.

— Знаєш, а я помітив, що Герман інколи на тебе так дивиться, ніби з’їсти хоче. Це хіба не лякає?

— Я гадки не мала, що його погляд можна охарактеризувати саме такими словами. Інколи мені лячно поруч із ним, але гадаю, у глибині душі він хороша людина.

— Можливо. У присутності твого чоловіка я ніколи не наважився це сказати, але зараз скажу. У тебе чарівні очі.

— Дякую, — я остаточно зашарілась.

— І усмішка теж чарівна, вона прикрашає тебе. Усміхайся частіше.

— Ти змушує мене червоніти, — промовила я і зробила ще ковток шампанського.

— Вибач, не хотів. Просто кажу те, що бачу. І все ж таки не розумію, чому інколи доля саме так розпоряджається нашими життями?

— Що саме ти маєш на увазі?

— Чому молоді вродливі дівчата повинні виходити заміж за стариганів і витрачати свою вроду на них?

— Германа важко назвати стариганом, якщо ти про це, — не знаю, звідки в моєму голосі з’явилась така впевненість. — Просто він старший за мене і все.

— І ти хочеш сказати, що відчуваєш себе із ним на одній хвилі?

— Ні.

— Мій батько вчив мене, що від життя треба брати максимум. Можливо, ця порада стане і тобі в нагоді, Аріно, — Сашко вже звично поцілував мою руку і неквапливо залишив балкон.

Через декілька секунд до мене прийшла Аліна і випила залишок мого напою.

— Сестро, ти геть з глузду з’їхала? — віддихавшись, спитала вона.

— Що вже сталось? — я насторожилась.