Читати книгу - "Знову твоя, Катя Кірініна"

– Ти жартуєш? – питаю я. За всі наші стосунки, ніколи від нього не чула, що має якісь проблеми зі здоров'ям.

– Ні, це правда, - твердо відказує він. - Тоді батьки схопили мене і тягали по всіх лікарях, але ніхто не давав гарантії, всі тільки й казали, що випадок специфічний і, швидше за все, я не доживу до двадцятиріччя. Тоді я зрозумів, що не можу більше бути тим, ким хотів бути й не можу бути з тобою, а ти надто мене любила, мій діагноз тебе б добив. Ніхто Юля, ніхто не давав впевненої гарантії, що я зможу вижити, тож я вирішив розійтись з тобою. Якоїсь миті, зрозумів, що ти маєш продовжувати жити своїм життям, не зациклюватися на мені, на моїх проблемах і на тому майбутньому, яке на мене чекало. Мені хотілося, щоб ти була щасливою, а я, ну якось пережив би, у мене, вже, були проблеми з серцем, було не страшно.

Він каже чисту правду, не могла людина таке придумати, чи могла?

– Ця причина, через яку, ти мене покинув?

– Не зовсім. Коли один лікар тут, в Одесі, пояснив, що на мене чекає в майбутньому, я просто не міг тобі дозволити зі мною котитися вниз. Я був молодим, Юля, просто недоумок. Вирішив, що вмираю і жив як хотів, кинув усе, пірнув в гульки, ні на що не звертав уваги, тільки на тебе, але ти була надто чистою та світлою, щоб винести цей бруд, що я приносив. Я гуляв до ранку, пропивав гроші, їздив п'яним за кермом, прогулював пари й відривався з приятелями. Звичайно, я багато собі дозволяв, включаючи інших дівчат. Здавалося, життя витікає крізь пальці, і мені хотілося бути таким, скуштувати життя настільки, наскільки вистачить сил і часу, а ти цього не зрозуміла б.

– Я, і так, цього не зрозуміла, - не можу перетравлювати цю інформацію просто так, мені потрібний допінг і вино поряд – найкращий варіант. - Ти просто відривався, бачачи й знаючи, що я страждаю, і нічого не спробував пояснити?

– А ти мені повірила б?

– Звичайно, ідіот, я любила тебе, та що завгодно б тоді для тебе зробила. Хоч я була малоліткою, мені все одно було боляче, і я страждала, чуєш Кирило? Я справді страждала, кожен довбаний день. Я звинувачувала у всьому себе, думала, що стала занудою і ти мене покинув, постійно відчувала свою провину, що недостатньо хороша для тебе, а ти просто хотів трахатись на стороні? Який ти мудак.

– Знаю, і тепер мені за це соромно, - Кирило сів навпроти й подивився на мене. - Не було ні дня після нашої останньої розмови, щоб я не докоряв себе за свої вчинки.

Не можу зрозуміти, він і справді такий ідіот, чи тоді під впливом своєї безпорадності, вирішив спалити мости?

– Легко тобі сказати, а моя самооцінка, мої почуття не беруться до уваги? – підіймаюсь з дивану і починаю намотувати кола по кімнаті. Це вище за моє розуміння, вище за мої сили, все надто складно.

– Юль, що ти хочеш почути? Що мені шкода?

– Я не це зараз хочу почути, я зрозуміти не можу, ну добре, припустімо ти пустився у всі тяжкі, навіщо ти мені написав? Совість замучила?

– Не тільки совість, - Кирило підходить до мене, намагається триматися, але в нього настільки погано виходить, що навіть стає некомфортно. - Всі ці роки, Юліє, я не міг знайти собі місця, постійно думав про тебе.

– Та ну? – скептично вигинаю брови. - Знаєш, я взагалі в шоці від почутого. Як ти міг мені нічого не розповісти? Але зараз, через стільки років, я дивлюся на тебе і бачу здорового чоловіка.

Осікаюсь, бо згадую чудово шрам не його грудей.

– Тобі зробили операцію?

– Так, - Кирило заплющує очі й мене ніби прострілює невидима куля. – Батьки хотіли відправити на операцію до Ізраїлю, але мати знайшла лікаря у столиці. Він дуже добрий фахівець і обіцяв, що все пройде добре, хоч я й до останнього не вірив.

– І тепер у тебе все нормально із серцем? – мені до кінця не віриться у все це, але сама думка, що він міг померти лякала.

– Як бачиш, - знизує плечима він. – Операція була складна, а період відновлення так взагалі вбивчий, тоді мені здавалося, що краще смерть. Є, звичайно, ряд обмежень, але я впораюся з ними.

– Чому зараз?

– Тому, що я вже не міг виносити життя без тебе, і після операції це зрозумів як ніколи, але нічого не міг вдіяти, все вже було зіпсовано.

– Ти навіть не подзвонив, не написав, звідки мені знати, що з тобою сталося? Ви переїхали й ніхто нічого не знав про вашу родину, навіть до рідних не приїжджали.

– Приїжджали, - легко відповів Кирило і його обличчя стало ще сумнішим. - Через рік після операції я не міг уже сидіти склавши руки й поїхав за тобою. Мені хотілося тобі все розповісти, перепросити та спробувати повернути тебе. До останнього сумнівався, що вибачиш, але мені було важливо, щоби ти вислухала. Я приїхав до тебе додому, був будній день, твоя мама не пустила мене на поріг, сказала, що я не вартий тебе.

Ну, звичайно, мама так сказала, вона ж бачила, як я мучилася, подумала, але вголос не сказала, достатньо вже говорити йому про те, що я страждала.

– Вона сказала, що ти щаслива і що в тебе з'явився хлопець і взагалі, я тобі не потрібен, але я не повірив і поїхав за тобою до університету.