Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало"

На берег Ліїн сходила з високо піднятою головою, старанно вдаючи, що одягнена за останньою модою. Айдек ненав'язливо маячив за правим плечем. І незрозуміло, чи здогадувався хтось, що він охороняє саме Ліїн, але розступалися перед дівчиною та її супроводом всі досить спритно. Напевно, цьому сприяв вираз обличчя Айдека. Ну чи його шкіряний обладунок із металевими пластинами. Виглядав цей обладунок дуже по-дикарськи та загрозливо.

Благополучно подолавши територію порту і звернувши в першу ліпшу вуличку, Ліїн зрозуміла, що поняття не має, куди вони йдуть. Вуличку вона обрала, бо перед нею було найменше сміття. Здалеку місто виглядало набагато приємніше. А поблизу виявилося, що на мощених бруківкою вулицях валяються цілі гори з гниючої риби, якогось ганчір’я, уламків, гілок і каміння. Що у виноградних лоз, що ростуть біля кожного будинку, листя в'яле, а іноді й жовте, а ще дуже запилене. Що будинки явно потребують ремонту.

Ні, можливо, там, вище й подалі від порту й вулиці гарніший, і виноград багатший, і будинки ціліші, але враження місто вже зіпсувало. А дохлий собака, об якого дівчина мало не спіткнувся, остаточно це враження знищив.

— Куди йти далі? — спитала Ліїн, гидливо подивившись на собаку.

— Поки вгору, маємо вийти до Площі Фонтанів, а там я зорієнтуюсь, — сказав Айдек.

Ліїн знизала плечима і пішла.

Площа Фонтанів, схоже, була тим місцем, де з нижнього міста можна було потрапити до верхнього. Знаходилася вона перед великою брамою у високій стіні, що розділяла місто на дві частини. Крім обіцяних назвою фонтанів, цілих трьох і навіть працюючих, але засмічених не гірше за порт, на площі розташовувався базар, основний постачальник сміття, поміст чи для страт, чи для концертів і піраміда, складена зі старих бочок, яка не розпадалася тільки тому, що була обтягнута рибальською сіттю. Ліїн на піраміду трохи подивилася і дійшла висновку, що це такий пам'ятник, чомусь дуже дивному.

До воріт дівчина підійшла гордо тримаючи голову. Варта, щоправда, це чомусь не оцінила і, судячи з виразу на обличчях, приготувалася гнати обірванку, але одразу ж передумала, як тільки Айдек показав спочатку меч, а потім якийсь папір. Але, і це не позбавило Ліїн підозрілих поглядів.

— Праворуч, — одразу за воротами скомандував Айдек.

Ліїн слухняно повернула і подумала, що у думках про це місто не помилилась. Верхнє місто було таке ж загиджене, як і нижнє, тільки рибою смерділо менше. А так, кожен будинок оточували високі білі паркани, а під цими парканами валявся різноманітний мотлох, який, схоже, через них і перекидали, вважаючи, що на вулиці сміття виглядатиме краще, ніж у дворі. На одній із сміттєвих куп блаженствували різнокольорові кішки. Над іншою з дзижчанням вилися мухи, і Ліїн запідозрила, що там, у глибині, лежить чийсь труп.

Ліїн, котра звикла до того, що навіть у партизанів на болоті було чистіше, старанно йшла посередині вулиці і дуже сподівалася, що зараз звідкись не виїде якийсь візок. Айдек йшов із кам'яним обличчям і теж до мотлоху не наближався.

— Ліворуч, — скомандував він, коли Ліїн дійшла до вузького провулка між двома парканами.

Дівчина слухняно повернула, гидливо морщачи ніс, майже пробігла провулок і вискочила на ще одну вулицю, схожу на попередню, як близнюк. Навіть сміття було стільки ж.

— Праворуч, до перших відчинених воріт, — сказав Айдек, так само маячачи за спиною і вдаючи, що Ліїн сама приймає рішення про те, куди йти.

Дівчина повернула, дійшла до відчинених воріт і ввійшла на подив чистий двір. У ньому навіть клумба була, і росло кілька кущів троянд. А виноград виглядав здоровим та доглянутим.

— Магазин, — представив низеньку будову в середині двору Айдек.

Ліїн знизала плечима. Якщо чесно, без підказки вона прийняла б цей магазин за хлів. Повна відсутність архітектурних прикрас і неохайна побілка – один в один. Тільки двері — важкі, з мідними квітами, вибивалися з образу.

За дверима було похмуро і свіжо. На передзвін дзвіночків вийшла зовсім юна дівчина, здивовано подивилася на Ліїн, а потім, роздивившись її супутника, чемно вклонилася і запросила слідувати за собою. Довела вона відвідувачів до кімнати, освітленої магічним світильником. Крім світильника в цій кімнаті було три вузькі вікна під самою стелею, сім крісел і крихітні столики перед кожним. Ще на підлозі лежав килим, квітчастий з незрозумілим геометричним малюнком.

У двох кріслах уже сиділи якісь дівчата та пили чай. На Ліїн вони подивилися з непідробним подивом, переглянулись і гидливо посміхнулися одна одній.

— Боги, як не соромно, — голосно сказала одна з них, кучерява білявка в рожевому. — Підібрав якусь жебрачку на вулиці і одразу притяг до пристойного товариства, наче спочатку не міг свою утримку нормально одягнути.

— Чоловіки, — сумно сказала друга, теж кучерява, але брюнетка.

Ліїн обох проігнорувала і сіла у вільне крісло. Айдек завмер за ним.

— Нахабна, — оцінила її маневр білявка.

Брюнетка висловитись вже не встигла. До кімнати зайшла літня жінка. Окинула поглядом усіх дівчат і чомусь пішла саме до Ліїна.

— Що пані магиня хоче? — спитала вона, ввічливо вклонившись.

Як вона впізнала в дивно одягненій дівчині мага, Ліїн уявлення не мала, тому розгублено відповіла:

— Пані поки не знає, не може вибрати між облисінням світловолосої вівці та бородатістю темноволосої. Чи краще навпаки?

Хтось із кучерявих дівчат закашлявся. Ліїн їх проігнорувала і дивитись, хто саме, не стала.

— У пані магині всі речі потонули разом із скринею, — сумно сказав Айдек, ніби це не він брав участь у затопленні шлюпа.

— Так, — підтвердила Ліїн і посміхнулася. — Тому пані магині потрібно все й побільше.

І нехай люб'язний капітан Велівера розплачується як хоче. Раз сам не уточнив масштаби покупок.

***

З магазину Ліїн, що нарешті змінила жахливі штани на пристойну спідницю, виходила, відчуваючи себе навантаженим мулом. І тихо раділа, що не погодилася купити важкий плащ із золотим гаптуванням. Намагаючись дотягнути його до корабля, вона б точно надірвалася. Розорення капітана Велівери цього не коштувало.