Читати книгу - "Кар'єра лиходія, Джоан Роулінг"

детективну кар’єру Страйк був змушений просити прихистку у своїх друзів — Ніка й Ільзи. Мабуть, у когось іншого він взагалі б не витримав, але і на орбіті цієї пари, де і чоловік, і жінка робили кар’єру, Страйк почувався незатишно. Хай якою незручною була тісна квартира на горищі, там він міг приходити і йти коли заманеться, їсти о другій ночі після стеження за об’єктом, ходити туди-сюди лункими металевими сходами і нікому не заважати спати. А тепер відчував невисловлену необхідність бути на спільній вечері й почувався асоціально, коли доводилося брати їжу з холодильника серед ночі, хоч йому це дозволили.

З іншого боку, Страйк і до армії був охайний та організований. Юначі роки, проведені серед хаосу й бруду, вселили в нього геть інакші звички. Ільза вже відзначила, що Страйк не лишає по собі жодного сліду в будинку, а от її власний чоловік, гастроентеролог, повсякчас розкидає речі й лишає шухляди висунутими.

Від знайомих з Денмарк-стріт Страйк знав, що фотографи і досі чатують під дверима офісу, тож планував до кінця тижня лишатися в гостьовій кімнаті в оселі Ніка й Ільзи. В кімнаті були білі стіні й панувала меланхолійна атмосфера очікування на своє справжнє призначення. Вже багато років подружжя безуспішно намагалося народити дитину. Страйк ніколи не розпитував їх про це і бачив, що принаймні Нік удячний йому за стриманість.

Обох він знав давно — Ільзу чи не все життя. Білява жінка в окулярах походила з Сент-Моса в Корнволлі, де Страйк мав найпостійнішу домівку з усіх. Вони з Ільзою разом ходили до молодшої школи. Коли Страйк приїздив пожити у Теда і Джоан — у дитинстві це траплялося регулярно,— вони дружили, попервах головно тому, що Ільзина мама була давньою шкільною подругою Джоан.

З Ніком, чиє пісочного кольору волосся почало рідіти ще замолоду, Страйк подружився у школі в Гекні, де провів останні шкільні роки. Нік та Ільза познайомилися на святкуванні Страйкового вісімнадцятиріччя в Лондоні, рік зустрічалися, тоді розійшлися, вступивши до різних університетів. Маючи по двадцять п’ять років, зустрілися знову: Ільза була заручена з колегою-юристом, Нік зустрічався з колегою-лікаркою. За кілька тижнів обидва романи закінчилися; за рік Нік та Ільза побралися, а Страйк був за дружбу.

Страйк повернувся до їхнього помешкання о десятій тридцять. Щойно він зачинив двері, Нік та Ільза покликали його з вітальні, запрошуючи поласувати каррі з ресторану на виніс, бо їжі ще повно.

— Що це? — спитав Страйк, роззираючись. Його здивував згорток матерії в кольорах національного прапора, купа списаного паперу і щось двісті червоних, синіх і білих пластянок у великому пакеті.

— Ми беремо участь в організації гулянь з приводу королівського весілля,— пояснила Ільза.

— Ісусе Христе,— похмуро буркнув Страйк, накладаючи собі ледь теплого мадраського каррі.

— Буде весело! Приходь.

Страйк так зиркнув на Ільзу, що вона засміялася.

— Як день минув? — спитав Нік, простягаючи Страйкові бляшанку пива.

— Кепсько,— відповів Страйк, вдячно приймаючи світле.— Ще один клієнт відпав. Лишилося двоє.

Нік та Ільза висловили співчуття, а тоді запанувала дружня тиша. Страйк напихався каррі. Утомлений і знічений, він усю дорогу додому думав про те, що надіслана нога (як він і побоювався) нищівним чином впливає на бізнес, який він так важко розбудовував. Усюди в газетах й інтернеті тепер було його фото, поєднане з повідомленням про дику й страшну витівку. Сама історія для газетярів стала приводом нагадати, що й Страйк має тільки одну ногу. Він цього факту не стидався, але реклама з того сумнівна; тепер над ним витав дух чогось дивного, збоченого. Страйка було заплямовано.

— Є новини про ногу? — спитала Ільза, коли Страйк знищив чималу кількість каррі й випив половину бляшанки пива.— Поліція щось каже?

— Завтра іду на зустріч з Вордлом, але не схоже, що в них щось є. Він думає на того бандита.

Страйк не розповідав Ніку й Ільзі ще про трьох чоловіків, яких уважав достатньо небезпечними і мстивими для такого вчинку, але казав, що раніше мав справу з професійним злочинцем, який уже відрізав і надсилав поштою частини тіла. Звісно ж, друзі стали на бік Вордла і теж гадали, що то вірогідний винуватець.

Сидячи на зручному зеленому дивані у вітальні Ніка й Ільзи, Страйк уперше за багато років згадав, що вони теж знайомі з Джефом Віттакером. Вісімнадцятий день народження Страйк святкував у пабі «Дзвін» у Вайтчапелі; мама тоді була на шостому місяці. Обличчя тітки здавалося застиглою маскою осуду і силуваної веселості, а дядько Тед, завше миротворець, не міг приховати гніву й ненависті, коли до блиску обдовбаний Віттакер зупинив дискотеку і вирішив заспівати одну з власних пісень. Страйк пам’ятав свій тодішній гнів, бажання опинитися десь далеко, поїхати до Оксфорда, позбутися того всього... але Нік та Ільза, мабуть, не мають таких спогадів: вони того вечора були захоплені одне одним, засліплені й щасливі через раптову й глибоку взаємну симпатію.

— Ти боїшся за Робін,— мовила Ільза, не так питаючи, як стверджуючи.

Страйк з повним ротом індійського коржа щось пробурчав на знак згоди. За останні чотири дні він мав час усе обміркувати. В цій ситуації Робін стала слабким, уразливим місцем (без тіні провини з її боку), і Страйк гадав, що особа, яка надіслала ногу (хай хто це є), розуміла це і раніше. Якби його помічником був чоловік, Страйк би так не переймався.

Він не забував, що Робін, попри свою корисність, поки що не має кваліфікації. Вона здатна переконати обережного свідка говорити, в той час як Страйкові габарити і природна похмурість лякають і змушують закриватися. Її чарівливість і приємні манери притишують підозри, відчиняють двері; вони вже сотні разів полегшували Страйкові роботу. Він знав, що завинив Робін, і тільки хотів, щоб тут і тепер вона відступила, заховалася, поки не знайдуть людину, що надсилає відрізані ноги.

— Мені подобається Робін,— сказала Ільза.

— Робін усім подобається,— відповів Страйк нерозбірливо, бо знову жував коржа. Це була правда: сестра Люсі, друзі, що заходили до офісу, клієнти — всі неодмінно казали Страйку, що їм дуже подобається жінка, яка в нього працює. І все-таки він почув у тоні Ільзи нотку цікавості й нагадав собі, що всі розмови про Робін мають бути відстороненими; і зрозумів, що все сприйняв правильно, коли наступним питанням було:

— Яку тебе складається з Елін?

— Нормально,— відповів Страйк.

— Вона і досі ховає тебе від свого колишнього? — спитала Ільза