Читати книгу - "Таємниця Еванжеліни, Олеся Лис"

За цей час ми кілька разів ставали на привал вздовж дороги, щоб розім’яти ноги та збігати в кущики. Обідали також на свіжому повітрі, хоч я краєм вуха й чула сварку графа та лікаря Ешлі. Лікар невдоволено вичитував, що леді, себто мені, потрібен нормальний обід, і варто було б зупинитись у якійсь таверні. А Емерей заперечував та знову торочив про «мало часу». Проте гарячі страви нам з Ліною таки доставили. Хтось з лакеїв навідався в найближчу таверну та привіз обід у симпатичному плетеному кошичку з відкидною кришкою. У свіжу скатертину були загорнуті горщечки з картоплею по-селянськи, м’якенький сир, хлібина та кілька блискучих, натертих яблучок. А ще цілий глечик холодного пахучого яблучного сидру.

Їли ми в полі, розстеливши плед просто на траві. Я не протестувала. Хоч Емерей час від часу буравив хижим настороженим поглядом, від якого ставало ніяково й лячно, а кусень так і прагнув застрягнути в горлі. Може чекав чергового приступу чи істерики?

Але картопля була до біса смачна, природа чудова, а сидр освіжаючим. Яблука солодко хрумкотіли на зубах. Навіть Ліна прийшла до тями й з апетитом з’їла свою порцію. І я вирішила не зважати на його настрій та ставлення до себе. На траві було так добре, вона не тряслась, як карета й пахла приємно, як удома, заплющивши очі, можна було уявити, що я на Землі.

Поки Ліна зосереджено доїдала яблуко, лягла прямо на землю, розкинула руки, й вдихала п’янкий аромат. Мріяла, як повернусь додому, буду згадувати це все, як пригоду. З часом пам’ять зітре деталі, все здаватиметься сном… А поки… поки треба зібрати волю в кулак, триматись, бути сильною, й нікому ніколи не показувати власної слабкості. Такі як Емерей прожують і виплюнуть, навіть «дякую» не скажуть. В голові крутилось питання: чому Ева змінила рішення, чому відмовилась від шлюбу в останню мить? Раптом Емерей нічим не кращий за свого вітчима, а може ще й гірший… І зараз я їду прямісінько в лігво небезпечного звіра.

Від автора!

Мої любі! Я дякую вам за підтримку. Стільки коментарів, стільки вподобайоик. Ви навіть не уявляєте, як кожне ваше слово мене надихає та спонукає працювати далі, вигадувати історію, описувати події, редагувати... Дякую усім за підтримку та обговорення. Не забувайте додавати книгу в бібліотеку, щоб не пропустити оновлення. І якщо вона вам сподобалась, тицніть на серденько. Це лише частка секунди вашого часу, а для мене неймовірна радість та приємність.

З любов'ю, ваша Олеся❤️❤️❤️

Гортаємо далі, до наступного розділу)))