Читати книгу - "Дволикий шлях, Burka D"

Тим часом на іншому кінці міста стоїть спортивний зал. Зал відкрився зовсім недавно, поруч з причалом на морі, і відразу став привертати увагу своєю сучасністю і просторістю. За широкими скляними дверима ховалося справжнє царство заліза і фітнесу.

Тут, серед рядів блискучих тренажерів, бігових доріжок і гир, працює він — тренер, чия зовнішність відразу впадала у вічі. Тренер був уособленням сили і здоров'я. Його величезна мускулиста фігура вселяла повагу і навіть трохи страху. Високий, близько двох метрів зростом, він виділявся навіть серед найкрупніших відвідувачів залу. Його шкіра була темною, ніби поліроване чорне дерево. Кожен рух його могутніх рук, кожна напруга грудних м'язів і найширших м'язів спини була видно неозброєним оком.

Його обличчя було відкритим і доброзичливим, але водночас суворим і рішучим. Риси обличчя були чітко окресленими: сильна щелепа, високі скули і прямий ніс. Очі, глибокі і чорні, випромінювали впевненість і спокій. Здавалося, він міг пронизати поглядом будь-кого, хто спробує схалтурити на тренуванні. Брови його були густими і виразними, а губи — повними, але зазвичай стиснутими у тонку лінію, коли він був зосереджений на роботі. Іноді, коли він робив перерву, на його обличчі з'являлася легка усмішка, пом'якшуючи його суворий вигляд. Його волосся було коротко підстрижене, майже під нуль, що надавало йому ще більш строгого вигляду.

Ця людина була не просто тренером — він був уособленням дисципліни і сили. Він знав свою справу до дрібниць і ніколи не дозволяв собі розслаблятися. Кожен його жест, кожне слово несло у собі впевненість і знання. Його голос був глибоким і бархатним, з легкою хрипотою, але коли він давав команди, у ньому звучала сталева нотка, змушуючи підкорятися беззаперечно.

Кожен ранок тренер починав з пробіжки по узбережжю, коли перші промені сонця тільки починали освітлювати горизонт. Зал, оточений вікнами, через які можна було побачити безкрайній океан, був наповнений звуками важкого заліза і ритмічної музики. Пляжний пісок і шум прибою за вікном створювали особливу атмосферу, контрастуючи з внутрішнім інтер'єром.

Похіть. Тренер завжди приховував свої похмурі думки за маскою професіоналізму та доброзичливості. Ніхто і ніколи не міг би запідозрити, що за строгими тренуваннями та м’якими посмішками ховається тьма. Але в глибині душі його охоплювала темна пристрасть, яку він не міг контролювати. Йому здавалося, що краса — це дар, за який потрібно платити, і він, як суддя, був покликаний стягувати цю плату.

Щодня він уважно спостерігав за відвідувачами залу. В його очах ніхто не був просто клієнтом — всі вони були потенційними жертвами, об’єктами його хворобливого бажання.

Після ситного обіду тренер, як завжди, спостерігав за тренуючимися. Його погляд зупинився на одному чоловікові, який виділявся своєю незвичайною красою. Це був високий, статний чоловік з бездоганною фігурою, ніби виліпленою геніальним скульптором. Його світле волосся падало на лоб, обрамляючи обличчя з ідеальними рисами, а очі, світло-блакитні й виразні, виблискували при кожному русі. Ця краса здавалася йому неприпустимою, майже викликаючою. Похмурі думки почали заволодівати його розумом, і він вже не міг від них позбутися. Кожен рух цього чоловіка, кожна його дія в залі будоражили темні глибини душі тренера.

Коли зал майже спорожнів, тренер помітив, що його об'єкт уваги прямує до душової. Це був ідеальний момент, якого він чекав. Переконавшись, що навколо немає свідків, він безшумно послідував за ним. Душова була безлюдною і тихою, вода стікала з плитки, створюючи слабкий ехом звук, що посилював напругу. Тренер увійшов всередину і зупинився, прислухаючись до звуків. Тишу розрізав дивний холод, що пробрався під шкіру і сковував дихання.

Раптом перед ним виник демон. Оголений, втілення збочення і темряви, він дивився на тренера пронизуючим поглядом. Його шкіра була сіро-блідою, очі світилися зловісним вогнем, а посмішка, вигнута в жорстокій усмішці, випромінювала мерзенну радість.

— Ти призвав мене, — прохрипів демон, його голос був як скрегіт металу. — Я відчуваю твою темряву, твою жагу. Вона живить мене.

Тренер застиг, відчуваючи, як холод пронизує його до самих кісток. Демон зробив крок ближче, і тренер відчув, як його власні похмурі думки стають реальністю. Демон простягнув руку, наповнюючи його холодним злом, яке проникало в саме серце, заморожуючи душу.

— Краса вимагає жертв, — прошепотів демон, його слова були невиразними, ніби зміями звиваючимися в повітрі. — Твоя справа праведна. Продовжуй.

Демон зник так само раптово, як і з’явився, залишивши за собою лише відчуття порожнечі і холоду. Тренер, приголомшений, стояв у душовій, відчуваючи, як його похмурі бажання посилюються, стаючи нестерпними. Він розумів, що це було не просто видіння, а справжня зустріч з темрявою. Все це лише зміцнило рішучість здоров’яка.

Як тільки чоловік почав одягатися, тренер різко вийшов з укриття. Вода лилася з шумом, і чоловік не чув наближення вбивці. Ніби блискавка, він опинився поруч, оглушивши жертву одним сильним ударом. Чоловік впав на підлогу, не видавши ні звуку. Тренер швидко зв’язав його, використовуючи заздалегідь приготовлені ремені. Кожен рух був упевненим і чітким, ніби він робив це вже не раз.

Тренер потягнув свою жертву через задні двері, що вели до пірсу. Шум прибою, змішуючись з ритмічним звуком кроків тренера, створював зловісну симфонію. Темні хвилі плескалися об каміння, ніби кличучи до себе. Чоловік почав приходити до тями, але було вже пізно. Його очі широко розкрилися від жаху, але крик застряг у горлі.

— Що ти робиш? — прошепотів він, задихаючись.

— Це неминуче, — відповів тренер, його голос був спокійний і холодний, як лід. — Краса вимагає жертв.

Чоловік спробував чинити опір, але сили покидали його. Тренер, не звертаючи уваги на слабкі спроби вирватися, підтягнув жертву до краю пірсу. Погляд його був наповнений рішучістю і внутрішньою темрявою, яка поглинала його душу.