Читати книгу - "Гармонія (2), Анна Стоун"

Альбрехт, пришпоривши коня, під'їхав ближче до Ради. Дівчина спочатку навіть не помітила його присутності. Не відриваючись вона дивилася на ворота міста. Вони під'їхали до Кенза вже давно, але комендант - граф Джордж Карбрі відмовився відчиняти ворота.

Альбрехт був збентежений. Розповідь Мерліна і те, що являв собою сам граф, сильно відрізнялися.

- Скоріш за все наші плани змінюються! Гарсе, повідом обстановку! Біля воріт щось змінилося? – звернувся Альбрехт до чоловіка у кольчужній сорочці.

- Ні, Ваша Високість! Як тільки ми під'їжджаємо до воріт, у нас випускаються стріли. Граф Карбрі не бажає вас бачити, і велить, щоб ви забиралися геть!

- Йому сказали мету нашого візиту? Ми не хочемо воювати з ним. - про всяк випадок ще раз запитав Альбрехт.

- Так! Саме після цього на моїх людей обрушився град стріл.

- Як він сміє! – обурилася Рада. - Якщо він не схилить голову перед Великим герцогом, той сам прийде сюди. Тоді Карбрі не те, що посаду, голову не збереже!

- Дівчина каже правду! – зауважив Гарс. - Мерлін наказав повернути всі відібрані королем Колгарі землі! І якщо граф Карбрі відмовиться йому коритися, швидше за все, його стратять!

Альбрехт переглянувся з Радою. Як все просто: неугодний – страта.

– Думаю, треба ламати ворота! - сказав чоловік повернувшись до крон-герцога. Гарс був досвідченим воїном, тому Мерлін призначив його помічником брата. Йому було наказано у всьому слухатись Альбрехта, але якщо той не впорається, взяти завдання на себе.

- Скільки на це піде часу? - вивчаюче подивився на залізні ворота Альбрехт.

- Ворота дуже міцні! Важко сказати точно!

- В нас немає часу! Ми й так витратили чотири дні, щоб сюди дістатись! А нам треба за десять днів повернутися у Зарганс! Мерлін поставив просто нездійсненне завдання! – пирхнула Рада, махнувши рукою у бік міста. - А дорога до Заргансу не менше тижня!

- У нас і справді немає часу! Треба щось вирішувати!

- Великий герцог розраховував, що у вас із графом Карбрі не виникне проблем! Добре, що він не доручив вам захоплення Тизона! Ви навряд з цим впоралися б! – заявив Гарс.

Рада та Альбрехт обурено переглянулись. Чарівні обладунки, що були на них, дозволяли їм спілкуватися подумки.

«Ми билися під Рамуром! Мерлін нам довірив цю справу! Ненавиджу, коли в моїх здібностях сумніваються! – Рада стиснула кулаки, продовжуючи дивитись уперед

«Гарс каже, що бій при Тизоні передбачався, а ось у Кензі – ні! У нас із собою недостатньо воїнів, для штурму! Я хоч військову справу знаю  набагато гірше за Гарса, але й мені зрозуміло, що якщо ми штурмуватимемо місто, нам кінець! Він нас просто перестріляє зі стіни» - відповів їй Альбрехт, навіть бровою не повівши.

- І що ви пропонуєте, Гарсе? – вголос сказав Альбрехт.

- Потрібно пробувати штурмувати ворота! Рано чи пізно проб'ємося!

«Ти бачив, яка зброя у воїнів на стіні?! Вони нам наблизитись не дадуть, не те, що піднести таран до воріт! До того ж у нас його поки що немає! Я перевірила, вони майже повністю складаються із заліза! Я не можу їх відкрити»! – сказала Рада.

«А якщо спробувати знову заклинання Марлета! Як тоді у Рамурі!

«Ми тоді чудово спрацювали! Але нам ніхто навіть не подякував! А якщо знадобиться це заклинання, а ми його використовуємо? Тим більше ми не знаємо, як воно подіє! Вперше ми перетворилися на акварітіса, а вдруге на грифони! Ал! А що той чоловік на нас дивиться? Я його не бачила в нашому загоні! - здригнувся Рада, побачивши поблизу незнайомого чоловіка, одягненого у форму герцогства.

– Відставити штурм! Повертаємось і йдемо! - раптом видав Альбрехт.

– Як? Наказ Великого герцога! - дуже здивувався Гарс.

– Тут я головний! У нас недостатньо воїнів, щоби пробити ворота! Тож нехай граф Джордж Карбрі радіє! Він переміг! – голосно сказав Альбрехт. - Поки що!

- Але, Ваша Високість!

– Ми й так втратили час! У нас багато справ і без того! Ми повертаємось у Зарганс негайно! - підвищив голос Альбрехт.

Гарсу нічого не залишилося, як піти повідомити цей наказ іншим воїнам.

«Розумно вигадав! – криво посміхнулася Рада. - Ти теж думаєш, що це шпигун Карбрі?!

«Перевіримо! У мене є план! Жаль, що у нас немає плаща невидимки! Потрібно простежити за цим чоловіком! Якщо наші побоювання підтвердяться, він нас проведе до міста!» - по його обличчю ніхто б не запідозрив, що вони подумки спілкуються.

Вони відійшли убік, але так, щоб не випустити з уваги підозрілу особу. Воїни були незадоволені наказом відступати. Їм не хотілося так просто йти. Деякі в загоні у відриту говорили, що Мерлін поставив керувати ними дітей. Так вони називали Раду та Альбрехта.

- Слухайте мій наказ! Сховайтесь у лісі, щоб усі думали, що ми пішли! Я з Радою спробую пробратися до міста. – пошепки сказав Альбрехт, переконавшись, що нікого, крім Гарса, поруч немає.

- Але, Ваша Високість! Це небезпечно! Великий герцог не підтримав би це! Дозвольте я піду з вами!

- Ні! Залишайтесь із загоном! Ми все вирішимо!

- Коли ви збираєтесь повернутись?

- Якщо до вечора ми не повернемось, штурмуйте ворота!

Гарс і Альбрехт обмінялися поглядами та розійшлися.

"Ну?" - запитливо подивилася на нього Рада.

«У нас часу до заходу сонця! Не вийде так, потрапити в місто, скористаємося заклинанням Марлета!»

Вони вдали, ніби йдуть разом зі своїм загоном. Але потім причаїлися в яру, зарослому чагарниками.

Незабаром вони побачили, що чоловік, який їх зацікавив, повертається. Очевидно, він пройшов недалеко. На якийсь час у загоні їх замінили інші люди. Рада та Альбрехт подбали, щоб шпигун особисто побачив, як вони надягають плащі з капюшонами. Тепер такі ж люди все ще були в загоні.

- Ходімо. – прошепотів Альбрехт, і вони обережно вилізли з яру.

Через густий ліс навколо їм було де сховатися. А ось коли вони вийдуть на узлісся, там доведеться постаратися. Раду та Альбрехта тішило те, що вітер дме не з їхнього боку. Вони боялися, що можуть відчути їхній запах.