Читати книгу - "Тетаавва. Серце дракона, Євгеній Шульженко"

​До самого кінця робочого дня, пара була завалена роботою. Час від часу, головний кухар кричав на них та додавав роботи. Жоден не наважився й слова сказати, оскільки було видно, що це не рівномірне розподілення роботи. Він порушував правило емоцій, вказуючи на свою особисту образу.

​Ще на початку дня, Кіра б і не подумала про те, що хтось в ТетаАвва мав особисті приховані емоції. Але зараз в голові виникали все нові та нові спогади. Чоловік, що запитав про бажання вибрати роботу. Головний лікар, що хотів покарати за запізнення але змінив думку, побачивши, що Кіра сама нещодавно була в реабілітаційному центрі. Головний кухар, що затамував образу за ухиляння від роботи.

​«А чи взагалі хтось притримується правил Батька?» - промайнуло в голові. Люди дійсно змінились, чи це просто можливість не померти в світі за межами міста? «Чому ж я плачу всю ніч, а на ранок, пройшовши Очищення, втрачаю свої емоції?» - питання було в точку.

​- Не пий воду зранку, - прошепотів Льоша, наче відчув про що думає дівчина, - в цю воду щось додають, - його впевненість поверталась, що дуже втішало.

​- Але чому ця вода діє на мене, - спитала вона, - а на тебе – ні?

​- Тут все просто, - всміхнувся Льоша, - бо я її не п’ю.

​- Ти ж порушував.. – Кіра спочатку відчула гнів, та згадавши весь театр ТетаАвва, одразу заспокоїлась, - не буду більше навіть торкатись цієї води.

​- Перші дні, коли мене вчили правилам суспільства, - пояснив хлопець, - я спробував воду і вона викликала у мене, як би сказати більш культурно, - він помовчав, вибираючи слова, - я пів дня просидів в туалеті. Мені було дуже погано. Дуже.

​- Бо ти не людина, - Кіра подивилась в очі Льоші, всміхнувшись наймилішою посмішкою, на яку була спроможна, - ти мій дракончик.

​Спочатку хлопець хотів заперечити, але під впливом погляду дівчини просто розплився в посмішці, не сказавши нічого. «Якщо вода Мокрої арки так впливає на людей, тоді нас тримають в неволі? - відчула, як почали трястись руки, - а якщо за межами ТетаАвва не все так погано? Якщо вижило значно більше людей?».

​Почувши дзвоник, що сповіщав про закінчення робочого дня, люди почали закінчувати справи. Складали, прибирали та виходили з кухні. Кіра та Льоша не поспішали, всміхаючись. Дівчина уявила, як знову цілує хлопця, як торкається його шкіри. Перед очима одразу побачила його оголене тіло. Голова закружляла в неймовірному танці, від чого вона на мить втратила контроль.

​- Ти йдеш? – спитав Льоша, торкнувшись ліктя, - ти трохи зблідніла.

​- Ні, ні, - Кіра взяла себе під контроль,  - все чудово. Замислилась, - хитро всміхнулась та потягнулась до хлопця, побачивши, що в кухні пусто.

​Торкнувшись теплих губ, закрила очі, забувши все на світі. Льоша спочатку не рухався, та майже одразу обійняв її за талію, притягуючи до себе. «Аби він не став зеленим!» - подумала, але не перевіряла. Час сповільнився, лишаючи змогу молодим людям побути удвох.

​- Що тут відбувається? – почувся крик головного кухара, - що ви витворяєте?

​Час прискорився, а світ, наче, впав та розлетівся на сотні уламків. «Що ми наробили?» - промайнуло в голові, а сльози рікою потекли з очей. Кіра відсунулась та майже кинулась до головного кухара. Вона впала перед ним на коліна та почала благати його мовчати. Чоловік з огидою глянув на неї, потім на Льошу.

​- Я не збираюсь вислуховувати ваші благання, - він прибрав руку, якої торкнулась дівчина, - я викликаю патруль. Вони й розберуться. Геть з моїх очей, - він знову почав кричати, - диявол оселився в ваших тілах, тому тепер ви маєте бути покараними! Батько такого не пробачить!

​Чоловік вискочив з кухні, залишивши закоханих наодинці. Дівчина тремтіла, сльози текли з очей без зупинки. Хлопець сумно взяв її за руки, але в очах були вогники впевненості. Вона цього не розуміла. Здавалось, що більше не буде того життя, що було раніше. «Але чи потрібне мені те життя? Правила? Обов’язки?» - пульсувало в голові.

​Як тільки крик кухара повернувся, було зрозуміло, що він не сам. До кухні заскочило щонайменше шестеро патрульних. Побачили хлопця та дівчину, одразу оточили їх. Для своєї рішучості, дістали гумові палиці. Льошавипрямився, оглянув гостей та засміявся.

​- Друзі, ми лише пристрасно цілувались, - він обережно розвів руками, - а не організували злочинний напад на їжу, - чому ви такі знервовані?

​Відповідей не було, але двоє патрульних вийшли вперед та схопили Льошу, завели руки за спину, вдягаючи наручники. «Я й не знала, що вони в них є. Навіщо?» - подумала Кіра та зразу завела руки за спину. Коли діло було зроблено, «злочинців» розвернули до виходу, легко підштовхнули палицями.

​- Льоша, - Кіра глянула на знайденого, - щоб так не було.. Дякую тобі, що відкрив мої очі.

​- Що ти таке кажеш, - злякався хлопець, - ми не прощаємось. Щось вигадаю. Ти ж моя Істинна, - він всміхнувся та підморгнув.

​- Послухай своє серце, - сумно відповіла Кіра, - згадай себе, бо на людей ТетаАвва має вплив. Ти не людина. Ти дракон, я відчуваю це.

​Вийшовши на вулицю, патрульні розділились на дві групи, розійшовшись різними напрямками. «Куди нас ведуть?» - промайнуло в голові. Але крик головного кухара не давав спокою – «Вони порушили правила! Вони підкорились дияволу! Я вимагаю покарання!»