Читати книгу - "Яничари, Кулик Степан"

— А я, курсант Климук, особисто простежу, щоб тобі не надто втомливо було чекати на її одужання, — не втримався черговий офіцер. — Як тільки медицина визнає тебе придатним до служби.

Потім трохи помовчав і додав.

— Загалом ти молодець. Врятував дівчинку. І цілком заслуговуєш на подяку перед строєм, якби до цього не призвело порушення внутрішнього порядку. А як в Оджаку карають порушників дисципліни, ти сам знаєш?

— Тоня, правда, видужає? — слова ортного Вест пропустив повз вуха. Теж невидаль, кілька нарядів поза чергою. Та хоч дюжина…

— Поза всяким сумнівом. Ти встиг...

— Ефенді, — фельдшер показався із дверей лабораторії. — Про результати аналізу води доповідати, чи потім самі подивіться.

— А є що доповідати?

— Ні… Ні в мазках з тіла постраждалої, ні в пробах з натуральних отворів курсантки, ні у зразках, які взяли безпосередньо з моря, жодних сторонніх домішок не помічено. Ані органічного, ані суто хімічного походження. Крім тих, що мають бути там, виходячи з місця отримання зразка. Перевірені проби у всіх випадках практично збігаються з наявним у нас зразком.

— Що означає «практично»?

— У еталона та третього зразка заряд нейтральний. У першого, четвертого — негативний. У другого, п’ятого — позитивний.

— Ти хочеш сказати, що морська вода довільно змінює заряд?

— Я лише доповідаю про результати аналізу, ефенді. Зразки ще залишилися, ви можете перевірити все самі.

— Доведеться, Федоре… Я цілком довіряю твоїй кваліфікації, але...

— Звісно, ​​ефенді, — кивнув фельдшер. — Хоча, це ж не єдина дивина Інокині.

— Опромінення? Можливо, можливо…

— Я так розумію, панове медики, що нічого конкретного ви сказати не можете?

— На жаль, Хаїм-ага. Ви маєте рацію. Потрібно ще раз перевірити все.

— А що мені в рапорті вказувати?

— Думаю, одабаші, нам усім краще вдати, що нічого не сталося. Людський організм досі зберігає таємниці, які ніхто не може пояснити. Забити на сполох справа не хитра, але якщо нічого не підтвердиться... Загалом, я ще поспостерігаю і за дівчиною, і за нашим героєм. Само собою — і за морем.

— А якщо…

— Так, Хаїм-ага, ви маєте рацію, ходімо в мій кабінет, подумаємо, як собі під зад антигравітаційну подушку підкласти, — підполковник підвівся і з задоволенням, аж до хрускоту кісток, потягся. — А ти, Федоре, відведи бійця в душову, накапай заспокійливого і поклади спати. Та й сам іди відпочивай. Сподіваюся, сьогоднішній план, щодо неприємних сюрпризів, доля вже виконала.