Читати книгу - "Загублена душа, Віталіна Весела"

— А куди діватися, всім потрібно за щось жити, і я не виключення. Але чому ви тут?

— Я прийшла до вас з діловою пропозицією. Не хочете попрацювати в молодій, але дуже перспективній компанії?

— Ох леді, але у мене вже є робота, до того ж ви можете не знати, але графиня Джулін звільнила мене без рекомендаційного листа, а без цього документу мене не можуть офіційно прийняти на роботу.

— Так це тому ви зі своїм талантом горбитесь в цьому Богинею забутому місці, на стільки я знаю цей банк належить віконту Есфера, вашому батькові. Тож чому вас відправили так далеко, а не забрали до столиці, невже це все через відсутність рекомендаційного листа?

Ці слова влучили прямо в ціль та збили з пантелику Софі, вона не очікувала такого від юної Олівії, але і приховувати щось від неї не хотіла, бо вважала її рідною.

— Через дорогу прекрасна кавʼярня, не бажаєте випити зі мною чаю?

— З радістю.

Вони перемістилися у кавʼярню, бо обидві розуміли що їхню розмову можуть переказати віконту, і тоді у Софі можуть бути проблеми. За чашкою чаю вона розповіла Олівії які важкі стосунки були у неї з сімʼєю. Рідної матері вона не знала, а мачуха її з самого початку не любила, оскільки вона була старшою дитиною, по закону вона має стати спадкоємицею титулу, але так і не отримала підтримки від сімʼї, на відміну від молодшого брата, якого мати та родичі таємно всіляко просувають, роблячи йому не заслужену репутацію. Віконт же тримається нейтралітету, бо він проти конфліктів в родині, тому головою роду стане той, хто стане сильнішим до виходу віконта на пенсію. Аристократи зазвичай передають свої обовʼязки та виходять на пенсію після пʼятдесяти років якщо немає факторів що заважали б цьому. Доки Софі працювала на Морганів, молодший брат закінчив навчання та практику, і родичі наполягли зробити його директором центрального відділення банку в Столиці, а коли стало відомо що її звільнили без рекомендації, ці самі родичі вимагали, щоб покаранням за те, що вона нібито осоромила свій рід, її відправили у найбезнадійніше відділення, мовляв, без рекомендацій їй тепер дорога зачинена до високих посад. Так пройшовши висміювання, та бувши навіть не вислуханою власним батьком вона опинилася тут.

— Отже, я пропоную вам посаду директора моєї особистої торгової компанії. До мого повноліття я не можу самостійно розпочати бізнес, бо тоді герцог одразу про це дізнається, й усі мої старання та прибутки припишуть до герцогства, а я нічого не отримаю. Але якщо як офіційного представника зареєструвати вас, тоді й звіти про оподаткування та дохід з імператорського палацу ітимуть до вас, і в герцогстві ніхто не дізнається до тих пір, доки ніхто не проговориться, але якщо я буду приховуватися до вісімнадцяти років, а коли стану повнолітньою, то тоді ніхто вже не зможе відібрати мій бізнес законним чином. Так ви заробите достатньо грошей для всіх потреб, непогану репутацію в торговому світі та найголовніше утрете носа своїм родичам. Але разом із цим є один нюанс...

— Мені доведеться покинути сімʼю. Інакше це стане погрозою втратити ваш бізнес... Все гаразд, я увесь цей час жила сама по собі, я сама себе забезпечувала з шістнадцяти років, ніколи не відчувала між нами якогось рідного звʼязку, тому думаю, рано чи пізно я мала піти на цей крок. Тому розкажіть мені що ви плануєте.

Олівія попросила Сару дістати бізнес-план Темної Ночі. Уважно перечитавши кожен рядок, вони з Софі ще близько години обговорювали та вносили деякі корективи до плану, на при кінці, коли обидві сторони були усім задоволені, домовившись зустрітися після вирішення особистих справ з сімʼями та необхідною підготовкою нарешті розійшлися.

Олівія повернулася додому вже після заходу сонця, вона була дуже виснажена, але задоволена своїм результатом. Як на зло, прямуючи до своєї кімнати, вона зіткнулася з Філіппом.

— Гей! Ти вже настільки знахабніла, що дозволяєш собі шлятися бозна-де після заходу сонця? Тобі так не сиділося в бібліотеці? Якого чорта ти взагалі виперлася із замку? В тебе немає ані друзів, ані справ за межами твоєї кімнати! Сиди тихо та не висовуйся, о такій порі....

— Ага... Точно... Як скажеш.... — монотонно протягнула Олівія проходячи повз Філіпа з байдужим виразом обличчя. Зараз її ні що не хвилювало, вона була на стільки втомлена, що вже майже на ходу засинала.

— Що за...

«Що з нею не так? Вона навіть на мить не зупинилася, просто пройшла повз мене, і цей вираз обличчя... Їй байдуже? Ха! Поводиться ніби я порожнє місце. Це вже не вперше повторюється. Останнім часом вона поводить себе дуже дивно. Чому мене це так злить?»