Читати книгу - "Патя в світі Галілео. Боротьба за виживання, Любава Олійник"

Ми зайшли в ліфт, і двері плавно зачинилися, відрізаючи нас від решти світу. Гліб обійняв мене й ніжно поцілував у скроню.

— Патя, дівчинко моя, я дуже скучив.

В його голосі бриніла щирість, але, якщо чесно, як можна скучити за кілька годин? Або ж у цьому світі працювали не лише закони фізики, а й закони драматургії.

Поки ліфт спускався вниз, Гліб клацав щось у своєму пристрої, ніби шпигун з фільмів про Джеймса Бонда, і одночасно похапцем давав мені інструкції:

— У ліфтах говорити безпечно, тут звукозапис не ведеться через перепад тиску. Відео є, але воно нечітке — наче оператор п’яний або робот ще не пройшов курс кінематографії. В інших місцях потрібно бути обережнішою. Ми з тобою можемо спілкуватися через твої окуляри. Там є камера, динаміки та мікрофон. Якщо хочеш щось написати, просто піднеси телефон до окулярів — я прочитаю.

Він віддав мені окуляри й глянув з підбадьорливою усмішкою:

— Як усе пройшло? Перемістилася без пригод?

— Наче все добре... Хіба що... кросівки...

Гліб не втримав усмішку.

— Патя, ти непередбачувана, як завжди. Але так навіть краще. Твоя босонога поява стала найкращою легендою — ні в кого й тіні сумнівів не виникло.

Ліфт зупинився, і ми вийшли у просторий хол. Попереду виднілося кафе, схоже на футуристичний Макдональдс без касирів, запахів фритюру та черг з нервовими відвідувачами. Замість цього — термінали з сенсорними екранами й автоматичні шафи для видачі замовлень.

— У Галілео все максимально автоматизовано. Людей тут більше навчають вибирати, ніж готувати, — усміхнувся Гліб, обираючи страви.

Я вирішила не ламати систему й обрала крем-суп з шампіньйонів, салат «Цезар» і в’язаний чай — квітка китайської вишні, що розкривається у склянці. Гліб замовив значно більше, включаючи стейк, ніби збирався не вечеряти, а відсвяткувати свою перемогу над системою.

— Тут час протікає інакше, — промовив він, натискаючи оплату браслетом. — Одна година на Галілео дорівнює п’яти хвилинам на Землі. Одна година на Галілео дорівнює п’ять хвилин на землі. Непогано, правда?

Тепер я розуміла, чому він так скучив. Якщо для мене минуло кілька годин, то для нього — цілий тиждень. Але одразу згадала своїх однокласниць і спробувала прикинути, скільки часу вони вже тут. Якщо на Землі минули три дні, тут вони могли блукати майже місяць.

–Тобто одна доба становить дві години в земному світі, як ви змогли наскільки ущільнити час?

–Нам вдалося стиснути до дванадцяти разів, у планах є до двадцяти. Так можна прожити максимально яскраві емоції тут, причому не випасти з земного світу. Уяви, ти проведеш незабутні дванадцять днів, а на землі це буде лише одна доба.

— Мені подобається ця фішка з часом. А які ще сюрпризи приховує ваш світ?

— Я б назвав це бонусами, — підморгнув Гліб. — Ось поглянь на браслет. Це твій ключ до всього. Поки він у тебе — ти в безпеці. Після підписання контракту отримаєш доступ до рахунку, покупок і навіть власного житла.

Я глянула на свій браслет. На екрані блимало скромне «Очікування контракту» й менш скромне «В кредит». Прямо як у моєму житті — і тут теж у боргах.

— Патя Швець — вічний абонент «Оплати пізніше», — пробурмотіла я собі під ніс.

У цей момент автомат оголосив, що обід №14 готовий. Скляна дверцята відчинилася, випускаючи ароматний суп та чай, який дійсно розкривався квіткою. Слідом прийшло замовлення Гліба, який з радістю забрав свою «вечерю з м’ясцем».

Їжа виявилася дивовижно смачною, але в мені все ще кипіла цікавість.

— Глібе, а яка тут пора року? Є літо чи зима?

— Поки що ні, — відповів він, задумливо ковтаючи шматок стейка. — Але у планах є створення островів із кліматичними зонами. Хочеш на лижі — їдеш на один острів, хочеш на пляж — на інший. Але зараз це поки що лише концепція. Немає тваринного світу... і, чесно кажучи, я не впевнений, що це добре.

Його погляд зустрівся з моїм, і на мить мені здалося, що він говорить не тільки про клімат, а й про щось глибше.

— У Галілео досить комфортна температура дев’ятнадцять градусів. У приміщеннях за допомогою кондиціонерів можна варіювати від дев’яти до двадцяти семи. Проте, не варто на довгий час вмикати температуру вище двадцяти п’яти. Загалом, тут трохи штучна атмосфера, - додав він. — Ніби в музеї майбутнього. Може, саме тому вони так наполегливо шукають нових мешканців.

— І ти хочеш, щоб я стала одним із них? — запитала я, примруживши очі.

— Я хочу, щоб ти залишилася поруч... — відповів він, і його голос став теплішим.

Цей світ манив своїм блиском, технологіями й обіцянкою нового життя. Але поки я відчувала себе туристкою в ідеальній вітрині, за якою приховувалися невидимі механізми. І ще залишалося з’ясувати, хто тут насправді головний: Галя, Лео чи оті милі роботи-пилососи, що могли в будь-який момент вивезти когось із кафе через чорний хід.

— Глібе, покажи мені ваш світ, перш ніж ми підемо укладати контракт. Хочу дізнатися, що ховається за красивими декораціями.

Він усміхнувся.

— І це одна з причин, чому я тебе вибрав. Ти завжди шукаєш те, що не видно з першого погляду.

Здається, на мене чекав квест складніший, ніж я думала.