Читати книгу - "Дивовижні пригоди Наталки в країні Часу, Ніна Воскресенська"

- Я не могла завдати тобі шкоди, - сказала Хвиля. - Якби я погодилася постати в твоїй подобі, ти б назавжди втратила своє обличчя.

Наталка вдячно усміхнулася. Мама таки мала рацію, коли говорила, що кожна добра справа буде винагороджена рано чи пізно. Ось і Хвиля завдяки її довірі стала добрішою.

- Далі, кажи, що було далі, - нетерпляче попросила Мапа.

- Якраз тієї миті з’явилися охоронці палацу. Королева дуже злякалася й утекла до Примарного мосту. Тоді опам’яталася, наблизилася до огорожі й сказала голосно, щоб усі почули:

- Чарівний годинник у мене. Якщо Володар Часу негайно не прийде сюди і не віддасть мені ключа, я розіб’ю його! Тоді прокинеться Дракон, який поглинає Час!

Охоронці нерішуче зупинилися.

- Я тут, - пролунав несподівано гучний голос. Алеєю до мосту крокував сам Володар Часу.

- Чого ти хочеш, Хаосе?

- Я хочу ключ!

- Навіщо він тобі? Адже годинник, який ти тримаєш у руках, зовсім не чарівний.

- Я не вірю тобі! - заверещала королева.

- Це навіть не той годинник, який ти виманила в Наталки. У твоїх руках годинник Іржі!

- Ні! Ні!

- Повір мені, - сказав Володар Часу. - Я сам колись подарував його бабусі цієї дівчинки. Щоправда, тоді вона була не бабусею, а звичайною маленькою дівчинкою, яка так поспішала додому, що забула взяти ключа. Тому годинник і простояв стільки років. А всі й подумали, що це саме той годинник, який оберігає сон Дракона. Справжній чарівний годинник захований у надійному місці!

- Ти брешеш! - королева з досадою жбурнула годинника об землю. Він розлетівся на друзки. Перелякані охоронці заплющили очі. І... нічого не сталося. Земля не здригнулася. Чорна тінь не вкрила землю. Дракон не прокинувся.

- Хвиля довела, що вона справді твоя вірна подруга, - сказав Годинник. - Коли королева люто тупотіла ногами на мосту, Хвиля закричала: «Ваша Величносте, міст хитається!»

Королева перелякано заметушилася. «Ой! Він зараз упаде!» - зарепетувала вона.

Міст і справді упав. Адже це був Примарний міст. Упала вниз і королева. Її забрала течія Часу.

- Тепер ніхто не знає, де вона, - мовила Хвиля. - Але в країні Часу її немає. Це точно! Чарівний годинник, який я заховала під кущем, я віддала Володареві Часу.

- То був справді чарівний годинник? – запитала Наталка.

- Так. На щастя, королева вирішила його розбити лише у крайньому випадку, інакше було б нам усім непереливки, - сказала Хвиля. - Добре, що я збила Її Величність із пантелику, підсунувши годинника Іржі.

Вона ще щось хотіла сказати, але в цей час заграли сурми, двері зали урочисто відчинилися й увійшов сам Володар Часу.

- Тобі час повертатися додому, Наталко, - урочисто сказав він.

І тут Наталка згадала про Петрика. Це добре, що королеви більше немає, але вона мусить знайти брата.

- Не турбуйся, - лагідно сказав Володар Часу, - доки ти спала, Хвиля встигла привести хлопчика із Замку Втраченого часу (тепер він знову має колишню назву).

До зали вбіг Петрик.

- Я більше ніколи не буду відставати від тебе, - закричав він із порога. - Тільки мамі не кажи!

- Гаразд, - мовила дівчинка. - Не скажу, якщо ти мене слухатимешся.

Володар Часу взяв дітей за руки, і вони пішли до ще більшої зали, де навпроти Сцени Життя стояло крісло, а поруч із ним - чарівний глобус.

- Раніше варто мені торкнутися цього глобуса, як завіса Сцени Життя піднімалася, і ми могли побачити, що зараз коїться у світі, - пояснив Володар Часу, побачивши, що дитячі погляди зупинилися на глобусі.

- І ми можемо поглянути, що діється у нас вдома?

- На жаль, глобус зламався. Королева Хаосу породила стільки непорозумінь, що мешканці країни Часу розгубилися: вони забули про звичний лад. Я думаю, що і в тебе вдома, і на всій Землі час зупинився!

- Невже нічого не можна зробити? – запитала Наталка.

- Чому ж не можна? - відповів Володар Часу. - Якщо знайдеться людина з реального світу, яка розташує мешканців нашої країни належним чином, час знову плинутиме своїм руслом. Чи зумієш ти це зробити?

Володар Часу сплеснув у долоні, й двоє охоронців занесли шкільну дошку. На ній крейдою було написано:

Хвилина, рік, вік, секунда, місяць, тиждень, доба, година, сезон. (Розташувати в порядку зростання, починаючи з найменшого.)

Рік =. . . сезони

Вік =... років

Тиждень =. . . днів

Рік =. . . місяців

Година =. . . хвилин

Рік =. . . днів

Доба =. . . години

Сезон =. . . місяців

Хвилина =. . . секунд

(Вписати пропущену цифру.)

Квітень, червень, листопад, жовтень, березень, серпень, липень, грудень, травень, лютий, вересень, січень. (Розташувати по порядку, починаючи з початку року.)

Вівторок, четвер, субота, понеділок, середа, неділя, п’ятниця. (Розташувати по порядку, починаючи з початку тижня.)

Наталка швидко впоралася з цими завданнями (хто з вас, друзі, хоче себе випробувати, може приєднатися до неї), і вони з Петриком вирушили додому. Їх проводжала Хвиля. Бо сталося це точно о дванадцятій годині, а Хвиля була найпершою хвилиною після дванадцятої! На прощання Володар Часу подарував Наталці бабусиного годинника разом із ключиком.

- Я зрозумів, - сказав він, - що не можна довіряти великої таємниці, від якої залежить доля всього живого, звичайній речі. Силу Дракона віднині буде сховано у більш надійному місці. А годинник тепер - це просто годинник, який показуватиме, котра година. Тож біжіть на Сцену. Хвиля покаже вам дорогу додому.

- Наталко, прокинься, - почула дівчинка крізь сон матусин голос. - Час збиратися до школи.

«Матусю, я ще хоч хвилинку подрімаю!» - хотіла звично проскиглити Наталка, та раптом її осяяло: вона знову вдома! І не лише вона! Петрик і мама теж удома!

Дівчинка заплескала в долоні.

- Люба, що це з тобою? - здивувалася мама. Вона не могла пригадати, щоб Наталка так раділа з того, що пора збиратися до школи.

- Матусю, я радію, бо ти знову з нами!

- Я завжди була з вами, - здивовано глянула на Наталку мама.

- І нікуди ніколи не зникала?

- Звісно, ні, моя люба.

- Петрику, хіба ми з тобою не були в країні Часу? - смикнула вона за рукав піжами брата. - Ти ще казав,