Читати книгу - "Персі Джексон та Викрадач Блискавок"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Що це там нагорі? — спитав я Хірона.
Хірон подивився, куди я вказую, і обличчя його спохмурніло.
— Просто горище, — відповів він.
— Там хтось мешкає?
— Ні, — категорично заперечив він. — Жодної живої душі.
Мені здалося, що він каже правду. Але водночас я ані на мить не сумнівався в тому, що хтось підглядав за нами з-поза завіси.
— Ходімо далі, Персі, — гукнув Хірон, його безтурботний голос звучав наразі дещо невпевнено. — Нам треба ще багато чого побачити.
Ми пройшли крізь полуничні поля, на яких мешканці табору збирали ягоди у великі кошики, поки сатир награвав на очеретяній сопілці.
Хірон сказав, що табір збирає достатньо багатий урожай, щоб відправляти його до нью-йоркських ресторанів та на Олімп.
— Це покриває наші витрати, — пояснив він. — Крім того, полуниця майже не потребує догляду.
Кентавр розповів, що містер Д. дуже добре впливає на рослини: вони починають плодоносити зі страшною силою, коли він опиняється поблизу. Краще за все це спрацьовувало із виноградною лозою, але містерові Д. було заборонено вирощувати виноград, тому довелося перейти на полуницю.
Я подивився на сатира, що грав на сопілці. Його мелодія змушувала паростки полуниці розростатися в різні боки, нагадуючи людей, які тікають від пожежі. Я подумав, чи міг би Гровер таким самим магічним чином впливати своєю музикою. Ще я подумав про те, чи сидить він зараз у Білому будинку, вислуховуючи нотації містера Д.
— Чи не буде в Гровера серйозних неприємностей? — спитав я в Хірона. — Я маю на увазі… він був добрим захисником, правда.
Хірон зітхнув. Він скинув із себе твідовий піджак і, скрутивши його, поклав собі на спину на кшталт сідла.
— Гровер забагато хоче, Персі. Очевидно, його мрії виходять за межі можливого. Щоб досягти своєї мети, він спочатку мусить бути більш мужнім і досягти успіху як хранитель, знайшовши нового мешканця табору й без перешкод доставивши його на Пагорб напівкровок.
— Але ж він це зробив!
— Хотів би я погодитися з тобою, — похитав головою Хірон. — Але тут не мені судити. Вирішуватимуть Діоніс і Рада козлоногих старійшин. Боюсь, що вони можуть розцінити його дії, як поразку. Урешті-решт, Гровер загубив тебе в Нью-Йорку. Крім цього, гірка доля твоєї матері. А також те, що Гровер був непритомний, коли ти тягнув його сюди. Рада може засумніватися, чи свідчить це про мужність Гровера.
Я хотів було заперечити. Адже нічого з цього не було провиною Гровера. Я сам відчував себе дуже винним.
Якби я не втік від Гровера на автобусній зупинці, він не мав би неприємностей.
— Чи дадуть йому ще один шанс?
Хірон скривився.
— Боюсь, що це й був Гроверів другий шанс. Однак Рада не дуже переймалась, надавши йому ще одну можливість після того, що трапилось п’ять років тому. На Олімпі знають: я радив Гроверові зачекати певний час перед тим, як знову спробувати. Він ще надто молодий…
— І скільки ж йому?
— Двадцять вісім.
— Що? І він шестикласник?
— Сатири досягають зрілості вдвічі повільніше, ніж люди, Персі. Останні шість років Гровер цілком міг скидатися на учня середньої школи.
— Це жахливо.
— Згоден, — кивнув Хірон. — У будь-якому разі Гровер сформувався зарано, як на сатира, і не зовсім упевнено почувається у лісовому чаклунстві. На жаль, йому не давала спокою його мрія. Можливо, тепер він підшукає собі якусь іншу кар’єру…
— Це несправедливо, — сказав я. — А що сталося першого разу? Це була така тяжка провина?
— Давай рухатися швидше, добре? — Хірон швидко відвів очі.
Але я не збирався так скоро змінювати тему. Щось змінилося в мені, коли Хірон, згадавши про долю моєї матері, ніби навмисно уникнув слова «смерть». Якась потаємна думка, що таїла в собі маленький вогник надії, несподівано сяйнула в моїй голові.
— Хіроне, — почав було я, — але якщо боги, Олімп і все це насправді…
— То що, дитинко?
— Чи означає це, що підземний світ так само існує?
Хірон ще більш спохмурнів.
— Так, дитя моє. — Він помовчав, ніби якомога ретельніше добираючи слова. — Існує місце, куди душі вирушають після смерті. Але тепер… поки ми не дізналися більше… прошу тебе, викинь усе це з голови.
— Що значить, поки ми не дізналися більше? Що ти маєш на увазі?
— Уперед, Персі. Подивимось на ліс.
Коли ми наблизились, я зрозумів, наскільки великий був ліс, що розкинувся перед нами. Він займав щонайменше з чверть долини, і дерева тут росли такі високі й товстезні, що важко було уявити, щоб хто-небудь забрідав сюди від часу аборигенів Америки.
— У лісах небезпечно. Можна, звичайно, сподіватися, що пощастить, але краще озброїтись, — сказав Хірон.
— Небезпечно? — перепитав я. — І чим саме озброїтись?
— Побачиш. Сьогодні ніч із п’ятниці на суботу. Ти маєш власного меча із щитом?
— Власного меча?
— Отже, ні, — підсумував Хірон. — Я так і думав. Гадаю, п’ятий номер згодиться. Пізніше я заїду до крамниці зброї.
Я хотів запитати: що це за літній табір, де є крамниця зброї, але мені й без того було над чим подумати, тож ми продовжили мандрівку. Ми оглянули тир для стрільби з луку, озеро, на якому змагалися гребці на човнах, стайні (здається, вони кентавру не дуже сподобались), плац для кидання дротиків, амфітеатр і арену, де, за словами Хірона, влаштовувались бої на мечах і списах.
— Бої на мечах і списах? — знову перепитав я.
— Один будиночок викликає інший, ну і так далі, — пояснив Хірон. — Летальний результат необов’язковий. Як правило. А ось і місце, де можна перехопити.
Мій колишній учитель вказав на відкритий павільйон, обрамлений білими грецькими колонами; він височів на пагорбі, звідки був чудовий вид на море. У павільйоні стояло близько дюжини кам’яних столів для пікніка. Жодних стін. І ніякого даху.
— А що ви робите, коли дощить? — спитав я.
Хірон якось дивно подивився скоса на мене.
— Трапеза у нас ще попереду.
Я вирішив облишити цю тему.
Нарешті він показав мені будиночки, дванадцять штук. Вони затишно згуртувалися в лісі довкола озера. Розташовані вони були літерою «U»: два стояли в основі, решта розтягнулися по п’ять у ряду з кожного боку. Ну і, звичайно, ці будівлі були найвигадливішими з тих, що мені будь-коли доводилося бачити.
Попри те, що кожен із будинків мав на дверях великий мідний номер (непарні ліворуч, парні праворуч), всі вони були абсолютно не схожі один на одного. Над номером дев’ять, як над крихітною фабрикою, височіли димоходи. Стіни четвертого номера були обплетені стеблами томату, а дах складений із звичайнісінької трави. Номер сьомий видавався зробленим зі чистого золота, яке так виблискувало на сонці, що
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Персі Джексон та Викрадач Блискавок», після закриття браузера.