Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Сага про Єсту Берлінга 📚 - Українською

Читати книгу - "Сага про Єсту Берлінга"

303
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сага про Єсту Берлінга" автора Сельма Лагерлеф. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 114
Перейти на сторінку:
матір і шепоче:

— Нехай же від тебе всі відцураються, як ти відцуралася від мене, хай стане дорога твоєю домівкою, а копиця сіна — ліжком. Отже, все справджується, все до слова.

Ласкавий пробст із Бру і суддя з Мункерюда приступають до майора Самселіуса і пробують заспокоїти його. Мовляв, найкраще не ворушити давньої історії, хай усе лишається так, як є, треба забути минуле й вибачити.

Майор струшує з своїх плечей дружні руки; він усе ще грізний, як щойно був капітан Крістіан Берг.

— Це не давня історія! — горлає він. — Я досі нічого не знав, тому не міг покарати невірної дружини!

На цім слові майориха підводить голову: до неї знову вернулася відвага.

— Ти перший покинеш цей дім. Думаєш, я тобі поступлюся?

Вона відходить від дверей. Майор мовчить, але стежить за кожним її порухом, ладен напасти з кулаками, якщо не матиме іншого способу поквитатися з нею.

— Допоможіть мені, люди добрі, зв’язати цього чоловіка і вивести надвір, нехай прийде до тями! Не забувайте, хто я, а хто він! Розважте, поки мені не довелось йому поступитися. Я всім порядкую в Екебю, а він висиджує цілими днями у ведмежій долині й годує ведмедів. Допоможіть мені, любі приятелі й сусіди! Без мене тут усім буде лихо. Селянин будує собі хату, бо рубає мій ліс і возить мою руду. Вугляр живе з того, що випалює мені вугілля, а плотар — із того, що сплавляє моє дерево. Це я даю всім працю, що приносить людям добробут. Ковалі, ремісники, теслі живуть із того, що мають у мене роботу. Думаєте, він зможе дати всьому лад? Запевняю вас: якщо ви мене виженете, в цій околиці запанує голод!

Підноситься багато рук, щоб допомогти майорисі, а також чимало гостей пробують лагідно втихомирити майора.

— Ні, геть від мене! — кричить він. — Хочете боронити невірну дружину? Кажу вам, що як вона не піде сама, я візьму її на руки й віднесу своїм ведмедям.

На цій мові руки опускаються.

Тоді в тяжкій своїй біді майориха звертається до кавалерів:

— Невже ви теж, кавалери, дозволите, щоб мене вигнали з дому? Чи я давала вам узимку мерзнути в. снігу, чи не мали ви вдосталь гіркого елю й солодкої горілки? Чи брала я з вас платню або ж вимагала роботи за свій харч і одяг? Чи не бавились ви біля ніг моїх, любо, як діти біля матері? Чи в моїх залах переводилися танці? Чи веселощі й розваги не були тут хлібом насущним? Не дайте цьому чоловікові, біді моїй на ціле життя, вигнати мене з власного дому! Не допустіть, щоб я стала жебрачкою, кавалери!

На цьому слові Єста Берлінг підступив до вродливої чорнявої дівчини, що сиділа біля великого столу.

— Ти п’ять років тому часто бувала в Боргу, Анно. Ти не знаєш, то не майориха сказала Ебі Доні, що я вигнаний священик? — спитав він.

— Допоможи майорисі, Єсто, — тільки й каже дівчина.

— Зрозумій, я хочу знати, чи вона не зробила з мене вбивці!

— Ох, Єсто, що ти верзеш? Допоможи ж їй!

— Бачу, ти не хочеш признатися. Отже, Сінтрам правду казав.

І Єста вернувся до кавалерів. Він і пальцем не ворухнув, щоб допомогти майорисі.

Ох, чого майориха посадовила кавалерів за окремий стіл у кутку біля груби! Тепер у їхніх головах прокинулись думки минулої ночі, обличчя в них запеклі, майже такі, як у майора, а серця нещадні, глухі до майоришиних благань. Хіба все те, що вони бачать, не потверджує їхніх нічних химер?

— Знати, що вона не поновила контракту, — мурмотить один.

— Гайда до пекла, відьмо! — вигукує інший.

— По правді, то ми самі мали б гнати тебе до воріт.

— Дурні! — кричить на кавалерів старий, немічний дядько Ебергард. — Хіба ви не знаєте, що то був Сінтрам?

— Знаємо, ну то й що? — відповідає патрон Юліус. — А хіба те, що каже Сінтрам, це може бути правда? Адже відомо, що він служить дияволові. Бозна відколи поріднився з ним.

— Іди, Ебергарде, помагай тій відьмі! — глузують кавалери. — Ти ж не віриш у пекло. Ну йди!

А Єста Берлінг стоїть тихо, непорушно, не каже ні слова.

Ні, з кавалерського крила майорисі годі сподіватися допомоги. Вона знову відступає до дверей і затуляє очі руками.

— Нехай же від тебе всі відцураються, як ти відцуралась від мене, — примовляє вона собі в глибокому смутку. — Хай стане дорога твоєю домівкою, а копиця сіна — ліжком!

Тоді береться однією рукою за клямку, а другу зводить угору.

— Затямте ж собі всі, хто дав мені упасти! Затямте, що скоро прийде й ваш час. Ви розвієтесь, мов той порох на вітрі, а місце, де ви жили, стане пусткою. Бо як ви встоїте, коли я вас не підтримуватиму? Мельхіоре Сінклере, ти маєш-важку руку й пробуєш її на дружині — начувайся! Близько розплата, священику з Брубю! Капітанихо Угло, в твої двері вже стукають злидні? Юні вродливиці Елісабет Доно, Мар’яно Сінклер, Анно Шернгек, побачите, що не тільки мені доведеться тікати з свого дому! Начувайтеся й ви, кавалери! Надходить буря на цей край! Вона змете вас з лиця землі, дні ваші пораховані, тепер уже напевне пораховані! Мені шкода не себе, а вас, бо вас захопить буря, і хто ж утримається, коли я впала? І крається мені серце за бідними людьми. Хто їм дасть роботу, як мене не буде?

Майориха відчиняє двері, і тієї миті капітан Крістіан підводить голову й каже:

— Скільки мені ще лежати біля твоїх ніг, Маргарето Сельсівг? Може, ти пробачиш мені, щоб я міг стати за тебе на герць?

Майориха тяжко бореться сама з собою, знає-бо: як пробачить капітанові, що вірно кохав її сорок років, то він кинеться на герць з її чоловіком і стане вбивцею.

— Чи пробачу я тобі? — каже вона. — Хіба не ти накликав на мене біду, Крістіане Бергу? Іди собі до кавалерів і втішайся тим, що накоїв!

І майориха пішла, пішла спокійно, лишивши позад себе переляк. Вона впала, проте навіть у приниженні не втратила гідності. Не піддалася смуткові, а в старості своїй тішилась давнім молодечим коханням. Не принизилась до скарг, до жалібних сліз, коли втратила все, що мала, не вжахнулася, що з торбою і костуром піде жебрати по країні. Побивалася тільки за бідними селянами, за веселими, безтурботними мешканцями берегів озера Левен, за вбогими кавалерами, за всіма тими, кого прихищала й підтримувала.

Всі відвернулися від неї, — а проте вона знайшла силу відштовхнути від себе останнього приятеля,

1 ... 16 17 18 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сага про Єсту Берлінга», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сага про Єсту Берлінга"