Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Комета прилітає 📚 - Українською

Читати книгу - "Комета прилітає"

347
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Комета прилітає" автора Туве Маріка Янссон. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 21
Перейти на сторінку:
спинився Нюхмумрик і вийняв люльку з рота. — Здіймається вітер…

Усі теж зупинилися й прислухалися. Далеко в лісі чулося завивання, яке раптом перейшло у пронизливий свист. Однак дерева навіть не ворухнулися.

— Погляньте! — зарепетував Хропусь.

Високо над верхівками дерев нависала величезна хмара, яка то підіймалася, то опускалася, затьмарюючи червоне небо. Раптом вона впала у лісову гущавину. То були коники-стрибунці, мільйони велетенських зелених коників-стрибунців, які заходилися пожирати ліс. Вони мололи щелепами, аж тріщало все навкруги, перемелювали одне дерево за іншим, гризли, рвали, шматували, роїлися, стрибали і повзали…

Хропся видерлася на камінь і верещала не своїм голосом.

— Не кричи! — намагався заспокоїти її братчик. — Це лише коники-стрибунці. Ти ж бачила вже такого, він грав на скрипці на балу.

— Але ж від них тут роїться! — скрикнула Хропся. — Коники-стрибунці не рояться! Це неприродно для них!

— Сподіваюся, марок вони не їдять? — з острахом запитав Гемуль, притискаючи до себе альбом з марками.

— Чудовий ліс! — мало не плакав Мумі-троль. — На що він тепер схожий!

Дерева перетворилися на голі, обдерті від кори цурпалки, а під ними чорніла знищена земля. Квітка за вушком Хропсі залишилася єдиною живою рослинкою. Так само зненацька, як і з’явилася, хмара голодних коників-стрибунців здійнялася в повітря і зникла в західному напрямку. Ліс знову огорнуло тишею. Хропусь щось занотовував у своєму зошиті. «Катастрофа номер один, — писав він. — Чи знаєте ви, що поява комети завжди призводить до катастроф?»

— Що таке «катастрофа»? — запитав Чмих.

— Нашестя коників-стрибунців, чума, землетруси, — пояснив Хропусь. — А ще цунамі, циклони і таке інше…

— Галас і лемент, одним словом, — пробурмотів Гемуль. — Ані хвилини спокою…

Друзі побрели далі сплюндрованим лісом.

— Тільки б вони не зжерли садок біля хати, — благав подумки Мумі-троль. — Мама помре з розпачу. А татова плантація тютюну… Любий Нюхмумрику, заграй щось, — попрохав він. — Хай навіть щось сумне…

— Моя гармонія зіпсувалася, — мовив Нюхмумрик. — Лише кілька тонів можна видобути з неї.

— То заграй те, що залишилося, — не відступався Мумі-троль.

І тоді Нюхмумрик заграв пісеньку «Вілері валена»:

Віл… вал…

Ніч… тем…

… година —

Ти сама…

Зму…

… дому нема…

— Жахливо… — зауважив Гемуль.

Ледь переставляючи змучені ніжки, друзі мандрували далі. Надвечір знявся вітер. Спершу це був звичайний різкий вітер, та згодом він набрав сили і сягав уже п’яти-шести балів. Невдовзі сила вітру досягла семи балів, а тоді почався ураган, який застав подорожніх посеред великої трясовини.

— Катастрофа номер два! — вигукнув Хропусь і помахав своїм зошитом. — Циклон!

Порив вітру вихопив у нього з лапок і поніс угору зошита з усіма інструкціями та порадами, як поводитися, щоб порятуватися від комети.

— Нас занесе ураганом просто додому! — зрадів Мумі-троль. — Яке щастя, що він дме у потрібному напрямку!

Буря, завиваючи, гнала їх через болото. Вітер намагався зірвати капелюха з голови Нюхмумрика, відривав від землі Чмиха і заніс у піднебесся медаль Мумі-троля.

— Я боюся! — хлипала Хропся. — Тримай мене за лапку…

Мумі-троль і на мить не відпускав її лапку. «Якби у мене була велика повітряна куля, — думав він, — ми полетіли б додому, просто в обійми Мами і Тата…»

У цю мить заволав Гемуль, та так, що де там з ним змагатися навіть протитуманній пароплавній сирені. Ураган вихопив у нього альбом з марками, і той полетів у світи з усіма раритетами, серіями та водяними штемпелями, тріпочучи, немов птаха, й зникаючи у високості… Гемуль кинувся навздогін. Його спідниці надулися вітром, лопотіли й ляскотіли… Гемуля, схожого на величезного паперового змія, теж, напевно, занесло би бозна-куди, якби він не зачепився за кущ. Отам він сидів, натягнувши свою хламиду на голову й оплакуючи втрату.

За якусь мить Гемуль відчув, як хтось шарпає його за руку.

— Не чіпайте мене, — проскімлив він. — Я втратив свій альбом з марками!

— Знаю, — мовив Мумі-троль. — Мені дуже шкода. Але, на жаль, ми мусимо позичити твою сукню. Зробимо з неї повітряну кулю. Нас чекають удома! А комета вже зовсім близько! Зніми, будь ласка, свої спідниці…

— Дайте мені спокій! — істерично заверещав Гемуль. — Ні слова про комети! Ненавиджу комети!

Ураган тим часом сягнув уже десяти балів.

Від горизонту сунула чорна спіраль смерчу. Все ближче і ближче…

— Знімай хламиду! — закричав Нюхмумрик.

Ніхто не чув, що саме відповів Гемуль, але ніхто, правду кажучи, й не прислухався, бо сказав він напевно щось дуже мерзотне. Не гаючи часу, друзі роздягнули Гемуля, знявши сукенку йому через голову. То була дуже велика, оздоблена торочками й воланами сукня, яку Гемуль успадкував від своєї тітки. Достатньо було стягнути комірець та позв’язувати рукави — і чудова повітряна куля готова!

Чорна хмара смерчу була вже зовсім поруч.

— Міцно тримайтеся за поділ! — скомандував Нюхмумрик. — Зараз полетимо вслід за твоїми марками!

Усі вхопилися за торочки Гемулевої хламиди, ураган підняв їх у повітря саме за мить до того, як на трясовину прикотився смерч і погнався за ними навздогін. Земна твердь зникла з-під ніг, усе навколо потемніло. І полетіли вони далеко-далеко на захід, назустріч сутінками та ночі.

Незадовго до півночі циклон охляв. Повітряна куля поволі опустилася в ліс і зависла на високому дереві. Усі мовчали, приходячи до тями; сиділи, скоцюрбившись, на гілках, вдивлялися у червону пітьму лісу і наслухали, як віддаляється циклон — усе далі й далі… Під кінець до них долинав лише слабкий посвист, а потім усе стихло. Першим озвався Нюхмумрик:

— Як чуєтеся?

— Мені здається, що це я, — відгукнулася найменша тінь. — А може, й не я, лише якесь нещасне дрантячко, яке приніс зі собою ураган… Я ж попереджав, що все на вашу відповідальність!

— Та не бійся, то таки ти! — сердито пирхнув Гемуль. — Тебе не так легко позбутися! Хотілось би знати, чи існує хоч якась можливість повернути собі сукенку?

— Ось вона… Повертаємо з великою вдячністю! — мовив Хропусь.

— А де Хропся?! — скрикнув Мумі-троль.

— Я тут! — почувся її голосок з темряви. — Навіть люстерко зі мною!

— А я вберіг свого капелюха! — розсміявся Нюхмумрик. — І пір’я на ньому! І губну гармонію!

Гемуль натягнув сукню через голову.

— У вас, як мені видається, чудовий настрій! — бурчав Гемуль. — Не терплю зім’ятих торочок!

Та всім уже забракло сил на балачки. Друзі позасинали на розлогих гілляках дерева.

Вони були такі стомлені, що прокинулися аж о дванадцятій годині наступного дня.

У п’ятницю сьомого серпня панувало цілковите безгоміння та жахлива спека. Ніхто не знав, котра година, лише інстинктивно відчували — вже далеко не ранок.

Комета виросла до велетенських розмірів, і ні в кого не виникало сумніву, що прямує вона в Долину Мумі-тролів. Вогненні язики

1 ... 16 17 18 ... 21
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Комета прилітає», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Комета прилітає"