Читати книгу - "Гаррі Поттер і орден Фенікса"

- Не будь дурний, - Рон зовсім скис.

- Або що я не можу про себе подбати?

- Він так зовсім не думає! - схвильовано заперечила Герміона.

- То чому я маю стирчати у Дурслів, а ви берете участь у всьому, що тут відбувається? - підвищуючи голос і плутаючись у словах, спитав Гаррі. - Чому вам дозволено знати про все, що тут діється?

- Та ні!.. - втрутився Рон. - Мама не пускає нас на збори, каже, що ми ще замалі... Та не встиг він договорити, як Гаррі зірвався на крик.

- ТО ВАС, БІДНЕНЬКИХ, НЕ ПУСКАЮТЬ НА ЗБОРИ, ЯКИЙ ЖАХ! АЛЕ Ж ВИ ТУТ, ПРАВДА? ВСЕ ОДНО РАЗОМ! А Я ЦІЛИЙ МІСЯЦЬ СТИРЧАВ У ДУРСЛІВ! А Я Ж РОБИВ ТАКЕ, ЩО ВАМ І НЕ СНИЛОСЯ, І ДАМБЛДОР ЦЕ ЗНАЄ! ХТО ЗДОБУВ ФІЛОСОФСЬКИЙ КАМІНЬ? ХТО ПОЗБУВСЯ РЕДЛА? ХТО ВРЯТУВАВ ВАШІ ШКУРИ ВІД ДЕМЕНТОРІВ?

Усе, через що Гаррі так страждав, уся та кривда й обурення, що накопичувалися в душі цілий місяць: його розчарування через брак новин; образа, що друзі були разом без нього; лють через те, що за ним таємно стежили, - всі ті емоції, що їх він і сам трохи соромився, зрештою вихлюпнулися назовні. Гедвіґа, налякана криком, знову перелетіла на шафу. Левконія стривожено цвенькала, дедалі швидше кружляючи над їхніми головами.

- ХТО МУСИВ ТОРІК ПРОХОДИТИ ПОВЗ ДРАКОНІВ, СФІНКСІВ ТА ІНШУ НЕЧИСТЬ? ХТО БАЧИВ, ЯК ПОВЕРНУВСЯ ВІН? ХТО МУСИВ ВІД НЬОГО РЯТУВАТИСЯ?.. Я!

Приголомшений Рон завмер з відкритим ротом, нездатний вимовити й слова, а Герміона, здавалося, от-от розридається.

- ТО НАВІЩО МЕНІ ЗНАТИ, ЩО ДІЄТЬСЯ? ЧОМУ Б ЦЕ ХТОСЬ МАВ БУТИ ТАКИЙ ЛАСКАВИЙ ПОЯСНИТИ МЕНІ, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ?

- Гаррі, ми хотіли розповісти, справді... - почала Герміона.

- МАБУТЬ, НЕ ДУЖЕ ХОТІЛИ, БО ІНАКШЕ ВИСЛАЛИ Б МЕНІ СОВУ, АЛЕ ДАМБЛДОР ПРИМУСИВ ВАС ПОКЛЯСТИСЯ...

- Він справді примусив...

- МІСЯЦЬ Я СТИРЧАВ НА ПРІВІТ-ДРАЙВ, НИШПОРИВ ПО СМІТНИКАХ - ШУКАВ ГАЗЕТ, ЩОБ З'ЯСУВАТИ, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ...

- Ми хотіли...

- МАЮ НАДІЮ, ЩО ВИ ТУТ ДОБРЯЧЕ ПОВЕСЕЛИЛИСЯ...

- Ні, чесно...

- Гаррі, нам страшенно прикро! - від розпачу в Герміони на очах зблиснули сльози. - Твоя правда, Гаррі... на твоєму місці я б іще й не так лютувала!

Гаррі зиркнув на неї важко дихаючи, знову відвернувся й почав ходити по кімнаті. Гедвіґа на шафі похмуро ухнула. Запала довга мовчанка, яку переривало лише скрушне порипування підлоги у Гаррі під ногами.

- До речі, де це ми? - випалив він.

- У штаб-квартирі Ордену Фенікса, - негайно озвався Рон.

- Чи хтось мені пояснить, нарешті, що то за Орден Фенікса?..

- Це таємне товариство, - заторохкотіла Герміона. - Дамблдор - його голова і засновник. До нього входять люди, що колись боролися з Відомо-Ким.

- Це ж хто? - зупинився Гаррі, тримаючи руки в кишенях.

- Та чимало людей...

- Ми бачили душ із двадцять, - додав Рон, - але, гадаю, їх більше.

Гаррі прискіпливо подивився на них.

- Ну? - його вимогливий погляд зупинявся то на Ронові, то на Герміоні.

- Е-е, - розгубився Рон. - Що ну?

- Волдеморт! - зірвався Гаррі так, що Рон і Герміона аж здригнулися. - Що діється? Що він задумав? Де він? Що робиться для того, щоб його зупинити?

- Ми ж тобі казали: нас не пускають на збори Ордену, - нервово пояснила Герміона. - Тому деталей ми не знаємо... хоч загалом у курсі, - поспішно додала вона, побачивши вираз Гарріного обличчя.

- Розумієш, Фред і Джордж винайшли видовжені вуха, - сказав Рон. - Дуже корисна штука.

- Видовжені?..

- Так, вуха. Щоправда, ми їх останнім часом не використовували, бо мама пронюхала про це і мало не ошаліла. Довелося Фредові й Джорджеві їх сховати, щоб мама не викинула. Але вони нам добре послужили до того, як мама довідалася. Ми знаємо, що дехто з членів Ордену стежить за відомими смертежерами, тримаючи їх, так би мовити, на гачку...

- Дехто вербує нових членів Ордену... - додала Герміона.

- А інші щось охороняють, - вів далі Рон. - Вони постійно згадують про вартову службу.

- Може, то йшлося про мене? - саркастично скривився Гаррі.

- Ай справді, - дійшло раптом до Рона.

Гаррі пирхнув. Він знову почав міряти кроками кімнату, дивлячись куди завгодно, тільки не на Рона з Герміоною. - То що ж ви тут робили, якщо вас не пускали на збори? - спитав він. - Ви ж казали, що були дуже заклопотані.

- Були, - швидко підтвердила Герміона. - Дезінфікували цей будинок, він хтозна-скільки простояв порожній, і тут розвелося повно всякої погані. Ми вже почистили кухню, більшість спалень, а завтра приведемо до ладу віта... ОЙ!

Щось двічі гучно ляснуло, і прямо з повітря посеред кімнати виникли Ронові старші брати-близнюки Фред і Джордж. Левконія зацвірінькала ще несамовитіше й кулею шугонула на шафу, до Гедвіґи.

- Більше так не робіть! - дорікнула Герміона близнюкам, яскраво-рудим, як і Рон, але кремезнішим і трохи нижчим.

- Привіт, Гаррі, - сяючи мовив Джордж. - Нам здалося, що ми чули твій ніжний голосочок.

- Нащо аж так стримувати свій гнів, Гаррі, краще випустити пару, - додав Фред, також широко всміхаючись. - Кілька людей за п'ятдесят миль звідси могли тебе й не розчути.

- Ви що, нарешті склали іспити з явлення? - сердито буркнув Гаррі.

- З відзнакою, - похвалився Фред, тримаючи в руках Щось подібне на довжелезну струну тілесного кольору.

- Сходами ви опинилися б тут на цілих тридцять секунд пізніше, - сказав Рон.

- Час - це ґалеони, любий братику, - відповів йому Фред. - Гаррі, однак, заважав приймати інформацію. Видовжені вуха, - пояснив він у відповідь на Гаррін здивований погляд і показав струну, що волочилася аж до сходового майданчика. - Хочемо почути, що діється внизу.

- Будьте обережні, - попередив Рон, дивлячись на «вуха», - бо якщо мама знову побачить...

- Варто ризикнути, це дуже важливі збори, - відповів Фред.

Відчинилися двері, і там з'явилася довжелезна руда грива.

- Ой, Гаррі, привіт! - зраділа менша Ронова сестра Джіні. - Мені здалося, що я чула твій голос.

Повернувшись до Фреда й Джорджа, вона сказала:

- З видовженими вухами нічого не вийде, мама наклала на