Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Небезпечний свідок 📚 - Українською

Читати книгу - "Небезпечний свідок"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Небезпечний свідок" автора Анатолій Сергієнко. Жанр книги: 💙 Бойовики / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 20
Перейти на сторінку:
прийшли до неї…

Уявив Наталю понівечену, замордовану, в калюжі крові білі ліжка і бридкі холодні мурахи забігали по спині. Котра зараз година, скільки часу я пролежав непритомний у підвалі? Що з нею, де вона тепер? Ні, Наталя їм не відчинила, не впустила до помешкання, вона обережна, навчена табором, уміє розпізнавати ворога. Вона жива і робить усе, щоб мені допомогти Ще надія на Михайла-Майкла, якщо за своїм одягом кинеться. Але він – тугодум, одразу і не второпає, чому куртку й штани не віддаю. Що робити? Зачекати ще трохи, чи ризикнути, зараз, негайно?…

Важкі кроки в коридорі, йде «п'яничка», вже пізно діяти.

Рипнули двері. Мабуть, той подав знак напарникові, бо «інтелігент» відпустив моє волосся, відвів пістолет від вуха і коротко кинувши: «Залишайся тут», – вийшов з кімнати. Певне, подибав сам телефонувати шефові.

А «п'яничка» тим часом, мабуть, від нудьги влаштував мені допит.

– Ти хахол? – запитав російською мовою.

– Українець, – відказав я, – хохол – назва чубів-оселедців запорозьких козаків.

– Смотрі какой грамотний! Сам-то откуда? Кто родітєлі? Как сюда попал? – весело, майже дружелюбно, допитувався він.

Навіщо це йому? Однак коротко виклав біографічні дані.

– Каммуністом бил? С партії когда вишєл?

– Яке це має значення? Не був і в жодну вступати не думаю!

– Счітай, что тєбє павєзло, – хихикнув позаду мене. – Скоро побєгут обратно вступать, в зубах білети понесут! Хахли безмозгіє! Вот много смеха будєт… Да, інтересно получаєтся. Жаль мнє тєбя, паря, с бендеровцамі снюхался, да… А єщьо, літєратурой, говорішь, увлєкаєшься. Нєбось, стішькі сочіняєшь, про Бандєру, ОУН, УПА і всєх етіх бандітов?

– Хто бандити, ще треба розібратися, – захвилювався я, пожалкував, що бовкнув про книжку. Гадав: зацікавлю злочинців, мусять же вони мати хоч крихту поваги до людей творчої професії Та й маленька надія була, може, на гроші клюнуть, на гонорари. Правда, з того гонорару за першу книжку вже майже нічого не залишилося, але, якщо кілька нулів додати…

– Сіді, сіді, іш, каков фрукт! Нєбось, спішь і відішь, как Украіна упливаєт із Союза?! Далеко не упливьот, остановім, поймаєм, крючкі у нас остриє, лєска не рвьотся, сьєдім малька.

– Дулю з маком! – несподівано вихопилось у мене. – Подавитесь! Україна завелика риба, щоб її та московська акула взяла й проковтнула! Цього разу не вийде! Зуби поламаєте!.

– Нєт, тєбя нужно нємєдлєнно к стенкє! Дурак, нічєго нє понімаєшь. Завтра поймьошь, но будєт поздно. Бандеровєц сінєжолтий, да…

Вести політичні дискусії у моєму становищі було ризиковано. Але й плазувати перед бандитом власна гідність не дозволяла. Зачепив таки, москаль, мене за живе, розізлив. Який з мене бандерівець? Два рази на мітингах всього й був, коли прапор на міськраді вішали і коли пам'ятник Леніну демонтували. Проспав я національне відродження – другу книжку писав, гадав: література важливіша політики, без мене є кому боротися, та й не подобався отой мітинговий шал, загальний захват однодумців, коли змагаються, хто дужче словом з трибуни вдарить по москалях та комуністах, а шкода. Шкода, що осторонь стояв. Останні слова мене насторожили. «Завтра поймьошь», виходить, є надія вибратися звідси живим. Не будуть катувати, різати, виймати спинний мозок. Що сталося за добу, яка подія перетасувала карти? Аж дуже впевнено він себе тримає, не в міру балакучий і зовсім не боїться, що побачу лице, колись упізнаю, схоплю за руку. Не те, що «інтелігент», той стояв за кріслом і обличчя свого так і не показав. А цей – ось він, як на долоні. Міцно збитий, високий, дужий, м'язами так і грає. Встиг поголитися, вбрався в сіру куртку, джинси. Обличчя нічим не примітне, продовгувате, вольове. Рівний ніс, очі маленькі, хижі, глибоко посаджені і якісь непевні, хитруваті. Підступний тип, нещирий, від такого всього можна чекати. Волосся русяве, коротко підстрижене, стирчить «їжаком». Якби не голос, нізащо б не впізнав у ньому того молодика, що перестрів мене біля Наталчиного дому. Може, він навмисне комедію розігрує, хоче підбадьорити перед тим, як прийде чоловік у білому халаті й гумових рукавичках? Мене не покидала думка, що «лікар» стоїть під дверима, уважно слухає і чекає моменту несподівано вскочити до кімнати. Врешті, в чиїх я руках? Рекетирів, мафії, чи мене вкрали люди з органів? Ні, там таких телепнів не тримають, а в туфлях фірми «Саламандра» півміста ходить. Хто я для органів? Та й навіщо їм мене красти?…

– Молчішь? То-то, думай! Мєня єщє коє-что інтєрєсуєт. Отвєчай, только чєстно, Наташкє палку бросіл? – його маленькі очі нахабно засвітилися, на масних устах затанцювала хтива усмішка. Прицмокнув язиком, вишкірив зуби і додав: – Нічого, бабєнка, правда? Трахаєтся отлічно, да… А грудь какая, а родімка на плєчє, да… Хараша хахлушка!

Я побачив, як побіліли в мене пальці рук, боляче тьохнуло серце, застугоніла в жилах гаряча кров. Невже вона була з ним? Ні, щоб Наталя з таким бридким типом?…

– Сіді, сіді, паря, а то… – засичав грізно, вдавлюючи мене лівою рукою у крісло, а розчепіреними пальцями правої схопив за горло. – Скатіна, жертва аборта, я такіх, как ти, знаєщ сколько пєрєдавіл, єщо там, в Афганістане?!

Я відчув, що задихаюся. Щосили вчепився руками в його здоровезну лапищу, і, десь далеко в свідомості, майнула думка – «п'яничка» заздрить мені, спалахнула ревність, гостра, мов лезо бритви. Його більше Наталя цікавила, аніж політика.

У цей час до кімнати зайшов «інтелігент».

– Що ти робиш?! Залиш його! – наказав він. – У нас мало часу, а ще потрібно дещо з'ясувати.

– Жаль, – неохоче підкорився «п'яничка» переходячи на українську мову. Хижо скосив очі і злісно процідив крізь зуби: – Та він же затятий націоналіст. У розхід його. Навіщо з ним панькатися?! Та й бачив багато, закладе.

– Не можна, ще не час, – розсудливо мовив за спиною напарник. – Не закладе, мовчатиме. Тепер усі мовчатимуть.

З їхньої балачки я зробив висновок, що в політичному житті країни сталася якась непересічна подія, інакше, вони б так не говорили, адже влада в місті демократична. Була до вчора, а сьогодні?… Невже сталося те, чим постійно страшили з Москви? Військові захопили владу, ввели надзвичайний стан? Ні, бути такого не може!

Я хотів було повернути голову до «інтелігента», щоб запитати, але він спритно схопив мене за волосся.

– Не треба фокусів. Спокійно! Вважайте, що вам пощастило. Якщо розумно себе вестимете, пройдете успішно курс лікування. Ми Богданові Івановичу скажемо, щоб уважним до пацієнта був. Здається, ви людина розважлива. Логічно мислите і зможете зробити правильні висновки.

– Так, так, – додав «п'яничка», – допоможемо другу книжку видати, посприяємо, щоб до Спілки письменників прийняли. А те мітингове шумовиння

1 ... 16 17 18 ... 20
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Небезпечний свідок», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Небезпечний свідок"