Читати книгу - "Життєві аналогії"

Ні, що до відносин до начальства, то тут годі було говорити про підлизування. Можна було б сказати навпаки, що Терещенко дозволяє собі часом навіть де-які вольності з начальством, але й це траплялося не під впливом тих чи інших передузятих намірів, а просто від звички говорити, що думаєш. І це було кожному ясно. Коли начальник депа, або його помічник силкувалися сказати щось гостре, й це їм не вдавалося, Терещенко не стісняючися говорив:

— Ну, це досить тупо!— тоді як інші машиністи, навіть старі, вважали за обов'язок хоч разок хіхікнути на начальственне гостроумство. І на Терещенка начальство не ображалося, хоч кому другому може те й не минуло би так.

Потім іще одно. Терещенко завжди голосно й сміливо висловлював свою думку, хоч би це була й критика розпоряджень начальства. Очевидно, тим помітніший був його голос серед несмілих пошептів по кутках решти машиністів. А коли траплялося, що ці шепти виростали в яку-небудь колективну постанову, то ніхто, як Терещенко, був першим з підписаних; він же йшов на чолі делегації, він говорив з начальством. І багато де-яких поліпшень в... нським депі відбулося тільки завдяки тому, що там був такий чоловік, як Терещенко. Він був усюди, але не тому, що його штовхало шукання дешевої популярности чи бажання виставитись наперед, а просто це була рухлива натура, гарна душа, що відкликалася на все добре, і якій трудно було зоставатися в спокою, коли кругом кипіло життя й вимагало роботи.

Але коли б і справді Терещенкові довелося бути «вторым лицом» на паровозі у Кеслера, то навряд, чи довелося би Кеслерові «таскати» свого помічника за крилом, бо Терещенко вмів топити й нераз це доказував. Особливо коли доводилося йому ходити подвійною тягою власне з Кеслером. Тоді це була «просто картина», як казали машиністи. Чого вже, чого тільки не робив заздрісний німець, щоби вибити свого товариша з води й пару[9]: і з місця не брав[10], і на під'йомах регулятор прикривав[11]. Не соромився навіть пісочку підсипати[12] — але все те ні нащо. Коли Терещенко бачив, що «дід старається», і доводиться ввесь потяг везти самому, — він ставив помічника за своє крило і, поплювавши в руки, брався топити сам. От тут він показував, як уміє топити. Потяг важкий, під'йом восьмитисячний[13]. Кеслер тільки в трубу попихкує, аби видно було, що не мовчить зовсім[14], а Терещенкові — як з гуся вода. Чути тільки, як він посвистує там у себе на паровозі. Та ще злізе на тендер і кричить.

— Ей, діду! Завтра ж підеш на Сибірську залізницю разом із твоїм паровозом.

Кеслер плюється: йому цілком зрозуміла сіль оцієї насмішки. Паровози систем Kessier'a мали дуже погану репутацію в... нським цепі, тому «дід» страшенно не любив, коли їх називали його паровозами. Згадка про Сибірську залізницю теж не була особливо приємною, бо на Сибірську залізницю відправляли все негідне: і паровози, які погірше, і состави, і бригади[15], бо добрі машини й робітники всякому й на місці потрібні.

Взагалі, кажу, було защо Кеслерові ненавидіти Терещенка. А коли до депа прийшло вісім штук нових гарних паровозів системи Compound[16], і Терещенко був одним з восьми, котрим начальство знайшло можливим доручити нові машини, — того вже було занадто. Кеслер кусав губи зі злости, але нічого не міг поробити.

І що найбільше завжди дратувало німця, так це те, що він ні в чому, от таки ні в чому не міг піймати Терещенка, щоб посміятися