Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Чарівна брама 📚 - Українською

Читати книгу - "Чарівна брама"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чарівна брама" автора Наталія Михайлівна Лапікура. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 53
Перейти на сторінку:
добро — ніколи. Але то не вони. А більше в землях ближніх і дальніх начебто такого не здибати.

— Я отих вовкулаків аж у болото загнала, — це вже баба Франя, — думала, притоплю, бо вони багна бояться. Аж ні, вдарились об землю, обернулися на гадюк — і поміж очерети тільки зашаруділо. Наші перевертні так не вміють.

— Добре, що вони хоч осикового кілка бояться, — докинув свого дядько Яків, — а якби, скажімо, проти них тільки золоті списи діяли? Було би нам кепсько. Що не кажіть, осика — вона в усіх світах осика.

— Дай нам, Великий Боже, — похитав головою Ох, — хоч би якось ту розрив-траву здобути. Бо її навіть Той-що-під-землею-володарює страх як боїться. Але ж як її взяти? Де ту чисту руку знайти, що ні крові, ні зброї не знала?

— Є така рука, є! — нарешті наважився Богдан.

— О, а ти чого не спиш? — стурбувалася баба Франя. — Як страшно на вишках, то я тобі на лавці постелю. Налякали дитину іроди заморські, аби переляк викачувати не довелося!

— Зовсім я не злякався. Я про інше. Здається, я той, хто вам треба! Згадав, у мене така рука. Це я ніколи зброї не тримав.

— Невже? Як це може бути? Хіба тобі батьки в колиску шаблю не клали, аби козаком виріс?

— Та ні. Вони хотіли, щоб я вченим був.

— Я ж вам розказував, що він одинак, — пояснив дядько Яків. — От його батьки, вочевидь, і вирішили його Великому Богові посвятити. Тому, певно, й поклали в колиску не шаблю, а книгу. Можливо, у наш вік Волхвом буде. Недарма його козак Мамай одразу розпізнав.

— А може й таке бути, — озвалася зі свого боку баба Франя, — що його на Купала, як маленьким був, мама у воді з чарівної криниці скупала. В отій, що нею тільки дівчаток ополіскують, аби ніяке наврочення не брало.

Дорослі засміялися, потім перезирнулися. Дядько Яків посмикав вуса і подивився на Оха:

— То що?

— Як то — що? Правда твоя, оцей соколик недаремно нам на голови впав. Кому за це дякувати, сам знаєш. З імені здогадатися мали. Але не про це мова. Якщо маємо його тут, то треба поспішати до Чарівної брами. І то до молодого місяця. Бо якщо нечисть провідає, дійти нам не дадуть. А так утрьох, тихцем, стежками проберемося.

— Не втрьох, а вчотирьох, — втрутилася в розмову баба Франя, — бо я вас самих не відпущу, і не перечте мені. От не люблю, коли перечать.

— Та хто ж перечить? — хитро примружив око дід Ох. — Просто отими стежками віз не пройде. Вони ж вузесенькі, кривесенькі, і шипшини та терену повно. Доведеться коня під в'юки брати, а самим — пішки. І шлях неблизький. Як тобі, бабуню, з твоїми старими ногами?

— А то вже мій клопіт, — огризнулася баба. Схоже було, що вона не на жарт розсердилася. — Стара я їм, бачте. Ноги не носять. От що я вам, хлопці, скажу: ця справа настільки важлива, що ваш чоловічий гонор тут недоречний. А потім, можна подумати, що то мене півдня навколо каменя водило. Бо як тебе, Якове, провідником брати, то вже краще сліпого запросити!

— Все, все, все! — підвів руки догори Ох. — Нехай буде гречка, аби не суперечка. Йди, Богдане. Досипай на вишках. А ми помаленьку поклажу зберемо.

— І це мій клопіт! — залишила за собою останнє слово баба Франя.

Спав решту ночі Богдан чи не спав, він і сам не збагнув. Спочатку здалося йому, що хтось попід вишками ходить. Тихенько, не тупає, але ходить… Прислухався: справді, просто під ним хтось примощувався посидіти. Чулося сопіння, зітхання. Нарешті хтось сказав:

— Ну не дивись на мене так жалібно. Хіба я проти тебе?

Інший невидимий тільки тяжко зітхнув. А той, що говорив, продовжив:

— Ну ти ж нашу бабу знаєш. Хоч у неї серце й добре, але поперек дороги їй ставати… краще не треба.

У відповідь — знову зітхання.

— Так ото ж. Ти знаєш, що мені сьогодні за отой жарт було? Увечері тільки встромляюсь у двері — а вона одразу: «А де мій віник?»

І тут Богдан згадав, де він уже чув цей голос. Потихеньку, намагаючись не шарудіти, підповз до краю і глянув униз. Точно! Рябий цап хитав головою і зітхав по-людському, а товстезний котяра втішав його і навіть гладив лапою по нозі. Весела сімейка!


Богдан перевертався з боку на бік, рахував слонів, аж доки бабин півень третім криком не порозганяв останню дрібну нічну нечисть. Хлопець підхопився і натяг штани одразу, як тільки почув, що двері у хаті рипнули. Йому вже не терпілося в дорогу.

Дід Ох не лише замінив свою роздвоєну паличку на міцного костура заввишки з нього самого. На плечі у нього висіла велика, чимось туго напхана полотняна торба.

Веселий пасічник дядько Яків спорядився, як до бою. З лівого боку причепив довгого меча, коротший широкий меч прив'язав шкіряними смужками до правої ноги нижче коліна, а довгий вузький кинджал у піхвах засунув ззаду за пояс. У руках тримав арбалет-самостріл, а короткі важкі стріли до нього стирчали з сагайдака з-за лівого плеча.

Баба Франя вивела зі стайні красивого мишастого коника, і дядько з Охом почали чіпляти з обох боків добре напхані сакви.

— Слухай, діду, — раптом лагідно поцікавилася

1 ... 16 17 18 ... 53
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чарівна брама», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чарівна брама"