Читати книгу - "Ключ від чужого замка"

class="book">«Примітив, — відзначив подумки Норман, — але, певно, є якась потреба створювати й такі фільми. У нас існує ціла індустрія, що продукує ось такі речі. Дві галузі її знаходять чи не найбільший попит: порнографія і фільми під одним всеосяжним девізом: «Бий червоних!» Врешті, в теорії психологічної війни є категорія на означення подібного: теорія кліше. І хоч таке спрощене трактування теорії Норманові і не подобалося, але сидіти у фойє з вимкненим телевізором — чи не безглузда ситуація?

Було п'ять хвилин на шосту. Ніхто не з'являвся, і Норман почав нервувати. Це було непрофесійно, але, можливо, тривалий переліт і втома далися взнаки, десять годин різниці в часі теж позначалися на самопочутті. Якби хто знав, як мало вдавалося Норманові поспати останніми днями, то, мабуть, позаздрив би досить бадьорому виглядові Черчілля, тільки сірі набряки під очима видавали глибоку втому.

Зайшла покоївка у білому фартушку, легенько стерла ганчіркою порох з сусіднього столика і вийшла, Слідом за нею зазирнула якась дівуля і, побачивши Нормана, пропхалася у напіввідчинені двері. Вона недбало всілася у крісло, попорпалася в сумці, дістала сигарету, запальничку і запалила.

«Цього ще не вистачало», — Норман був не в захваті від такого перебігу подій, однак змушений був зустрічатися з кур'єром у присутності цієї молодиці. Тим більше, що, здається, вона з величезною увагою почала слідкувати за мультиплікаційними пригодами двох космічних кораблів. У її очах було стільки дитячого захоплення, що Норманові спало на думку, що є ж люди, здатні сприймати все всерйоз — навіть такі відверто низькопробні стрічки.

Черчілль встав і підійшов до телевізора.

— Ви дозволите увімкнути іншу програму? — спитав по-французьки.

Він розраховував цим вивести з рівноваги дівулю, котра з першої ж миті йому не сподобалася, і вона змушена буде забратися звідси.

Дівиця теж відповіла французькою, як йому здалося, з якимось нормандським, в усякому разі північним акцентом.

— Прошу, як нам завгодно.

«Певно, приїхала з провінції подивитися на Париж, і тепер поїдає без розбору все, що їй пропонує столиця столиць», — Норман остерігся заводити з нею розмову, бо потім чи й удасться відкараскатися, коли на те буде потреба. Він клацнув перемикачем каналів: перша програма передавала новини, ще одна — класичний концерт. Він зупинився на концерті — за його глибоким переконанням, такою музикою можна легко викурити з кімнати будь-яку молоду особу років до тридцяти включно. І справді, дама відвернулася од телевізора, полізла в сумочку і дістала газету.

Норман з внутрішнім острахом помітив, що вона тримала сьогоднішній помер «Гардіан», але миттю опанував себе: «Звичайно ж, адже у шифровці було зазначено — Жаннетт Мельє, з Дьєпа…»

11

Ув'язненому виправно-трудової колонії загального режиму Андрієві Сіренкові не спалося. Сьогодні вдень вдалося трохи посачкувати і відчувалося не велике виснаження од важкого дня, а лише приємна втома, наче довелося проплисти кілометрів з п'ять морем, причому без примусу, лише з власного бажання, відтак втома розливається, і відчуваєш тільки міць своїх м'язів і здоровий молодий апетит. Що не кажи, а на волі навіть у дні великого посту можна було все ж таки урвати чогось скоромного так, щоб не помітили ні батько, ні мати. Грошенята не переводилися майже ніколи, бо працювати після восьмого класу він пішов одразу вантажником. Так що можна було трохи тайкома відкласти і на чорний день. Тим більше, що палити він не палив, пити не пив, бо якби тільки хто дізнався, то… Йому й так частенько перепадало од батечка: погано знав молитву — бив, не вивчив вірш до молитовного зібрання братів та сестер — бив, почув, що кіно показували на уроці, а він не одвернувся — знову бив. Може, саме тому був він до побоїв звичний, і тут, у колонії, коли треба було за себе постояти, здачі давав круто.

Сьогоднішній день був для Андрія особливим, можна навіть сказати святковим: рівно два роки — день у день — як став Андрій Антонович Сіренко мешканцем ВТК. Відтак, лишився йому рівно рік, рівно 365 днів і ночей, а там поля і мирова житуха! Поки що найсильнішими враженнями Андрієвими були враження від «зони». Бо усе, що було з ним до того, поки він сів, видавалося якимось маренням, кошмаром, нагадуючи йому дні, коли він після одного молитовного зібрання лежав, не приходячи до тями, чи тиждень, чи навіть цілий місяць, і йому привидівся сам господь, котрий напучував його йти божою дорогою по життю, потім в уяві поставала мати, що начебто прикладала до губ вологу ганчірку та все примовляла якісь незрозумілі слова, він щось кричав, стогнав од задухи і від галюцинацій, борсався у постелі, вимахував руками і знову поринав у отой напівсон, що не приносив полегшення і «тільки знову паморочив свідомість.

Саме звідтоді і почалися його страждання. Як почав Андрій видужувати, приходив до них у хату страшний йому завжди пресвітер громади брат Петро, Вони про щось довго шепталися з батьком та матір'ю, з усього того зрозумілим було лише те, що справжнє щастя зайшло до них у хату, сонцем осяяло їхню обитель, і причина цієї радості — він, їхній син, бо на нього зійшов дух святий і не полишає душі його, бо хоче забрати за святість з собою на небо, а як і відпустить він Андрієву душу, що стане брат во Христі у богопослушництві своєму в їхній громаді людиною, близькою до бога, і все, що ректиме, — то слова божі. Після тих розмов батько вже не бив свого молодшого, а тільки довго сидів коло нього та прислухався, що син скаже. З тої миті Андрій став наче старшим у домі, наче не було там ні батька, ні неньки. Це його дивувало і бентежило, аж поки не з'явився на молитовне зібрання, де й підійшов до нього брат Петро і провів його, наймолодшого з усіх братів, на ліве крило, де завжди сиділи найшанованіші члени громади…

… Андрій завовтузився на ліжку: не завадило б вкинути до рота щось суттєвіше, аніж риба, бо ж цілий день фізично працює на свіжому повітрі. От, приміром, поруч з ним спить Алимов — йому, вже немолодому, впаяли два роки. То