Читати книгу - "Енеїда"

височенько, Уже час сьомий ранку був; Уже закушовав смачненько, Хто добре пінної лигнув; Уже онагри захрючали, Ворони, горобці кричали, Сиділи в лавках крамарі; Картьожники же спать лягали, Фіндюрки щоки підправляли. В суди пішли секретарі. 33 А наші з хмелю потягались, Вчорашній мордовав їх чад; Стогнали, харкали, смаркались, Ніхто не був і світу рад. Не дуже рано повставали І льодом очі протирали, Щоб освіжитись на часок. Потім взялись за оковиту І скликали річ посполиту — Поставить, як іти в поход. 34 Тут скілько сотень одлічили Аркадських жвавих парубків І в ратники їх назначили; Дали їм в сотники панів. Дали значки їм з хоругвою, Бунчук і бубни з булавою, Списів, мушкетів, палашів. На тиждень сала з сухарями, Барильце з срібними рублями, Муки, пшона, ковбас, коржів. 35 Евандр, Палланта підозвавши, Такі слова йому сказав: "Я, рать Енею в поміч давши, Тебе начальником назвав. А доки в паці будеш грати? З дівками день і ніч ганяти І красти голубів у всіх? Одважний жид грішить і в школі, Іди лиш послужи на полі; Ледащо син — то батьків гріх. 36 Іди служи, годи Енею, Він зна воєнне ремесло; Умом і храбростю своєю В опрічнеє попав число. А ви, аркадці, — ви не труси, Давайте всім і в ніс, і в уси, Паллант мій ваш єсть атаман. За його бийтесь, умирайте, Енеєвих врагів карайте, Еней мій сват — а ваш гетьман. 37 А вас, Анхизович, покорно Прошу Палланта доглядать; Воно хоть паруб'я, неспорно, Уміє і склади читать; Та дурень, молоде, одважне, В бою як буде необачне, То може згинуть неборак; Тогді не буду жить чрез силу, Живцем полізу я в могилу, Ізгину, без води мов рак. 38 Беріте рать, ідіте з богом, Нехай Зевес вам помага". Тут частовались за порогом, Евандр додав такі слова: "Зайдіть к лидійському народу, Вони послужать вам в пригоду, На Турна підуть воювать. Мезентій їх тіснить, зжимає, На чинш нікого не пускає, Готові зараз бунт піднять". 39 Пішли, розвивши короговку, І сльози молодьож лила; Хто жінку мав, сестру, ятровку, У инчих милая була. Тогді найбільш нам допікає, Коли зла доля однімає, Що нам всього миліше єсть. За милу все терять готові: Клейноди, животи, обнови. Одна дороже милой — честь! 40 І так, питейним підкрепившись, Утерли сльози із очей; Пішли, марш сумно затрубивши; Перед же вів сам пан Еней. Їх первий марш був до байраку, Прийшовши, стали на биваку, Еней порядок учредив. Паллант по армії діжурив, Трудивсь, всю ніч очей не жмурив; Еней тож по лісу бродив. 41 Як в північ самую глухую Еней лиш тілько мав дрімать, Побачив хмару золотую, Свою на хмарі гарну мать. Венера білолика, красна, Курносенька, очима ясна І вся, як з кров'ю молоко; Духи од себе іспускала І збрую чудную держала, Явилась так перед синком. 42 Сказала: "Милий, на, Енею, Ту збрую, що ковав Вулкан; Коли себе устроїш нею, То струсить Турн, Бова, Полкан; До збруї що ні доторкнеться, Все зараз ламнеться і гнеться, Її і куля не бере; Устройсь, храбруй, коли, рубайся І на Зевеса полагайся, То носа вже ніхто не втре". 43 Сказавши, аромат пустила: Васильки, м’яту, і амбре; На хмарі в Пафос покотила. Еней же збрую і бере, Її очима пожирає, На себе панцир натягає, Палаш до бока прив’язав; Насилу щит підняв чудесний, Не легкий був презент небесний; Еней роботу розглядав. 44 На щиті, в самій середині, Під чернь, з насічкой золотой, Конала муха в павутині, Павук торкав її ногой. Поодаль був малий Телешик, Він плакав і лигав кулешик, До його кралася змія Крилатая, з сім'ю главами, З хвостом в верству, страшна, з рогами, А звалася Жеретія. 45 Вокруг же щита на заломах Найлучші лицарські діла Були бляховані в персонах Іскусно, живо, без числа, Котигорох, Іван — царевич, Кухарчич, Сучич і Налетич, Услужливий Кузьма — Дем'ян. Кощій з прескверною ягою, І дурень з ступою новою, І славний лицар Марципан. 46 Так пан Еней наш знаряжався, Щоб дружби Турну доказать; Напасть на ворогів збирався, Зненацька копоті їм дать. Но зла Юнона не дрімає, Навильот умисли всі знає, Оп'ять Ірисю посила: Як можна Турна роздрочити, Против троянців насталити, Щоб викоренив їх дотла. 47 Ірися виль, скользнула з неба, До Турна в північ шусть в намет; Він дожидавсь тогді вертела, Хлистав з нудьги охтирський мед. К Лависі од любви був в горі, Топив печаль в питейнім морі. Так в армії колись велось; Коли влюбився чи програвся, То пуншу хлись — судьба поправся! Веселлє в душу і влилось! 48 "А що? — Ірися щебетала. — Сидиш без діла і клюєш? Чи се на тебе лінь напала? Чи все троянцям оддаєш? Коту гладкому не до мишки; Не втне, бачу, Панько Оришки! Хто б сподівавсь, що Турн бабак? Тобі не хист з Енеєм биться, Не хист з Лавинієй любиться, Ти, бачу, здатний бить собак. 49 Правдивий воїн не дрімає, Без просипу же і не п'є; Мудрує, дума, розглядає, Такий і ворогів поб'є. Ну, к чорту! швидше охмеляйся, Збирать союзних поспішайся, На нову Трою напади. Еней в чужих землях блукає, Дружину в поміч набирає, Не оплошай тепер: гляди!" 50 Сказавши, столик ізвалила, Шкереберть к чорту все пішло: Пляшки і чарочки побила, Пропало все, як не було. Зробився Турн несамовитий, Ярився, лютовав неситий, Троянськой крови забажав. Всі страсти в голову стовкнулись, Любов і ненависть прочнулись; "На штурм, на штурм!" — своїм кричав. 51 Зібрав і кінних, і піхотних І всіх для битви шиковав; І розбишак самих одборних Під кріпость задирать послав. Два корпуси докупи звівши, А на зикратого сам сівши, На штурм їх не веде, а мчить; Мезап, Галес в другім отряді Пішли од берега к ограді, Побить троянців всяк спішить. 52 Троянці, в кріпости запершись, Енея ждали вороття; З нещастям тісно пообтершись, Біду встрічали мов шутя. Побачивши ж врагів напори, У башт прибавили запори І на валу всі залягли; В віконця з будок виглядали І носа вон не виставляли, Шептались і люльки тягли. 53 У них поставлено в громаді, Коли на їх пан Турн напре, То всім сидіть в своїй ограді, Нехай же штурмом вал бере. Троянці так і учинили; На вал колоддя накотили І разний приправляли вар; Олію, дьоготь кип'ятили, Живицю, оливо топили, Хто лізтиме, щоб лить на твар. 54 Турн, в міру к валу приступивши, Скрізь на зикратому гасав; В розсипку кінних розпустивши, Сам як опарений кричав: "Сюди, трусливії троянці, На бой, шкодливиї поганці! Зарились в землю, мов кроти; Де ваш Еней — жіночий празник? Пряде з бабами набалдашник! Не лепсько виглянуть сюди". 55 І всі його так ідкомандні Кричали, лаяли троян; Робили глузи їм досадні, Гірш нівечили, як циган. Пускали тучами к ним стріли, А деякі були так сміли, Що мали перескочить рів. Троянці уха затикали, Рутульців лайки не вважали, Хоть битись всякий з них готів. 56 Турн з серця скриготав зубами, Що в кріпості всі ні гу-гу; А стін не розіб'єш лобами, З посилку гнися хоть в дугу. Злость, кажуть, сатані сестриця, Хоть може се і небилиця, А я скажу, що може й так: Од злости Турн те компонує, Мов сатана йому диктує, Сам чорт заліз в його кабак. 57 Од злости Турн осатанівши, Велів багаття розводить, І військо к берегу привівши, Казав троянський флот спалить. Всі принялися за роботу; (На злеє всякий ма охоту), Огні помчалися к водам. Хто жар, хто губку з сірниками, Хто з головней, хто з фітилями Погибель мчали кораблям. 58 Розжеврілось і закурилось, Блакитне полом'я взвилось; Од диму сонце закаптилось, Курище к небу донеслось. Боги в Олимпі стали чхати; Турн їм ізволив тимфи дати, Богинь напав від чаду дур; Дим очі їв, лилися сльози, З нудьги скакали так, як кози; Зевес сам був, мов винокур. 59Венеру ж за душу щипало, Що с флотом поступили так; Од жалю серце замирало, Що сяде син на міль як рак. В жалю в слізах і в гіркім смутку Богиня сіла в просту будку, На передку сів Купидон; Кобила їх везе кривая, Цибелла де жила