Читати книгу - "Герцог і я, Джулія Квін"

Але все це були квіточки порівняно з тим, що було незабаром! Його блискучий план непомітно проникнути в бальну залу, висловити свою повагу леді Данбері та

так само непомітно зникнути з тріском провалився. Саймон не зробив і двох кроків по новому паркету, як його гукнув старий приятель по Оксфорду, який тільки недавно одружився і горів бажанням представити його своїй дружині, красивій молодій жінці, але, на жаль, з чималими амбіціями, — хіба могла вона прогаяти можливість познайомитися сама і познайомити всіх, кого можна і хто знаходився поблизу, з новим герцогом! Саймон, яким би цинічним, навіть грубуватим і, зрозуміло, цілком незалежним не здавався самому собі, не міг відмовити дружині товариша в задоволенні, яке та відчувала від того, що, уявляючи його, багаторазово повторювала титул «герцог».

Таким чином, через пару годин він був уже знайомий майже з усіма незаміжніми дівчатами в залі і взятий на замітку їх матерями, а заразом і багатьма заміжніми старшими сестрами, які

супроводжували молодших за віком. Незаміжні були втомливі, їхні матері неприємно

марнославні, а старші сестри… вони були настільки прогресивними у поглядах, що іноді починало здаватися, що він потрапив у справжній бордель. Шість із них зробили йому недвозначні усні пропозиції, дві примудрилися опустити в його кишеню записку із запрошенням до себе в будуар, а одна — та просто провела рукою по його стегні.

Ні, вирішив він, зустріч із Дафною була куди цікавішою. До речі, де ця дивна дівчина?

Якийсь час тому він бачив її здалеку в оточенні братів, але потім вона зникла. Він подумав

з усмішкою: мабуть, вона єдина з незаміжніх дівчат у цій залі, кому він не був

представлений. Про те, що Найджел міг знову занепокоєти, Саймон не хвилювався — цей тип отримав непоганий струс і, коли очухається, швидше за все відправиться прямо додому зализувати рани, душевні та фізичні. Саймон знайшов очима Ентоні та його братів, оточених щільним кільцем юних створінь та опікунш. Але не таким щільним, як довкола нього, подумав він із заздрістю — їм легше вирватися.

Він постарався зустрітися поглядом з Ентоні, зобразивши на обличчі страждальну міну.

Ентоні зрозумів, усміхнувся у відповідь, підняв вищий келих із червоним вином, вітаючи друга. І в цей час Саймон був атакований ще однією матір'ю з трьома дочками — все в безглуздих, несмакових сукнях, перевантажених воланами, складками і, звичайно ж, прикрашених стрічками, стрічками і ще раз стрічками.

Як не порівняти весь цей несмак з витонченою і простою сірувато-зеленою сукнею Дафни.

Дафни, у якої такий прямодушний погляд карих очей та лукава посмішка.

— Ваша світлість! — заволала мати трьох дочок, намагаючись привернути його увагу. — Ваша

світлість!

Саймон здригнувся. Прикрашене стрічками сімейство вже геть-чисто закрило від нього Ентоні, і він пожартував про себе, ніби викинутий на незнайомий острів.

— Ваша світлість, — багатодітна мати вирішила нарешті завершити розпочату фразу, — яка честь всім нам познайомитися з вами!

Саймон коротко вклонився. Сказати не було чого, відступати нікуди. Він побоювався, що його ось-ось розчавлять.

— Джорджіана Хакслі порадила підійти і представити вам моїх дочок, — продовжувала жінка.

У житті він не чув цього імені, але знову кивнув. Що ж до самої місіс Хакслі, то він

дав собі тверде слово за першої ж нагоди задушити її.

— Взагалі-то я людина сором'язлива, — говорила поважна матір, — і ніколи не підійшла б до

Вас, але ваш батько, ваш милий тато був моїм добрим другом. Він…

Саймон відчув, що ціпеніє.

— …така чудова людина, — лився її голос, — вмів підтримувати честь і гідність

свого титулу. Уявляю, яким був батьком.

— Я не знаю яким, — сказав Саймон крижаним тоном.

— Що?.. О! — Дама змушена була відкашлятися, перш ніж знову заговорити. — Розумію… так… звичайно… у всіх сім'ях буває…

Вона говорила, доки Саймон продовжував зберігати мовчання. Чому Ентоні, чорт його побери, не приходить на допомогу? Його друг більш досвідчений у світських забавах і міг би щось зробити, щоб Саймон не відчував себе призовим жеребцем перед усіма цими жінками, щоб йому не доводилося вислуховувати слова про те, яким прекрасним батьком був старий герцог.

Все це просто нестерпно! Задля цього він рвався сюди з-за кордону?

— Ваша світлість, ви мене не слухаєте… Кого ви шукаєте там?

Саймон зробив над собою зусилля, перевів погляд на розмовляючу. Потрібно бути більш терпимим, хоча б ввічливим із нею. Адже вона ні в чому не винна перед ним і, вихваляючи батька, хотіла лише зробити йому приємне.

— …не можу забути, — казала вона, — як сім років тому… коли ви ще були графом Клайвдоном, нас представили одне одному.

— Так-так, звичайно, — промовив Саймон, марно намагаючись привернути увагу свого приятеля.

— А ось і мої дочки, — сказала дама, роблячи знак трьом дівчатам підійти ближче.

Дві з них — Саймон не міг цього не помітити — були чудові, третя взагалі майже

дитина, в безглуздій оранжевій сукні, і було помітно, що вона не отримувала рівно ніякого

задоволення від званого вечора.

— Правда, вони чудові? — не вгамувалася їхня мати. — Я пишаюся ними. І які поступливі

характери, ви просто не повірите.

Саймон не міг не згадати: приблизно так казала йому одного разу людина, у якої він купував

породистих щенят.

Дівчата присіли в реверансі, при цьому жодна з них не звела на нього очей.

— Ваша світлість, дозвольте вам представити… Це Пруденс… Пилипа… Пенелопа… А ще одна дочка залишилася вдома. Їй лише десять років.

Так, він уже знайомий майже з усім сімейством, що далі? Але спокій, спокій, Саймон.

Світське життя потребує жертв. І скажи нарешті хоч щось — мовчати тут не заведено.