Книги Українською Мовою » 💛 Детектив/Трилер » Фантомна довіра, Лана Вернік 📚 - Українською

Читати книгу - "Фантомна довіра, Лана Вернік"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Фантомна довіра" автора Лана Вернік. Жанр книги: 💛 Детектив/Трилер / 💛 Детектив. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 16 17 18 ... 240
Перейти на сторінку:

— Концерту? — здивувався Бакеро.

— У нас в медучилищі був конкурс талантів. Я танцювала.

— Танцювала? — він зацікавлено поглянув на неї. — А що саме, якщо не секрет?

— Танець живота… — сказала Лора, відчуваючи, як червоніє.

— Вау… — він прикусив губу, розглядаючи дівчину, і від цього погляду вона вся стислася. Бакеро просто роздягав її очима, задоволено мружачись. — Хотів би я це бачити...

— Вау — це ще м’яко сказано, — вставив свою репліку Руслан, і брюнет повернувся до нього.

— Бакеро, — простягнув він руку до блондина.

— Руслан, — назвався, потискаючи руку брюнета.

— МАла, це твій хлопець? — повернув він голову до дівчини.

— Ні...

— Ми, поки що, лише добрі знайомі, — обережно вимовив Руслан.

Він уявлення не мав, хто сидить перед ним, і які в цього імпозантного чоловіка стосунки і зв’язки з Лорою, тому волів поводитися ввічливо і коректно.

— Ти дивись, мАлу мені не ображай, бо з-під землі дістану, — серйозно промовив до нього Бакеро, і Руслан, насторожено поглянувши на нього, кивнув.

— Бакеро, ти ще довго? — покликали його чоловіки, з якими він прийшов.

— Зараз! — брюнет дістав з кишені пальто візитницю і дав звідти Лорі картку. — Ось тобі моя візитка. Подзвони, коли матимеш час. Я буду дуже радий випити з тобою кави в місті та поговорити. Січень, щоправда, я не буду в країні, а в інший час дзвони.

— Добре, — вона взяла картку й усміхнулася.

Вони ніколи раніше не спілкувалися в минулому і навіть не були як слід знайомі, але Лора знала, що саме Бакеро, разом з Костиком, побіг тоді шукати телефон і викликати швидку. Така увага з його боку до її персони була неочікуваною. Він говорив про неї зі Степаном… Чому? Навіщо?

— М-да… — сказав Бакеро, підвівшись і повернувши одним рухом свій стільчик на його попереднє місце. — Бонд буде лікті кусати, що не потрапив сюди з нами.

— Чому ж він не потрапив? — запитала Лора, усміхнувшись, а всередині все затріпотіло в очікуванні відповіді.

— Та… його Фурія потягнула кудись. В останній момент, як завжди, — він зітхнув. — Ну, відпочивайте, не буду заважати. Подзвони мені, добре?

— Добре, — Лора кивнула, і Бакеро повернувся до тих, з ким прийшов. Якби не "його Фурія", вона б сьогодні зустріла тут Степана... у цій кав'ярні... Але оце “його Фурія” водночас змінило тріпотіння на холод. Почути, що Степан не сам, було чомусь дуже неприємно, а ще обурювало: “Не заговорив, щоб не зіпсувати твій настрій” — яка небачена турбота! Відколи це його хвилює її настрій?

— Який тісний світ, — сказав Руслан, озирнувшись. — Куди не підеш , всюди знайомі. Хто це такий взагалі?

В його голосі лунали дивні нотки. От тільки Лора не розуміла, чи він був незадоволений, що у Лори в цій вишуканій кав’ярні є знайомі, чи це ревнощі?

— Він друг хлопця, що врятував мені життя. По суті, він теж причетний до мого порятунку певною мірою...

— О… А що трапилося?

— Я мало не втопилася. Степан витяг мене з води і відкачав, а Бакеро побіг викликати швидку. Мене тоді забрали в лікарню, де я пробула майже місяць.

— Це було давно?

— Влітку 89-го… Наступного року Степан закінчив школу і поїхав із селища, Бакеро жив раніше на хуторі, де зараз живе, я не знаю… я їх обох не бачила дуже давно.

— Тому він назвав тебе Русалонька?

— Так...

— А чому Бонд думає, що ти на нього сердита?

— Ну… Ми дуже погано з ним поговорили останнього разу і після того більше не спілкувалися… Він сказав...

У пам’яті спливла його гірка усмішка: “Та якби я знав, скільки помиїв на мене виллється, я б двічі подумав, перш ніж рятувати тебе!” Тоня їй потім розповіла про всі плітки, докори і цькування, котрі незаслужено накрили Степана в селищі. Виявляється, тоді у нього ще й батько застрелився. Навалилось усе разом... А тут ще й вона зі своїм печивом приперлася... Стало раптом так соромно за свій наївний дитячий вчинок. Дивно, що Степан говорив із Бакеро про неї… Після того, як не вийшов з авто...

— Що ж він сказав?

— Неважливо…

— А як так сталося, що ти мало не втопилася?

— Хлопці затягнули мене і подругу на глибину. Там у мене трапилася судома. Степану довелося мене рятувати… Ну, знаєш, він старшокласник, а я мале дівчисько...

— Могла б вийти романтична історія, — усміхнувся Руслан.

— Оце навряд. Він старший за мене аж на сім років.

— Чоловік має бути старшим, — дещо напружено сказав хлопець.

— Ні, це не наш варіант. Степан не та людина. У нас точно нічого не могло б вийти, — Лора розгублено усміхнулася. — Його наші баби місцеві страх не любили. У нього гетерохромія і колобома лівого ока. Ду-у-уже важкий погляд… Він, як школу закінчив, одразу ж виїхав з селища. Ніхто й не знає, куди поїхав, бо бабуся нічого не каже. Ніяких романтичних історій між нами бути просто не могло...

— Зрозуміло, — повільно сказав Руслан. — Але ти б хотіла?

1 ... 16 17 18 ... 240
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фантомна довіра, Лана Вернік», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фантомна довіра, Лана Вернік"