Читати книгу - "Макбет"

— О, Господи, — охнула лікарка. — Доведеться накласти вам кілька швів. І щеплення зробити від сказу, бо ми завжди робимо його після собачих укусів. Але спершу — трохи знеболювального. Маріє, будь ласка…

— Ні, — відказав пацієнт, заціпеніло втупивши погляд у стіну.

— Прошу?

— Знеболювального не треба.

Запала тиша.

— Не треба?

— Не треба.

Лікарка хотіла було щось сказати про необхідність вгамувати біль, але її погляд упав на шрами на передпліччях пацієнта. Старі шрами. Такі шрами їй доводилося бачити вельми часто відтоді, як вона переїхала до цього міста.

— Гаразд, — погодилася вона. — Обійдемося без знеболювального.

Дафф відкинувся на спинку крісла у своєму робочому кабінеті й притиснув до вуха слухавку.

— Це я, моя люба. Чим ви там займаєтесь?

— Емілі пішла з подругами купатися. А в Юена розболівся зуб. Повезу його до дантиста.

— Гаразд, люба, сьогодні я повернуся пізно.

— Чому?

— Мені доведеться затриматися на роботі.

— Чому? — повторила вона. В голосі дружини не було ані роздратування, ані образи. Схоже, їй хотілося про це знати, щоб пояснити його відсутність дітям, а не тому, що він був потрібен їй. Не тому…

— Невдовзі про це повідомлять у новинах, — сказав Дафф. — Коудор вкоротив собі віку.

— О Боже милосердний! А хто такий Коудор?

— Невже ти не знаєш?

— Ні.

— Керівник відділу боротьби з бандитизмом. Він був імовірним кандидатом на посаду начальника ВБОЗу.

Тиша.

Вона ніколи особливо не цікавилася його роботою. Її світ охоплював Файф, дітей і чоловіка — принаймні тоді, коли він бував удома. І це його цілком влаштовувало. Бо дітям не доводилося стикатися з брутальністю його роботи. З іншого боку, брак інтересу до його амбіцій означав, що вона не завжди розуміла, наскільки багато часу йому доводилося віддавати роботі. Не розуміла його жертовності. Не розуміла його потреб, врешті-решт.

— Керівник відділу боротьби з організованою злочинністю є третім за ієрархією в управлінні поліції — після Дункана та його заступника Малкольма. Так, це надзвичайно висока посада, а тому я маю бути тут. Можливо, протягом кількох наступних днів.

— Лишень скажи, що будеш удома напередодні вродин.

От чорт! Вечір проти дня народження! Це ж їхня традиція: збиратися у переддень вродин їхніх дітей, збиратися лише вчотирьох. Іменинник отримував татові й матусині подарунки, а потім вони сідали за стіл і ласували тушкованим м’ясом та бульйоном. Як він міг забути про день народження Юена?! Можливо, дата вислизнула з пам’яті під впливом подій останніх днів, але Дафф уже встиг придбати все, чого забажав Юен після батькової розповіді про роботу таємних агентів поліції з антинаркотичного відділу і про те, як інколи їм доводиться маскуватися й перевдягатися, аби ніхто не впізнав. У шухляді робочого столу вже лежала красиво загорнута подарункова коробочка з фальшивою бородою та клеем, фальшивими окулярами та зеленим фетровим капелюхом (усе це — дорослого розміру, аби Юен повірив, що саме такий прикид носить татко та інші співробітники антинаркотичного відділу).

На його телефоні блимнула лампочка. Внутрішній виклик. Дафф здогадався, хто це.

— Зачекай хвилинку, люба.

Він натиснув кнопку під лампочкою.

— Слухаю.

— Даффе, це Дункан. Хотів би поговорити про сьогоднішню прес-конференцію.

— Так, слухаю.

— Мені хотілося б продемонструвати, що цей інцидент жодним чином нас не послабив і що ми думаємо на перспективу, тому збираюся оголосити ім’я виконувача обов’язків керівника ВБОЗу.

— ВБОЗу? Е-е-е… так швидко?

— Я все одно зробив би це призначення наприкінці місяця, але оскільки відділ боротьби з бандитизмом залишився без керівника, то слушно було б призначити виконувача обов’язків просто зараз, невідкладно. Ви не могли б зайти до мого кабінету?

— Так, звісно.

Дункан поклав слухавку. А Дафф закляк, витріщившись на згаслу лампочку. Було дивно, що начальник зателефонував йому особисто, адже зазвичай наради скликала або його секретарка, або хтось із помічників. Виконувач обов’язків. Саме він, напевно, і обійме цю посаду, коли формальності — подача заяви та розгляд кандидатури комісією з призначень — будуть завершені. Погляд упав на іншу лампочку. Він геть забув, що перервав розмову з дружиною.

— Кохана, у нас тут дещо сталося. Мені терміново треба бігти.

— Ой, сподіваюся, нічого жахливого?

— Та ні, — розсміявся Дафф. — Усе гаразд. Раджу тобі увімкнути по обіді радіо й послухати повідомлення про призначення керівника новоствореного відділу боротьби з організованою злочинністю.

— Та невже?

— Цьомаю в щічку.

Таких ласкавих слів він не вживав уже багато років. І вона також. Поклавши слухавку, Дафф, не в змозі стриматися, вискочив зі свого кабінету й гайнув сходами на горішній поверх. Швидше, швидше, вище, вище!

Секретарка запропонувала Даффу заходити без зволікань.

— Вони вже чекають на вас, — мовила вона, всміхнувшись. Секретарка усміхнулася?! Але ж вона ніколи досі не усміхалася йому.

За круглим дубовим столом у великому й просторому, але скромно вмебльованому кабінеті сиділи, крім Дункана, четверо людей. Заступник старшого комісара Малкольм, дочасно посивілий і в окулярах. Він вивчав філософію та економіку в столичному університеті, висловлювався як личить людині високоосвіченій, і багато хто вважав його білою вороною в управлінні поліції. Малкольм був старим приятелем Дункана, а сам Дункан пояснював, що взяв його на роботу завдяки широкому діапазону його управлінських навичок. Інші ж стверджували, що начальник просто потребував беззастережного голосу на його підтримку під час управлінських нарад. Окрім Малкольма, в кабінеті був Леннокс, який сидів, подавшись вперед, як завжди, енергійно-нетерплячий та білошкірий, мов альбінос. Його антикорупційний відділ був започаткований під час реорганізації, здійсненої Дунканом. А перед тим відбулася нетривала дискусія щодо того, чи слід вживати префікс «анти» у назві відділу; дехто казав, що цього робити не варто, бо зазвичай співробітники кажуть «наркотичний відділ» або «відділ убивств». Утім, за часів Кеннета саме «наркотичний відділ» і став синонімом корупції. Поруч з Дунканом сиділа асистентка, яка мала вести протокол засідання, а біля асистентки вмостилася інспектор Кетнесс.

Оскільки Дункан у своєму кабінеті палити не дозволяв, то на столі не було попільничок, за кількістю недопалків у яких Дафф міг би визначити, чи довго вони вже сиділи. Але помітив краплини кави на деяких блокнотах і майже порожні чашки. А відкрита, спокійна та майже безтурботна атмосфера свідчила, що рішення вже було прийнято.

— Дякую, що прийшли так швидко, Даффе, — мовив Дункан, вказуючи на останнє вільне крісло. — Дозвольте відразу ж перейти до справи. Ми збираємося об’єднати ваш антинаркотичний відділ з відділом боротьби з бандитизмом. Це наша перша кризова ситуація відтоді, як я посів оце крісло.

Крісло начальника поліції було велике й мало високу спинку, але виглядало не дуже зручним. Воно було занадто прямим і