Читати книгу - "Чаклун та сфера. Темна вежа IV"

— О боги, ти дівчина, — прошепотів він і потягнувся до неї руками. Сюзен знову натиснула на гачок Роландового револьвера. Куля прошила стелю, і звідти ринув потік тиньку. Від пострілу зайнявся край її накидки. Ручища Ейвері вже добралися до її горла і перекривали дихання. Десь віддалік викрикував її ім’я Роланд.

У неї лишався тільки один шанс.

Можливо.

«Одного буде достатньо, Сью, — промовив голос її батька в голові. — Одного разу тобі цілком вистачить».

Боком великого пальця вона звела курок револьвера, втопила цівку глибоко в жирові складки підборіддя шерифа Герка Ейвері й натиснула на гачок.

Результат був жахливим.

13

Голова Ейвері, важка й волога, як мокрий шмат м’яса для смаження, впала їй на коліна. Краєм ока Сюзен бачила жовті язики полум’я. Жар уже був відчутним.

— На столі! — закричав Роланд, торсаючи грати камери так сильно, що воші заторохкотіли. — Сюзен, глек із водою! Заради батька!

Вона скинула голову Ейвері з колін, звелася на ноги і, хитаючись, рушила до стола. Перед її накидки горів. Вона відчувала димний сморід і в якомусь дальньому закапелку свідомості подякувала, що мала час зав’язати волосся на потилиці.

Глечик був майже повний, але не води. Ніздрі Сюзен залоскотав кисло-солодкий запах ґрафу. Вона вилила рідину на себе, і полум’я, зашипівши, згасло. Сюзен вибралася з накидки й кинула її на підлогу, а разом з нею — і завелике сомбреро. Знову глянула на Дейва, хлопця, з котрим вони разом росли, а можливо, навіть по-дитячому цілувалися біля дверей стайні Гукі, колись давно.

— Сюзен! — голос Роланда був хрипким і наполегливим. — Ключі! Хутко!

Сюзен зняла в’язку ключів з гвіздка на стіні. Підійшла до камери Роланда і наосліп кинула крізь грати. Повітря було густо насичене револьверним димом, смородом паленої вовни і крові. З кожним подихом її шлунок судомило.

Роланд вибрав потрібний ключ, вставив його в замкову шпарину з зовнішнього боку грат і повернув у замку. Наступної миті він уже був на волі й міцно притис її до себе, коли вона розридалася. Згодом Катберта й Алана також було випущено.

— Ти янгол, — сказав Алан, теж її обнімаючи.

— Не я, — вона заплакала ще сильніше. Потім кинула револьвер Роландові, бо не хотіла більше ніколи тримати його в руках — таким брудним він їй здавався. — Ми з ним гралися, ще коли були зовсім дітьми. Він був хороший, ніколи не тягав за кіску і не хуліганив. І виріс добрим. А я його вбила. І як буде дізнатися про таке його дружині?

Роланд знову пригорнув її і якийсь час не випускав із обіймів.

— Ти вчинила так, як мала вчинити. Якщо не він, тоді ми. Ти ж розумієш?

Вона кивнула, сховавши обличчя у нього на грудях.

— До Ейвері мені діла нема. Але Дейв…

— Ходімо, — сказав Роланд. — Хтось міг зрозуміти, що це не феєрверки, а постріли. Це Шимі там орудує?

Вона кивнула.

— Я взяла для вас одежину. Капелюхи і накидки.

Сюзен квапливо пішла до дверей, відчинила, визирнула на обидва боки вулиці, а тоді розчинилася у пітьмі.

Катберт накрив обличчя помічника Дейва обгорілою накидкою.

— Не пощастило тобі, друже, — мовив він. — Втрапив між двох вогнів. Ти був непоганим хлопцем.

З оберемком краденого одягу, який віз на собі мул Капризний, повернулася Сюзен. Шимі вже вирушив на своє наступне завдання, хоча йому ніхто не нагадував. Якщо хлопчика-наймита з заїжджого двору вважати недоумком, тоді в багатьох людей із тих, кого вона знала, мізків у голові було лише на третину чи на четвертину.

— Звідки в тебе весь цей одяг? — зачудовано спитав Алан.

— З шинку. Я не сама, Шимі допоміг. — Вона простягала їм капелюхи. — Ходімо, не баріться.

Катберт узяв у неї капелюхи й роздав друзям. Роланд і Алан уже вдягнули накидки. В низько насунутих на очі капелюхах їх ніхто б не відрізнив од інших ковбоїв баронії.

— Куди тепер? — спитав Алан, коли вони вийшли на ганок. На вулиці досі було порожньо і безлюдно — постріли не привернули нічиєї уваги.

— Для початку до Гукі, — сказала Сюзен. — Там ваші коні.

Учотирьох вони рушили вулицею. Капризного не було видно — Шимі забрав його з собою. Серце Сюзен гулко калатало в грудях, на чолі виступав піт, проте її всю трусило. Того вечора вона увірвала два життя і перейшла межу, за якою вже не було повороту назад. Вона зробила це заради Роланда, заради свого кохання. Усвідомлення того, що вона не могла вчинити інакше, трохи гріло їй душу.

Будьте щасливі, зрадники! Вбивці! Шахраї! Проклинаю вас попелом!

Сюзен узяла Роланда за руку. На його потиск відповіла потиском. А коли підвела очі вгору, до Місяця-Демона, чиє лихе обличчя з холеричного червоно-помаранчевого стало сріблястим, подумала, що, натиснувши на гачок і обірвавши життя бідолашного Дейва Голліса, заплатила за своє кохання найдорожчою в світі монетою. Вона заплатила своєю душею. Якби Роланд її зараз покинув, то здійснилося б тітчине прокляття. Бо лишився б тільки попіл.

Розділ IX

СВЯТО

1

Щойно вони зайшли до стайні, тьмяно освітленої газовим ліхтарем, зі стійла висунулася тінь. І Роланд блискавично витяг револьвери, які вже встиг сховати. Але то був Шимі. Він дивився на нього з непевною усмішкою, піднявши руку, в якій тримав стремено. Але, впізнавши, хто зайшов, аж засяяв від щастя і кинувся до них.

Роланд сховав револьвери у кобуру і приготувався обійняти хлопця, та Шимі пролетів повз нього і кинувся обіймати Катберта.

— Гей, гей, — Катберт кумедно заточився, а тоді підняв Шимі над землею. — Любиш ти мене з ніг збивати, хлопче!

— Вона вас витягла! — крикнув Шимі. — Я знав, що вона звільнить вас, знав! Сюзен молодець! — Шимі пошукав поглядом Сюзен і знайшов її біля Роланда. Вона була досі бліда, проте вже нібито прийшла до тями. Шимі знову повернувся до Катберта і поцілував його просто в лоба.

— Ого! — сказав Катберт. — А це за що?

— Бо я люблю тебе, Артуре Гіте! Ти врятував мені життя!

— Ну, може, і врятував, — Катберт спантеличено всміхнувся (чуже сомбреро, і так занадто велике, смішно перехнябилося в нього на голові), — але якщо ми не поквапимося, не гарантую, що врятував його надовго.

— Коні осідлані, — сказав Шимі. — Сюзен звеліла мені їх осідлати. Я все правильно зробив. Тільки треба причепити це