Читати книгу - "Мир хатам, війна палацам"

Нольде був певний, що вже заговорив по–українському. Він гадав, що досить насмикати слів з кількох мов, знівечити їх, стулити докупи — і буде ще одна, зовсім інша, нехай і українська.

— Любов з первого взгляда! — скрикнув він. — Кохання… мілосць… Цалам ренчки!

Та милу розмову урвав дзвоник телефону.

Панна Софія зняла трубку, і обличчя її враз зблідло. Командир першого батальйону полуботківців повідомляв з Караваївських дач, що козаки відмовились їхати на фронт, а пани Грушевський, Винниченко й Петлюра чимдуж линуть до Центральної Ради.

— Що трапилось, моя чарівнице? — поцікавився барон Нольде. — О! — безжурно махнув він рукою, діставши інформацію. — Нехай моя чарівниця ся не турбує! У нас, на фронті, таке відбувається щодня. В Косому капонірі, очевидно, ще вистачить місця. Якщо в Києві знайдеться три батальйони інших солдатів, то інцидент буде ліквідований протягом півгодини. Але щоб подібних інцидентів не траплялося далі, новоутвореній державі потрібно насамперед організувати контррозвідку. Коли моє життя згодиться Центральній Раді, то, будь ласка, я охоче віддаю його в ваші чарівні ручки!

— До правди?

В цю хвилину біля під'їзду захурчала машина, і в кабінет кулею влетів Петлюра, а за ним Грушевський і, нарешті, з ображеним виглядом ввійшов Винниченко: було все ж таки образливо, що ініціативу ліквідації заколоту взяв на себе Петлюра.

— Пане генеральний секретар! — рапортувала секретарка. — З фронту прибув і віддав себе під високу руку Центральної Ради визначний фахівець у справі контррозвідки і боротьби проти заколотників.

Нольде підхопився з стільця і рекомендувався, ставши струнко:

— Поручик барон Нольде, до послуг!

— A! — Петлюра оглянув офіцера перед собою з ніг до голови.

Контррозвідка — це слушно: як це він відразу про це не подумав? Барон? Це також доречно. По–перше, дуже приємно, що й українська нація має своїх баронів. По–друге, йому, Петлюрі, кобищанському безштанькові, — наказувати аристократові–баронові! Гм! Кінець кінцем, це також було однією з мрій його життя.

— Приступайте! — наказав Петлюра. — Зараз ми з вами поїдемо до командуючого округом. Зв'яжіться з його старшим офіцером Боголєповим–Южиним. Панно Софіє, випишіть баронові Нольденкові посвідчення про те, що він є начальником контррозвідки.

— Живи ненька–Україна! — скрикнув барон Нольде, щиро зворушений.

— Перепрошую пана генерального секретаря, — нагадала панна Софія, обдарувавши барона приязним, підбадьорливим поглядом, — але в такому разі потрібно видати попереду наказа про утворення при Генеральному секретаріатові військових справ — дефензиви.

— Пишіть! Я підпишу.

Панна Софія присунула до себе друкарську машинку і надрукувала наказ. Наказ про утворення контррозвідки був під номером першим у книзі наказів Генерального секретаріату військових справ.

Начальник контррозвідки став струнко перед генеральним секретарем:

— Який буде наказ по контррозвідці?

— Розшукати й арештувати сина українського письменника Коцюбинського, більшовика!

Наказувати Петлюрі доводилося вперше. Але він наказав, і тепер для нього самого вже не було сумніву, що він — вождь.

Либонь аж тепер починалося справжнє життя для Симона Петлюри.

Полю Каракуту тим часом сушила туга.

Симонова зрада вразила її в самісіньке серце.

Але ж серце в неї було вже поранене перед тим, і рана ще не загоїлась: незаконний плід доходив свого віку.

Поля сиділа в своїй мансарді на Борщагівській, одинадцять, перед вікном і, відхиливши фіранку, журно поглядала в синє небо.

Та це не був смуток кволості, а була туга снаги. Сльози не текли з її волошок–очей, а лють закипала в її молодих грудях.

Поля зрозуміла, що тепер вона ненавидить весь світ. І на світі, насамперед, — всіх осіб високопоставлених.

Своє перше пристрасне дівоцьке кохання вона віддала блискучому офіцерові–аристократу. Він зірвав її ніжну квітку і кинув собі під ноги. Своє друге — по–жіноцькому палке, як відкриття світу прекрасне, нівроку приємне, до того ж умірковане — в ім'я покриття гріха — кохання вона віддала зовсім звичайній людині, «земгусарові». Та, доскочивши влади над іншими, цей свинопас теж учинив по–свинському.

Поля звелась, зашморгнула фіранку, щоб з вулиці не було видно в кімнату, підійшла до шифоньєра і розчинила його.