Читати книгу - "Тягар пристрастей людських"

— Я прагну докласти всіх зусиль, сер, — відповів Філіп.

Він знав, що варто якомога частіше додавати «сер», але це слово здавалося йому неприродним, і він боявся перестаратися. Керівник полюбляв балакати: це додавало йому радісної впевненості у своїй власній важливості, тож про своє рішення він повідомив Філіпові, виливши спочатку на того ціле море слів.

— Ну, гадаю, ви нам підійдете, — урочисто виголосив він нарешті. — Принаймні я готовий випробувати вас.

— Красно дякую, сер.

— Можете негайно братися до роботи. Я платитиму вам шість шилінгів на тиждень плюс житло і харчування. Розумієте, ви матимете все необхідне і шість шилінгів кишенькових грошей — робіть із ними все, що заманеться. Виплачуємо раз на місяць. Виходьте на роботу в понеділок. Сподіваюся, у вас не буде причин жалітися.

— Ні, сер.

— Знаєте, де Гаррінґтон-стрит? Неподалік від Шафтесбері-авеню. Там ваш гуртожиток. Якщо хочете, можете заночувати там у неділю — вирішуйте самі. Чи можете надіслати туди свої речі в понеділок. — Керівник кивнув. — Гарного вам дня.

103

Місіс Ательні позичила Філіпові гроші, щоб він зміг заплатити господині квартири й забрати свої речі. За п’ять шилінгів і заставну квитанцію юнакові вдалося роздобути у лихваря сюртук, який йому чудово пасував. Решту свого одягу він викупив. Коробку зі своїми речами Філіп надіслав із Картером Паттерсоном на Гаррінґтон-стрит і в понеділок зранку пішов із Ательні до крамниці. Чоловік відрекомендував його завідувачеві відділу готового одягу і пішов собі геть. Завідувач виявився приємним метушливим коротуном років тридцяти на прізвище Семпсон. Потиснувши Кері руку, завідувач вирішив похизуватися своїми досягненнями, якими страшенно пишався, і запитав у Кері, чи розмовляє той французькою. Почувши ствердну відповідь, чоловік здивувався.

— Знаєте ще якісь мови?

— Я розмовляю німецькою.

— Ох! Я сам іноді їжджу до Парижа. Parlez-vous francais?[315] Доводилося бувати у «Максима»?[316]

Філіпові призначили робоче місце на сходовій клітці біля відділу готового одягу, де він мусив стояти і скеровувати людей до різних секцій. Схоже, їх було чимало, адже містер Семпсон так і торохкотів їхні назви. Раптом чоловік помітив, що Філіп кульгає.

— Що у вас із ногою? — поцікавився він.

— Я від народження клишоногий, — пояснив Філіп. — Однак це не заважає мені ходити чи ще щось таке.

Завідувач із сумнівом зиркнув на його ногу, і хлопець здогадався, що чоловік не розуміє, навіщо керівник узагалі найняв каліку. Сам він знав, що той просто нічого не помітив.

— Я не очікую, що ви все правильно запам’ятаєте у перший день. Якщо у чомусь сумніваєтеся, краще перепитайте у дівчат.

Містер Семпсон пішов геть, а Філіп намагався пригадати, як знайти різні відділи, і знервовано озирався, шукаючи клієнтів, яким потрібна була довідка. О першій годині він пішов на обід. Їдальня розташовувалася на горішньому поверсі величезної крамниці; це була велика, довга і добре освітлена кімната, але вікна у ній завжди залишалися зачиненими, щоб захиститися від пилу, а з кухні огидно тхнуло. На вкритих скатертинами столах на однаковій відстані одна від одної стояли великі пляшки з водою, а посередині — сільнички та слоїки з оцтом. Службовці галасливо штовхалися і сідали на зігріті тими, хто обідав о пів на першу, лавиці.

— Сьогодні пікулів немає, — зауважив чоловік, що сидів поруч із Філіпом.

Це був високий юнак із гачкуватим носом і нездоровим обличчям; голову він мав довгу і такої дивної форми, що здавалося, наче хтось схопив його за череп і смикав туди-сюди, а на чолі та шиї пишним цвітом розквітли червоні запалені прищі. Його прізвище було Гарріс. Незабаром Філіп довідався, що іноді на стіл подавали глибокі тарілки з пікулями, які мали неабиякий попит. Ножів та виделок на столі не було, але за мить з’явився огрядний хлопець у білій куртці з приборами в руках і з брязкотом кинув їх на стіл. Кожен узяв собі потрібне; ножі й виделки були теплими й масними після миття у брудній воді. Інші хлопчики в білих куртках принесли тарілки з м’ясом, що плавало у підливі; вони спритно, наче ілюзіоністи, кидали тарілки на стіл, і підлива вихлюпувалася на скатертину. Потім хлопці принесли великі тарелі з капустою і картоплею; від самого їхнього вигляду Філіпа мало не знудило. Він помітив, що всі щедро поливають їжу оцтом. Галас був жахливий. Усі базікали, реготали, перегукувалися, брязкотіли ножами та виделками й огидно плямкали. Філіп радо повернувся до свого відділу. Він вже частково запам’ятав, де що продають, і коли клієнти запитували, куди їм іти, не так часто звертався по допомогу.

«Перший поворот праворуч і другий ліворуч, мадам».

Якщо роботи було небагато, двоє-троє дівчат перекидалися з Кері кількома словами, і він відчував, що його оцінюють. О п’ятій їх знову відправили нагору пити чай. Філіп радів, що можна трохи посидіти. До чаю давали щедро намащені маслом товсті скибки хліба; чимало співробітників приносили з собою слоїки з варенням, які віддавали на зберігання, підписавши своїм прізвищем.

О пів на сьому, коли робочий день завершився, Філіп почувався виснаженим. Гарріс, юнак, що сидів поруч із ним за столом, запропонував Кері відвести його на Гаррінґтон-стрит і показати гуртожиток. Він повідомив, що у його кімнаті є вільне ліжко, і, оскільки інші кімнати вже зайняті, припустив, що Філіпа підселять до них. У будівлі гуртожитку раніше працював швець; тепер його майстерню перетворили на спальню, але всередині було дуже темно — вікна на три чверті забили дошками, тож вони не відчинялися, відтак єдиним джерелом свіжого повітря було невеличке слухове віконечко в дальньому кінці кімнати. У повітрі тхнуло цвіллю, і Філіп зрадів, що йому не доведеться тут ночувати. Гарріс відвів його до вітальні на другому поверсі; там стояло старе піаніно зі схожими на попсовані зуби клавішами; на столі, у сигарній коробці без кришки, ховався набір доміно, а поруч лежали старі номери «Стренд-Мегезін» і «Ґрефік». В інших кімнатах були спальні. Та, в яку поселили Філіпа, розташовувалася на горішньому поверсі. У ній було шість ліжок, і біля кожного стояла скриня або ящик. Спальня була вмебльована одним-єдиним комодом із чотирма великими шухлядами і двома маленькими; Філіпу, як новачку, відвели маленьку. Шухляди замикалися на ключ, але всі вони були однаковими, тож сенсу в цьому було небагато. Гарріс порадив колезі зберігати все цінне у власній скрині. На камінній полиці стояло дзеркало. Гарріс показав Філіпові ванну — досить