Читати книгу - "В твоїх руках не страшно, Ольга Островська"

Щось змінилося між нами з Аєданом після цієї розмови.

Я й раніше часто ловила на собі його уважні погляди, звикла до того, наскільки проникливий чоловік мені дістався. І спокійно прийняла це, адже інший не пробрався б під ту скам’янілу кірку страхів, що сковувала моє серце.

Але тепер у мене все частіше почало виникати відчуття, що він спостерігає за мною аж надто пильно. Немов побачив по-новому. І вивчає тепер заново. І запитання ставить. Все частіше про мої думки, бажання, мрії. Про моє дитинство. Про мої цінності й погляди на різні речі.

Після кожного мого візиту до Кахін мені доводиться докладно переказувати йому, що вона мені розповіла, про що ми говорили. І я б уже зробила висновок, що так мій демон намагається переконатися, що його бабуся не наговорить мені чогось небезпечного, на його погляд. Але наші з ним довгі розмови та обговорення, що зазвичай слідують за цим, виходять якісь дуже… дивні… і особисті. Я ніколи навіть подумати не могла, що з чоловіком можна так відверто про все розмовляти, стільки особистого обговорювати, ділитися такими роздумами.

Деколи мені здається, що він постійно розв’язує в голові якесь складне завдання. Або щось хоче сказати. Але не знає, як, і чекає на зручний момент. От тільки хіба Аєдан Рагр може відчувати невпевненість у чомусь? Він же… Аєдан. Він завжди знає, що робити й що сказати, щоб отримати бажане. Мене ж він отримав.

Напевно, вся річ в постійному очікуванні неприємностей, що тяжіє над нами, відколи повернулася Кахін й показала мені те страшне видіння.

Минуло вже чотири дні, від дня від'їзду Торі та Адлара, розпочався п'ятий. А про Танрагоса поки що досі немає жодних звісток. Ні про те, де він, ні про те, що робить. Божевільний король Аделхея наче під землю провалився.

Коли я вперше запитала про нього в Аєдана, мій демон не захотів мені нічого говорити, знову заявивши, що не треба про це переживати, що мені нічого не загрожує в його палаці, і що він все вирішить.

Але не переживати не виходить. Тяжкі думки так і лізуть в голову разом з купою моторошних припущень. 

Мене лякає невідомість. Лякає те, що мій колишній чоловік може з'явитися будь-якої миті й привселюдно вимагати віддати мене йому, може облити брудом мене, свою дружину втікачку, і Аєдана, звинувативши того в викраденні чужої жінки. Ще більше лякає, що він може зробити щось зовсім несподіване та божевільне, таке, що неможливо передбачити. Та ще багато чого лякає. Адже у страху очі великі. Особливо тоді, коли не знаєш, звідки чекати лиха.

Мимоволі я накрутила себе так, що два дні тому прокинулася з криком посеред ночі від кошмару в якому побачила себе в тому самому саркофазі з видіння, а наді мною схилявся Танрагос, розповідаючи про те, як сильно він мене кохає, і обіцяючи вбивати мене довго і болісно за те, що посміла втекти.

Потім Аєдан дуже довго обіймав мене, втішаючи. І зрештою пояснив, що про Танрагоса, швидше за все, поки що нічого не було чутно тому, що той ще не встиг дістатися до Раграста. Все-таки настільки сильного просторового мага, який міг би в такі короткі терміни провести його в королівство демонів, в Аделхеї знайти складно, якщо взагалі можливо. І ні, з Адларом і Торі в дорозі Танраггос не перетнувся − ті вже прибули в Аделхей, і в них все добре, якщо не рахувати того, що Осіана живим вони все-таки не застали. І ні, швидше за все, Танрагос не з'явиться відкрито вимагати мого повернення, бо він гнида боягузлива.

− Але якщо з'явиться, то своєї дружини він тут не знайде, − притискаючи до себе, заспокоїв мене Аєдан, зрозумівши, що я потребую більш вагомих аргументів, переживаючи за його добре ім'я. − Нареченою Аєдана Рагра стала Аміна Артмаель, а не покійна Аміннаріель, яку він особисто поховав у своєму сімейному склепі. Ти носиш мою печать, прийняту твоїм світлом. І в Раграсті це означає, що ти вже майже моя дружина. Ким би ти не була раніше. Та й моє ім'я не так легко знеславити.

− Але ж все одно всі все зрозуміють, − заперечила я, шморгнувши носом.

– Ну й нехай, – знову повторив мій демон. − Танрагос надто довго примудрявся приховувати свої діяння й справжнє обличчя. Тепер усі в Аделхеї та за його межами знають, що саме король Танрагос смертельно поранив власного сина. Я не хотів тобі говорити, але Адлар із Мартаном знайшли докази того, що він убив свою першу дружину. І твою матір. І ще багато кого, але про це, я думаю, ти й так знаєш. Твоїх колишніх служниць змусили розповісти правду про те, як він поводився з тобою. Як часто ти спливала кров'ю після побоїв і скільки разів могла померти, якби не була ельрою. Міно, ніхто не засудить тебе за те, що ти втекла від цієї мерзоти. І ніхто не шкодуватиме, коли він безслідно зникне з лиця Аранхода.

Я так старанно завжди приховувала правду про своє подружнє життя, що мене від його слів спершу пробрало пекучим соромом. Та я змусила себе згадати, що це не моя провина. Що та юна дівчина ельра, котру божевільний король силоміць змусив до шлюбу, не могла нічого протиставити цьому чудовиську. Зате я можу. Він мене більше не здолає. 

Так, за Танрагосом ніхто не шкодуватиме. А багато хто ще й буде радий, якщо перед цим він зазнає хоча б малої частки тих страждань, що завдав іншим.

– Він просто зникне? − запитала я у свого демона, знаючи, що Аєдан єдиний бачить в мені ту темну ненависть, яку я відчуваю до колишнього чоловіка. Від якої не звільнитися, доки той живий.

Моя сутність мага життя не дозволила мені вбити чудовисько, коли я могла. Але навіть маги життя можуть жадати крові, коли йдеться про настільки гнилі душі. .

– Ні, просто він не зникне, – обіцяв мені мій демон. І я йому повірила.

Більше до цієї теми я не поверталася, заспокоївшись і довірившись Аєданові.

Я навіть зуміла переконати себе не чекати щогодини, що ось зараз має статися щось погане. Зайнялася іншими справами. Багато розмовляла з Кахін, яка, як я й очікувала, виявилася справжнім джерелом знань про все на світі. Ще я багато читала в королівській бібліотеці про ельран, про жриць Пресвітлої, про слуг Маоха, про магів смерті, про богів, почала вивчати історію роду Рагрів і всього Раграста, його звичаї та підвалини. А вечорами гуляла в саду в компанії балакучої Хефі й незмінного Бранна, що охороняє мене завжди, коли поряд немає Аєдана.