Читати книгу - "Чаклун та сфера. Темна вежа IV"

Вибух був такий потужний, що від його звуку, здавалося, втягнулися всередину барабанні перетинки, а в легенях забракло повітря. Земля викотилася йому з-під ніг, як хвиля під човном, і неначе велика тепла рука штовхнула його в спину. Йому здалося, що крок уперед (можливо, навіть два чи три) він пробіг від поштовху, але потім його підняло над землею і вихором понесло вперед, на огорожу, біля якої Катберт вже не стояв. Катберта пожбурило на землю, і тепер він лежав, розкривши рота, й круглими очима дивився на щось за Роландовою спиною. Роланд дуже добре роздивився всі деталі, бо на Ситго тепер було світло, як вдень. Вони запалили своє власне святкове багаття на ніч раніше, ніж настали Жнива. Величезне багаття, у містечку про таке навіть мріяти не могли.

Роланда відкинуло туди, де лежав Катберт, і він вхопив друга під руку. Позаду них пролунав страшний гуркіт вибуху, і на них посипалися шматки металу. Вони зіп’ялися на ноги й побігли туди, де Алан прикривав собою Шимі й Сюзен.

Роланд озирнувся через плече і побачив, що рештки вишки (половина її вціліла), як розпечена підкова, палали червоним полум’ям з домішками чорного, довкола жовтого смолоскипа, височенного язика полум’я, що лизав небо. То був лише початок. Він не знав, скільки ще вишок їм вдасться запалити, поки не набіжить люду з містечка, проте, попри весь ризик, був рішуче налаштований знищити якомога більше. Підірвати цистерни біля Скелі Вішальників було лише половиною всієї справи. Треба було знищити саме джерело Фарсона.

Втім, виявилося, що вкидати феєрверки у переливні труби не потрібно. Під нафтовим полем була система поєднаних між собою труб, переважно з природним газом, що просочувався крізь древню напівзотлілу ізоляцію. Роланд і Катберт встигли лише наблизитися до іншої вишки, як пролунав черговий вибух, і з вишки праворуч від тієї, яку вони підпалили, вирвався стовп вогню. А за мить і третя вишка, цього разу віддалік, за шістдесят ярдів, дихнула в повітря полум’ям. Залізний каркас зірвало з бетонних опор, як зуб із гнилих ясен. На подушці синьо-жовтого полум’я здійнявшись у повітря на сімдесят футів, каркас перевернувся і з гуркотом упав на землю, вусібіч порснувши іскрами.

Ще одна. Ще. І ще.

Ошелешені, п’ятеро молодих людей стояли в кутку поля, затуляючи очі руками від сліпучого сяйва. Нафтове поле палахкотіло, як іменинний торт, і на них накочували хвилі пекельної спеки.

— Боги милосердні, — прошепотів Алан.

Роланд зрозумів, що треба тікати. Ще трохи — і вони підсмажаться, як кукурудза. Та й про коней слід подбати. Їх прив’язали далеко від епіцентру вибухів, але Роланд не міг ручатися, що центр ще довго лишатиметься на місці. Адже вибухати почали й неробочі вишки. Коні могли схарапудитися.

Чорт, та йому й самому було страшно.

— Тікаймо! — закричав він.

Вони побігли до коней, і шлях їм осявало сліпуче жовтогаряче світло.

3

Попервах Джонасові здавалося, що вибухи відбуваються в його голові — що їх спричиняє кохання.

Кохання, аякже. Кохання, розтуди його. Вони з Корал кохалися, проте називати це коханням було те саме, що стверджувати, буцімто осли вміють додавати, віднімати і множити. Проте це було щось. О так.

У нього й раніше були пристрасні жінки, ті, з якими він почувався, немов у печі. Хтиві й ненаситні, вони впивалися поглядом йому в обличчя, рухаючи стегнами. Але до Корал він ще ніколи не був із жінкою, яка б зачепила таку потужну струну гармонії в його душі. У ліжку він звик брати, коли випадала нагода, і забувати, коли нагоди не було. Але з Корал він хотів лише брати, брати і брати. Вони кохалися як коти чи тхори — вигиналися, сердито сичали і дряпалися, кусалися і осипали одне одного прокльонами. Та поки що жодне не могло насититися. Коли Джонас був з нею, він часом почувався, наче його смажили в неймовірно приємній олії.

Того вечора відбулася зустріч Асоціації конярів, яка останнім часом перетворилася на Асоціацію Фарсона. Джонас ввів їх у курс останніх подій, відповів на їхні ідіотські питання і впевнився, що вони розуміють, яка робота чекає на них наступного дня. Після цього він перевірив Рею, котру всадовили в кабінеті Раймера. Відьма навіть не помітила, що на неї зиркає Джонас. Сиділа в Раймеровому кабінеті з високою стелею, вздовж стін якого тяглися шафи з книжками. За Раймеровим столом із залізного дерева, у Раймеровому шкіряному кріслі вона виглядала не менш недоречно, ніж панталони повії на церковному олтарі. На столі лежала чародійська веселка. Відьма водила над кулею руками й швидко бурмотіла щось під носа, але оживити її не могла — куля залишалася темною.

Замкнувши її, Джонас попрямував до Корал. Вона чекала на нього у вітальні, де наступного дня мала відбутися Бесіда. У тому крилі будівлі було повно спалень, проте вона повела його до спальні любого покійного брата… і не випадково — Джонас був упевнений. Там вони кохалися на ліжку під балдахіном, яке Гартові Торіну не судилося розділити зі своєю молодою наложницею.

Усе було несамовито, як завжди. Коли вибухла перша вишка, Джонас уже наближався до оргазму. «Яка вона палка, — подумав він. — В усьому довбаному світі нема такої жінки, як…»

Наступні два вибухи пролунали майже без паузи, і Корал на мить завмерла під ним, перш ніж знову зарухатись.

— Ситго, — хрипким, засапаним голосом промовила вона.

— Так, — прогарчав він, не перестаючи рухатись. Інтерес до сексу він втратив, але вони досягли такої точки, коли годі було зупинитися — навіть під загрозою смерті чи каліцтва.

А за дві хвилини він широкими кроками перетнув кімнату і вийшов на крихітний балкончик. Напіверегований пеніс гойдався з боку в бік, наче чарівна паличка в уяві якогось недоумка. Корал бігла слідом, гола, як і він.

— Чому зараз? — завередувала вона, коли Джонас відчиняв балконні двері. — Я могла ще три рази кінчити!

Але Джонас не звертав на неї уваги. Земля на північному заході потопала у пітьмі, припорошеній місячним сяйвом… уся, крім нафтового поля. Там палахкотіла пожежа, просто на очах розливаючись в океан вогню. Один за одним лунали вибухи, і від них здригалася земля.

Джонас відчув, як затьмарюється його розум. Це відчуття переслідувало його відтоді, як той шмаркач Деаборн інтуїтивно розпізнав його істинну сутність. Кохаючись із запальною Корал, Джонас трохи відвертався від думок про нього, але тепер, від видива суцільного вогню там, де ще п’ять хвилин тому були Фарсонові запаси нафти, на його розум