Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Чотири сезони 📚 - Українською

Читати книгу - "Чотири сезони"

324
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чотири сезони" автора Стівен Кінг. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 174 175 176 ... 185
Перейти на сторінку:
коло них вона повернулася до мене обличчям, поклала руки мені на плечі, зіп’ялася навшпиньки й поцілувала в губи. Її вуста були прохолодними й твердими. То був не пристрасний поцілунок, джентльмени, але й не такий, якого можна сподіватися від сестри чи тітки.

— Ще раз дякую вам, докторе Маккерон, — трохи задихано промовила вона. На її вилицях грав рум’янець, а горіхові очі сяяли. — Дуже вам дякую, за все.

Я трохи ніяково розсміявся.

— Сандро, ви говорите так, наче ми більше ніколи не побачимося. — Здається, то вперше і востаннє за весь час я назвав її християнським ім’ям.

— О ні, ми ще зустрінемося, — запевнила вона. — Я в цьому ніскілечки не сумніваюся.

І вона мала рацію. Хоча жоден з нас не міг передбачити страхітливих обставин, що супроводжували ту останню зустріч.

Пологи в Сандри Стенсфілд почалися різдвяного вечора, після шостої години. Сніг, що сипав увесь день, на той час уже став мокрим. А коли пішли перейми, тобто менш ніж за дві години, вулиці міста вкрилися небезпечною кіркою криги.

У місіс Ґібз, сліпої жінки, була велика простора квартира на першому поверсі, і о шостій тридцять міс Стенсфілд обережно спустилася вниз, постукала до неї в двері, дістала дозвіл увійти й спитала, чи можна їй скористатися телефоном, щоб викликати таксі.

— Що, люба, дитинка народжується? — розхвилювалася місіс Ґібз.

— Так. Пологи тільки-но почалися, але така негода, що я не можу ризикувати. Таксі їхатиме довго.

Вона зателефонувала, а потім набрала мій номер. О тій порі, о шостій сорок, перейми надходили з інтервалом у двадцять п’ять хвилин. Вона повторила мені, що турбується про все завчасу через погану погоду.

— Не хочу народити на задньому сидінні жовтої машинки, — сказала вона. Її голос звучав напрочуд спокійно.

Таксі спізнилося, а пологи в міс Стенсфілд протікали швидше, ніж я передбачав. Але я ж кажу — не буває двох однакових пологів, у всіх різна специфіка. Водій, побачивши, що його пасажирка скоро народить, допоміг їй спуститися слизькими сходинками, постійно застерігаючи «Дамочко, обережненько». А міс Стенсфілд лише кивала, бо дослухалася до своїх переймів і старалася глибоко вдихати-видихати. Мокрий сніг барабанив по вуличних світлофорах і дахах автівок, великими краплями, що збігалися докупи, танув на «шашечках» таксі. Згодом місіс Ґібз розказала мені, що молодий таксист нервувався сильніше, ніж її «сердешна мила Сандра». І це, напевно, і посприяло нещасливому випадку.

Іншою причиною майже напевно став сам метод.

Водій прокладав шлях ковзкими вулицями, повільно проминаючи місця ДТП, дюйм за дюймом протискаючись крізь забиті перехрестя, невпинно наближаючись до лікарні. У тій аварії він не сильно постраждав, і я зміг із ним поговорити в лікарні. Він сказав, що звук рівномірного дихання із заднього сидіння змушував його нервуватися. Він усе поглядав у дзеркало заднього виду, дивився: «вмира вона там чи шо». Сказав, що йому було б спокійніше на душі, якби вона кілька разів заволала на всю горлянку, так, як це мусить робити жінка, у якої почалися пологи. Раз чи два він спитав, як вона почувається, а вона лише кивнула, «гойдаючись на хвилях» — глибокими вдихами й видихами.

За два-три квартали від лікарні вона, певно, відчула наближення останнього етапу пологів. Минула година, відколи вона сіла в таксі (транспорт на вулицях ледве повз), та все одно для жінки, що народжує першу дитину, пологи відбувалися екстремально швидко. Водій помітив, що дихає вона вже по-іншому.

— Док, вона дихала тяжко, чисто тобі той пес у спеку, — сказав він мені.

Тобто почався «локомотив».

Майже тієї самої миті таксист розгледів, що в тягнучці на перехресті з’явилося вільне місце, і метнувся туди. Шлях до лікарні імені Вайт було відкрито. До неї лишалося менше за три квартали.

— Мені вже видко було статую тої баби, — сказав він. Прагнучи якнайшвидше спекатися задиханої вагітної пасажирки, він втопив педаль газу в підлогу, і таксі рвонуло вперед, ковзаючись колесами по крижаній кірці.

Я прийшов у лікарню пішки, і мій прихід збігся в часі з появою таксі лише тому, що я недооцінив кошмарний стан доріг. Думав, що вона вже нагорі, лежить у палаті, як законна пацієнтка з усіма заповненими документами, підготовлена до пологів, і потихеньку стежить за своїми переймами. Я саме піднімався нагору східцями, коли побачив, як раптово сяйнули дві пари фар і відбилися на клапті криги, яку двірники ще не встигли посипати вугільними крихтами. Я озирнувся якраз тоді, коли це сталося.

Коли з боку Медисон-сквер до лікарні підлетіло таксі з Сандрою, пандусом крила невідкладної допомоги саме обережно виїжджала карета «швидкої». Таксі мчало занадто швидко і спинитися просто не могло. Шофер запанікував і вдарив по гальмах замість натиснути плавно. Машина забуксувала, почала перевертатися на бік. Пульсація маячка «швидкої» заливала всю цю сцену рухомими смугами криваво-червоного світла, і, на мій переляк, одна з них вихопила з темряви обличчя Сандри Стенсфілд. І якусь мить я бачив обличчя зі свого сну: те саме скривавлене лице з розплющеними очима, які дивилися на мене з відтятої голови.

Я викрикнув її ім’я, спустився двома сходинками, але не втримався — ноги ковзнули, і я впав на спину. Пронизливий біль від удару ліктем паралізував мене, але свій чорний саквояж я примудрився не впустити. Решта сцени розгорталася перед моїми очима, поки я лежав, слухаючи дзвін у голові й знемагаючи від пекучого болю в лікті.

«Швидка» загальмувала, її задні колеса вильнули, і задній борт ударився об підніжжя статуї. Дверцята розчахнулися самі. Зсередини стрімко, мов язик, вилетіли ноші (на щастя, порожні) й впали на вулицю, приземлившись коліщатами догори. Якась молода жінка на хіднику побачила, як зближуються дві машини, закричала й спробувала порятуватися втечею. Але після двох кроків не втрималася на слизоті й упала на живіт. Сумочка вилетіла з її руки й полетіла вперед зледенілим тротуаром, неначе то була кулька в пінболі.

Таксі розвернуло на сто вісімдесят градусів, воно тепер їхало задом наперед, і я чітко бачив обличчя водія. Він осатаніло крутив кермо, схожий на хлопчика, що катається на електромобільчику в парку розваг. «Швидка» під кутом відскочила від статуї місіс Вайт… і вдарилася бортом у таксі. Те крутнулося один раз і зі страшною силою врізалося в підніжжя статуї. Наче бомба, вибухнула жовта лампа, на якій усе ще блимали літери «ЇДУ ЗА ВИКЛИКОМ». Лівий бік машини зіжмакало, мов паперову хустинку. Та за мить я побачив, що пошкодило не лише весь

1 ... 174 175 176 ... 185
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чотири сезони», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чотири сезони"