Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Найкращий сищик та падіння імперії 📚 - Українською

Читати книгу - "Найкращий сищик та падіння імперії"

653
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Найкращий сищик та падіння імперії" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 176 177
Перейти на сторінку:

— Він помер. Точніше, його вбили, розірвали на шматки. Коли поліція приїхала, то заарештувала більше сотні людей, які ходили біля маєтку. Всі чоловіки, у всіх сліди операцій на потилиці, всі без документів і з дивною поведінкою. Арештованих вивезли з міста, а загибель професора провели як самогубство, щоб не піднімати паніки. Все начиння, знайдене у підвалах професора, вивезли і спалили. Що там відбувалося, Іване Карповичу? Ми з Олександрою досі второпати не можемо! Якби не ви, вже б подумали, що це був якийсь кошмар!

Я розповів, не все, дещо.

— Господи, тобто професор підсадив того паразита вам у потилицю? — ошелешено спитала Олександра.

— Так, і збирався зробити те саме вам.

— Але як ви не стали його слугою, як не дали паразиту прорости у ваш мозок? — поцікавився лікар.

— Я його ненавидів. Я думав тільки про нього і про те, як вбиватиму його. Я не міг ніяк його дістати, тільки подумки, і тут я вже докладав усіх можливих зусиль.

— Господи, який жах! — Бенедіктов перехрестився.

— Ну, неприємно, — погодився я. — Як моя потилиця?

— Все добре, рана загоюється.

— Розріжте ще, — наказав я.

— Що?

— Продивіться все уважно, я мушу бути впевненим, що в мені не залишилося ані крихти того слизу.

— Та я видалив його!

— Ви поспішали, тепер не кваптеся, справа дуже важлива.

Бенедіктов зробив мені операцію, тепер уже з наркозом. Сказав, що продивився все уважно і слизу не знайшов. Зашив шкіру, замотав голову.

— Тепер вам потрібен спокій.

— Відвезіть мене до лікарні.

— Вас можуть арештувати як дезертира!

— Я знаю. Але не хочу підставляти під удар вас. А раптом контррозвідка дізнається про моє тут перебування?

— Іване Карповичу, ніхто нічого не дізнається. Залишайтеся тут, одужаєте, а потім уже вирішите, чи здаватися, чи, може, втекти за кордон.

— З останнім у мене не виходить, а здатися краще зараз, — сказав я похмуро.

— А що ви скажете? — спитав лікар.

— Що мене викрали невідомі, тримали на снодійному, потім привезли до столиці і викинули на вулиці. Більше нічого не пам’ятаю.

— Ви не збираєтеся розповідати про Лавессі? — здивувався Бенедіктов.

— Навіщо розповідати про те, у що ніхто не повірить?

— Іване Карповичу, ви дуже слабкий. Хоча б кілька днів почекайте.

— Ось саме таким слабким і треба здаватися. Відвезіть мене до лікарні.

— Ви впевнені? — перепитав Бенедіктов.

— Так, лікарю, впевнений. Їдьмо.

Він відвіз мене до лікарні. Я вийшов біля воріт і почовпав до корпусу. Дорогою впав. Мене підібрали якісь люди, занесли у будівлю, підійшли медсестри. Я назвався і знепритомнів. Коли розплющив очі, то був у ліжку. Окрема палата, за дверима солдати. Мені повідомили, що я під арештом.

— Вас хотіли відправити до тюрми, але я заборонив вас чіпати, бо ви дуже слабкі, — пояснив лікар, знайомий Бенедіктова. — Триматиму вас тут стільки, скільки зможу.

— Дякую.

Наступного дня мене відвідала Афродіта. Їй довелося одягтися медсестрою, щоб охорона пропустила.

— Що, Ваню, нові пригоди?

— Ага, — кивнув я і показав потилицю.

— Ого! — здивувалася графиня. — Ти б обережніше, а то так і без голови залишишся. І той, мені ледь-ледь вдалося відбити тебе від суду, де тебе збиралися засуджувати за дезертирство.

— Я ж не з власної волі зник, так трапилося, — зітхнув я.

— А що трапилося у Фінляндії, на кордоні? Чому ти не перейшов його?

— Заблукав, — сказав я і подивився повз графиню.

— Не бреши, — попросила Афродіта. — Поводир сказав, що привів тебе до самого кордону, і далі була натоптана стежка до Швеції.

— Що він іще казав?

— Що чув якийсь голос, дуже гучний, схожий на грім. Що це було, Ваню?

— Голос. Він сказав мені, щоб я залишався.

— Залишався?

— Так. Я все одно хотів піти, я ж усе вирішив, хотів поїхати звідси. Але тоді щось штовхнуло мене геть від кордону, штовхнуло дуже сильно, я аж покотився. Голос попередив, щоб я з ним не жартував. Мені довелося повернутися.

Афродіта придивилася до мене, потім поцілувала у лоб.

— Наче не гарячий. Чого ж ти мариш?

— Я не марю, так було насправді, графине.

— Голос, який ударив тебе?

— Так. Він був і під Карсом. Коли мене оточив загін курдів. Я б не втік і не відбився. А мене прикрили і розігнали

1 ... 176 177
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик та падіння імперії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкращий сищик та падіння імперії"