Читати книгу - "Гра почалась 1. Племʼя, Євгеній Шульженко"

Постріл. Вуха заклало та це не так суттєво. Біль пройшов по тілу Мілани як електричний імпульс. Вона закричала та схопилась за руку. Маша фиркнула та дістала аптечку, кинула на стіл та запевнила, що це не смертельно. Чим швидше все буде зроблено, тим скоріше вона отримає допомогу від свого племені. Потрібно знезаразити рану та попити антибіотиків. Та пасифлора вже не дасть заснути. Сказавши останнє, Маша засміялась, наче хотіла налякати Мілану можливими наслідками.

Ватажок племені Вітрів, тремтячими руками відкрила аптечку, знайшла перекис водню. Відкрила кришку здоровою рукою та залила рану на другій руці. Потім дістала бинт та зубами розірвала упаковку. В очах темніло, будь який рух рукою завдавав неймовірний біль. Та ще коли дівчина була зовсім маленькою, то зламала ногу на батуті. Згадавши той випадок, коли лікарі вставляли кістку, Мілані трохи полегшало зараз. «Потерпи. Це не так боляче» - вмовляла себе дівчина.

Бинтом обережно почала обмотувати руку, потім спробувала затягнути та застогнала. Ще трохи, пов’язка була закріплена. Сльози котились по обличчю не припиняючись. Маша підійшла та розірвала край бинту на дві частини. Зав’язала вузлик та грубо запхала хвостики всередину пов’язки. Покрутила руку Мілани та оглянула як все зроблено. Похвалила та відпустила руку ватажка.

 

Степан разом з великим загоном хлопців та дівчат бігли за Алішею. Кішка неслась так швидко, що невелика армія ледь встигала за твариною. Вискочивши з парку Совки, Аліша кинулась в сторону Легіону. Та через декілька хвилин завернула до вуличок приватних будиночків. Інколи зупинялась та винюхувала. В ці хвилини спокою діти встигали пробиратись через сніг до Аліши.

Хлопець був дуже знервований та побачивши подругу Мілани, яка наче збожеволіла, зрозумів, що ватажок племені Вітрів в страшній небезпеці. Не чекав, не роздумував. Він заскочив до лабораторії та повідомив про прихід Аліши самій Аніті. Командирка довіряла кішці напевно більше, ніж самій собі. Зібрала хлопців та дівчат, наказала всім взяти зброю та під керуванням Степана виходити негайно.

З моменту зникнення дівчини пройшло не менше п’яти годин. Весь цей час, діти обходили кожен закуток парку Совки. Були навіть в каналізації, в великому тунелі та заглядали в бомбосховище. Степан був впевнений, що дівчину викрали разом з кішкою, оскільки на ковдрі, що лишилась в деревах, він знайшов шматки вовни Аліши. Хлопець, взявши десятьох воїнів, поспішив до школи, де жив Легіон. Та школа була пуста як на початку, так і зараз. Не забули про підвал та вчительську з кабінетом директора. Пусто.

Подруга Мілани зірвалась вправо та перестрибнула кучугур снігу, щоб не витрачати час, діти ж оббігали сніг стороною. Пробігли ще декілька будинків та зупинились біля одноповерхового, побудованого з червоної цегли. Будинок був дуже старий, та двір мав великий. Аліша повернула морду на Степана та махнула нею в сторону хвіртки. Хлопець підскочив та смикнув ручку. Було закрито. Він розігнався та вдарив плечем. Хвіртка вилетіла, а Степан впав на землю.

Хлопець підскочив та витягнув палицю, зробив декілька кроків вперед. Хлопці та дівчата почали заходити у двір та діставати свою зброю. На подвір’ї нікого не було та хлопець побачив, як хтось в будинку відсунув штору, потім швидко закрив. Степан почекав декілька хвилин, давши можливість чужинцям самим вийти.

Виходьте по доброму, - крикнув хлопець, - нас багато, вам немає сенсу чинити нам опір.

Ще через декілька хвилин, діти почули як крутнулась ручка та двері відкрились. Через мить, на вулицю вийшла Мілана, хитаючись, бліда як сам сніг. Степан побачив ватажка племені Вітрів та побіг до неї на зустріч. Але за Міланою вийшла Маша, піднявши пістолет, направила його на Степана.

Ні, ні, ні, - чітко мовила Маша, - зупинись та близько не підходь.

Степан завмер на місці, не вірячи своїм очам. Колишній ватажок Легіону тримала справжній пістолет. Потім його погляд опустився на Мілану, він помітив перебинтовану руку та червону пляму на бинтах. Вона була поранена. Маша стріляла в свою полонену? Хлопець відчув страшний гнів та був готовий накинутись на кривдницю та розірвати її на шматочки. Та він залишився на місці, не рухаючись. Палицю опустив та подивився на Машу.

Дівчина опустила пістолет та ткнула ним в спину Мілани. Щось прошепотіла тій на вухо та всміхнулась. Мілана зробила крок вперед та підняла очі, подивилась на Степана.

Завтра з самого ранку, - з болем в голосі сказала Мілана, - ти маєш привезти Рому та передати пасифлору Маші. Але.. – хотів сказати Степан, та Мілана перебила його, почавши говорити голосніше. Якщо ти це не зробиш, - крикнула дівчина, - Маша застосує свою зброю проти мене.

Мілана підняла руку, показуючи свою долоню, перебинтовану та закривавлену. Вона попросила не запізнюватись та зробити все як вона наказала. Прийти треба буде самому, або взяти з собою не більше двох-трьох дітей, якщо потрібно буде допомогти Ромі йти.

Діти племені Вітрів та поселення Порожньої Руки застигли зі зброєю в руках та перелякано дивились то на пістолет, то на поранену руку Мілани. Степан сухо відповів, що він все зрозумів, почав робити кроки спиною назад, відходити.

Степан, - викрикнула Мілана, коли хлопець вже розвертався, щоб вийти з подвір’я, - останньому чемпіону вже закрита дорога до Палацу Сну.