Читати книгу - "Чаклун та сфера. Темна вежа IV"

Він вдивлявся в кулю. Зараз усе було зрозуміло. Він мав би зрозуміти це раніше. Все, чого боялася тітка цієї дівчини, виявилося правдою. Рея про це знала, хоча Джонас не міг зрозуміти, чому вона тримала в таємниці те, що ця дівчина злягається з одним із хлопців. Але Сюзен не просто спала з Деаборном. Вона допомогла йому втекти з в’язниці, йому і його товаришам, і цілком імовірно, що це вона вбила двох служителів закону.

Фігура в кулі підпливла трохи ближче. Від цього в Джонаса трохи замакітрилося в голові, проте запаморочення було приємним. За спиною в дівчини виднів каганець полум’я, що освітлювало хатину зсередини. Спершу Джонасові здалося, що в кутку хтось спить, але, придивившись ближче, він збагнув, що то просто купа шкур, яка за обрисами нагадувала людську фігуру.

— Бачиш хлопців? — Реїн голос долинав наче здаля. — Бачиш їх, сей?

— Ні, — відказав він. Власний голос теж здавався йому чужим. Погляд прикипів до кулі. Її світло все глибше проникало в його мозок. Відчуття було чудесне — наче від гарячого багаття в холодну ніч. — Вона там сама. Здається, чекає.

— Еге. — Рея провела рукою над кулею, наче стираючи порох, і рожеве світло зникло. Джонас тихо запротестував, але марно. Кристал знову згас. Йому хотілося простягнути до відьми руки і благати, якщо це буде необхідно, щоб повернула світло. Проте силою волі він стримався від цього. Винагородою було повільне повернення здорового глузду. Саме він допоміг Джонасові нагадати собі, що Реїни жести були так само безглузді, як і ляльки у виставі про Пінча і Джиллі. Куля чинила так, як хотілося їй самій, і не зважала на те, що там хочеться відьмі.

Тим часом стара потвора дивилася на нього навдивовижу проникливим і ясним поглядом.

— Як ти гадаєш, чого вона чекає? — спитала Рея.

Чекати дівчина могла лише одного. Чи то пак трьох, стривожено подумав Джонас. Хлопців. Трьох безбородих сучих синів із Внутрішнього Світу. А якщо вони не з нею, значить, десь попереду, на шляху Джонасового загону, причаїлися в очікуванні.

І очікують вони на нього. А можливо, навіть на…

— Слухай мене, — наказав він Реї. — Вдруге я не повторюватиму, і ти ліпше відповідай чесно. Їм відомо про цю річ? Ці троє шмаркачів знають про веселку?

Вона відвела погляд. З одного боку, це вже була відповідь, але з іншого — ні. У себе вдома, на схилі, вона могла порядкувати скільки завгодно, проте тут, унизу, знала, хто господар становища. Він знову перехилився через сідло і вхопив її за плече. На дотик воно було огидним — наче кістка скелета, невідомо з якої причини ще живого, — але Джонас змусив себе не відпускати. І стиснути. Вона застогнала і спробувала звільнитися, проте він стис ще сильніше.

— Кажи, стара суко! Розтуляй дзьоба!

— Може, й знають, — прошамкала стара. — Дівчина могла щось побачити тієї ночі, коли приходила до мене… ууу, відпусти, ти мене вб’єш!

— Якби я хотів тебе вбити, ти була б уже мертва. — Він знову кинув пожадливий погляд на кулю, а потім випростався в сідлі, склав руки рупором коло рота і закричав: — Клаю! Зупиняємося! — Коли Рейнолдз і Ренфру натягнули поводи, Джонас підняв руку, щоб ковбої, які їхали слідом, теж стали на місці.

Вітер шурхотів у траві, коливав її, гнув додолу і здіймав у вихорі догори солодкі пахощі. Джонас вдивлявся поперед себе в темряву, хоч і знав, що це марно. Вони могли причаїтися будь-де. І шанси загону Джонаса на перемогу, якщо хлопці вискочать із засідки, здавалися не надто великими. Навіть мізерними, якщо вже на те.

Він під’їхав до того місця, де чекали Клай і Ренфру. Вираз обличчя у цього останнього був роздратований і нетерплячий.

— Що таке? Скоро світанок. Треба поспішати.

— Ти в курсі, де в Поганій Траві є хатини?

— Еге ж, у курсі, здебільшого. А що…

— А та, в якої червоні двері?

Ренфру кивнув і показав кудись на північ.

— Хата старого Суні. У нього було якесь видіння чи щось таке, і він навернувся до релігії. Тоді й пофарбував ті двері в червоний. П’ять років тому він подався до манні. — Принаймні тепер Ренфру не ставив запитань. Щось у виразі обличчя Джонаса підказало йому, що питання зараз дуже недоречні.

Джонас підніс руку догори, якусь секунду роздивлявся синє татуювання у вигляді труни, а потім повернувся і гукнув Квінта.

— Лишаєшся за головного.

Кошлаті брови Квінта поповзли вгору.

— Я?

— Так. Але вперед ви не підете. Плани змінилися.

— Що…

— Слухай і розтуляй пельку тільки тоді, коли чогось не розумієш. Розвертайте цей клятий віз. Оточи його людьми, і хутко їдьте в зворотний бік. З’єднайтеся з Ленґілом і його людьми. Скажи їм, що вам наказано чекати там, де ви будете, поки не приїдуть Джонас, Рейнолдз і Ренфру. Ясно?

Квінт кивнув. Вигляд у нього був спантеличений, проте він промовчав.

— Добре. До справи. І скажи відьмі, хай сховає свою іграшку назад у мішок. — Джонас провів рукою по лобі. Пальці, що завжди були такими впевненими, трохи тремтіли. — Вона мене відвертає.

Квінт рушив виконувати накази, а потім озирнувся — Джонас знову його покликав.

— Квінте, я думаю, що хлопці з Внутрішнього світу десь там. Можливо, попереду. Проте якщо вони там, куди ви зараз поїдете, то можуть на вас напасти.

Квінт нервово озирнувся на траву, що здіймалася вище людського зросту. Потім рішуче стис губи і перевів погляд на Джонаса.

— Якщо вони нападуть, то спробують відібрати кулю, — вів далі Джонас. — А тепер слухай уважно, сей, і запам’ятовуй. Той, хто не помре, захищаючи кулю, а залишиться живий, позаздрить мертвим. — Підборіддям він показав на ковбоїв, що вишикувалися у ряд на конях біля чорного візка. — Перекажи це їм.

— Гаразд, начальнику, — сказав Квінт.

— Коли об’єднаєтесь із загоном Ленґіла, ви будете в безпеці.

— Чи довго нам чекати, якщо ви не з’являтиметесь?

— Поки рак на горі не свисне. Вперед. — Коли Квінт від’їхав, Джонас повернувся обличчям до Рейнолдза і Ренфру. — А ми з вами, хлопці, трохи відхилимося від курсу.

10

— Роланде, — тихо й стривожено проговорив Алан. — Вони повертають коней.

— Ти впевнений?

— Так. Слідом за ними їде другий загін. Набагато більший. Вони вирушають йому назустріч.

— Сила в єдності, — пробурмотів Катберт.

— Куля у них? — спитав Роланд. — Ти її відчуваєш?

— Так, у них. Завдяки їй їх легко простежити, хоч вони й повертають у протилежний бік. Щойно ти її знайдеш, вона